Блискуча невдача
У «Розенкранц і Гільденстерн мертві» нерозлучний дует - Гері Олдмен (Розенкранц) і Тім Рот (Гільденстерн) - знову, як в Meantime Майка Лі (1983), виконує варіації на тему позиченого життя у відчуженому, порожньому часі. Але тут ситуація особлива. Том Стоппард екранізував свою п'єсу, наповнену явними впливами Беккета і Піранделло, посиливши власне шекспірівську складову. Іронічний парафраз «Гамлета» набув майже трагедійної солідності. Майже - бо вищезгадана парочка поводиться так, ніби нічого не відбувається (а таки не відбувається!)
Розенкранц-Олдмен і Гільденстерн-Рот створені спеціально для цього твору (якого? Шекспірівського чи Стоппардова?), але вони до кінця про це і не зможуть дізнатися. Така вже у них доля у віці «вивихнутого суглоба» - вони вступають в дію під долонею невезіння, щоб настільки ж безталанно загинути. У «Гамлеті» вони мертві спочатку, а у фільмі, де це заявлено з усією категоричністю, впевненості навіть у їхній згори прописаній загибелі як засобі проти ломоти в царствених суглобах немає як такої. Питання плодяться відображеннями одного і того ж сюжету в усе нових і нових балаганах, які розігрує настирлива бродяча трупа - «Розі» і «Гілі» теж включені в їхній репертуарний список. Це (знову як у Meantime) десь зовні маленького життя Гільденстерна і Розенкранца кояться великі злочини й промовляються пишні монологи. Найсмішніше, що життя божевільного принца, так само як і фінал п'єси, опиняється в руках двох дрібних персонажів. Але вони змінити нічого не можуть або не хочуть, підозрюючи не без підстав, що це не їхній суд і не їхній вирок.
Блукаючи за дужками всіх можливих фабул, кинуті автором в очікуванні кількох реплік, які треба вставити, коли з'являться вінценосні інтригани, Розенкранц і Гільденстерн перекидаються шарадами і ребусами, старанно перекладаючи один на одного остаточне розв’язання власних доль. Вгадати точну відповідь - значить виграти. Вони не виграють, але й поразку сприймають досить незвично. Остання фраза Гільденстерна, вже в зашморгу: «Наступного разу будемо розумніші».
Гільденстерн тут - утілена рефлексія. У нього немає часу на дрібниці, постійні винаходи і осяяння простодушного Розенкранца лише дратують його. З них двох до гамлетівського «бути чи не бути» ближчий, безсумнівно, Гільденстерн. Жало його сумнівів настільки ж вигострене. Тільки йому немає потреби метушитися й без розбору бити мечем оточуючих. У практично хрестоматійній ролі Тім Рот зовсім не хрестоматійно спокійний, навіть млявий - рівно настільки, наскільки рухливий, невибагливий і водночас аристократичний Олдмен. Однак зважений скептицизм цього Гільденстерна багато чого вартий. Він знову й знову затіває зі своїм побратимом по сюжету найрізноманітніші ігри, але щастить у них знову ж таки не йому, а його другу-простаку. Гілі, прагнучи зрозуміти прийдешнє, діяльний по-справжньому, він намагається викликати вогонь на себе, але такі вже правила: до яких би хитрощів він не вдавався, результат вирішений наперед.
Яка блискуча невдача.
***
Розенкранц і Гільденстерн мертві / Rosencrantz & Guildenstern Are Dead (1990, Велика Британія-США, 117`), режисура, сценарій: Том Стоппард, оператор: Пітер Біжу, в ролях: Тім Рот, Ґері Олдмен, Річард Дрейфус, виробництво: WNET.
