Чи петлятиме й надалі історія зачарованими колами
Карл Маркс був невиправним оптимістом. Він вважав, що історія повторюється двічі: спершу у вигляді трагедії, вдруге – у вигляді фарсу. Насправді таких повторень може бути більше, і всі вони знаменуватимуть масштабні трагічні події. Передусім якщо йдеться про тоталітарні держави.
…Можливо, хтось не знає, але Адольф Гітлер був визначним борцем за мир. Як до здобуття влади, так і після того. Так, 5 вересня 1934 року він заявив: «Німеччина зробила все можливе, щоб забезпечити мир у всьому світі. Якщо війна знову прийде до Європи, то тільки внаслідок комуністичного хаосу».
18 березня 1935 року Гітлер запровадив загальний у Німеччині військовий обов’язок. При цьому він знову говорив про мир і про оборонний характер цієї акції. Мовляв, «несправедлива Версальська мирна угода, повне роззброєння Німеччини у світі, де всі інші повністю озброєні» не дозволять німцям почуватися у безпеці, у урочисто запевняє, що «він не має наміру, переозброївши німецьку армію, створювати інструмент для воєнного нападу, а навпаки, діє виключно для оборони і, отже, для підтримки миру». Тоді ж Гітлер дав гарантії, що «після врегулювання Саарського питання Німеччина більше не пред’являтиме територіальні вимоги Франції».
А 21 травня 1935 року Гітлер заявив: «Німцям потрібен мир… Німці хочуть миру… Ніхто з нас не збирається нікому загрожувати». І додав з приводу Австрії: «Німці не збираються і не хочуть втручатися у внутрішні справи Австрії, анексувати Австрію або влаштовувати аншлюс». По тому 7 березня 1936 року Гітлер вводить війська у демілітаризовану Рейнську область на кордоні з Францією. Поки дивізії Вермахту марширують до французьких кордонів, він виголошує: «Ми урочисто обіцяємо, що зараз, більше ніж коли-небудь, ми докладатимемо зусиль для досягнення порозуміння між народами Європи, особливо з сусідніми західними державами… У нас немає територіальних претензій у Європі!.. Німеччина ніколи не порушить мир». А 11-13 березня 1938 року Гітлер вводить війська до Австрії та здійснює аншлюс цієї держави…
Із травня того ж року почалася «велика гра» навколо Чехословаччини. Гітлер з усіх трибун зазначав, що він прагне миру і є визнаним миротворцем, а от через чехів можлива війна якнайширшого масштабу. 26 вересня 1938 року фюрер заявив: «Я, як і раніше, запевняю, що, коли чехи врегулюють відносини зі своїми національними меншинами, держава Чехословаччина перестане мене цікавити, і, якщо хочете, я можу дати ще одну гарантію: нам не потрібні жодні території Чехословаччини». За кілька днів була підписана сумнозвісна Мюнхенська угода, Чехословаччину розчленували, а 15 березня 1939 року рештки Чехії під назвою «протекторат Богемія унд Моравія» були включені до складу Третього Рейху.
При цьому у 1938 року найвпливовіший політичний журнал світу TIME оголосив Адольфа Гітлера «Людиною року» і «миротворцем» за мирну анексію Судетської області Чехословаччини і «попередження громадянської війни» шляхом підписання Мюнхенської угоди. Крім того, за свої заслуги Гітлер був висунутий на здобуття Нобелівської премії миру 1939 року, але тут розпочалася Друга світова війна…
Але і після початку цієї війни Гітлер не втомлювався виступати з мирними пропозиціями. Так, 6 жовтня 1939 року, вже розділивши другу Річ Посполиту зі Сталіним, він звернувся до західних демократій: «Я не раз висловлював Франції свої побажання назавжди поховати нашу стару ворожнечу і зблизити ці дві нації, у кожної з яких настільки славне минуле… Не менше зусиль присвятив я досягненню англо-німецького порозуміння, більше того, встановленню англо-німецької дружби… Навіть сьогодні я вірю, що реальний мир у Європі і в усьому світі може бути забезпечений тільки в тому разі, якщо Німеччина й Англія прийдуть до взаєморозуміння… Навіщо потрібна ця війна?», - риторично запитував фюрер. А за тиждень перед цим виступом він обговорив із генералітетом план якнайшвидшого нападу на Францію одночасно з загарбанням Бельгії, Нідерландів і Люксембургу.
А безпосередньо перед початком Другої світової 23 серпня 1939 року британський прем’єр Невіль Чемберлен наголосив, що, мовляв, «в Англії вважають, що для блага Європи необхідною є британсько-німецька співпраця». Того ж дня на засіданні французького уряду міністр закордонних справ Жорж Бонне прямо заявив: «Чи повинні ми сліпо дотримуватись союзу з Польщею? Чи не було б краще, навпаки, підштовхнути Польщу до компромісу?». Тобто – до передачі Німеччині значної частини території включно з виходом до Балтики, що мало б наслідком утрату Річчю Посполитою своїх портів і військово-морських сил. А наступного дня міністр закордонних справ Британії Галіфакс у виступі в Палаті лордів заявив: «Ми не думаємо вимагати від Німеччини, щоб вона жертвувала своїми національними інтересами». У відповідь Гітлер 25 серпня запросив до себе британського та французького послів і довго розповідав їм, як він прагне дружити і співпрацювати з західними демократіями, що йому огидна сама думка про війну з ними і що цій співпраці заважає лиш осоружна друге Річ Посполита, штучно змайстрована зі шматків трьох імперій; от розв’яжеться польське питання – і настане в Європі мирна тиша.
Скажіть, ще вам нічого і нікого не нагадує?
Іще один сюжет із тих часів. Уже після початку війни мудрагелі з урядів Британії та Франції вирішили змусити Німеччину піти на мир за допомогою економічних санкцій. Мовляв, якщо перерізати шляхи експорту до Третього Рейху стратегічно необхідних матеріалів і продовольства, то військова промисловість зупиниться, а голодні народні маси повстануть проти Гітлера. От тільки не було враховано, що від свого нового союзника Сталіна нацистський фюрер отримає чимало з того, що йому потрібно до війни. А також союзна, але до часу номінально нейтральна Італія буде закуповувати у західних демократіях все, що потрібно, – і їй продаватимуть затребуване, бо ж вона нейтральна. Крім того, німецький народ у ті часи настільки вірив у геній свого фюрера (за даними спецслужб, рівень підтримки Гітлера перевищував 90%), що був готовий затягнути паски в надії на майбутні молочні ріки з киселевими берегами після «возз’єднання всіх арійців у межах однієї Германської держави». Ну, а коли Гітлер накопичив достатні сили, він прийшов узяти те, що йому ще було потрібно, до Осло й Амстердаму, Брюсселя й Парижу, Белграду й Афін.
І це також, видається, дуже нагадує щось із сучасного плину подій…
Сергій Грабовський
