Вдома
Цього дня в Парижі рівно 100 років тому накладом 1000 примірників опубліковано роман Джеймса Джойса «Улісс». Подія, для світової літератури подібна до висадки людини на Місяць.
Я прочитав російський переклад “Улісса” ще студентом, у середині 1990-х. Не найлегше читання, але поступово книга захопила з головою. І, звичайно, я не міг уявити, що за таким текстом можна зняти фільм.
Виявилося, що він існує. “Улісс” знятий у 1967 американським режисером Джозефом Стріком; він так само екранізував Джойсів “Портрет художника в молодості”. Дія перенесена в наш час, плівка чорно-біла. Стівен Дедал ходить весь фільм похмурий, як грозова хмара над Дубліном, Леопольд Блум, навпаки, на більшість негараздів відповідає з посмішкою і навіть грайливо, Моллі Блум агресивна, сексуальна, мінлива в діапазоні від витонченої субретки до вульгарної домогосподарки. Багато іронії, є кілька цікаво змонтованих сцен, але загалом виглядає як побіжна ілюстрація.
І все ж – у тому користь будь-яких екранізацій – навіть така версія не просто освіжає пам’ять про книгу, а й спонукає знову задуматись, за що ти її любиш, “вчитати” в неї ті сенси, які тебе хвилюють зараз. Ось, наприклад, спало на думку, що головні персонажі “Улісса” – чистісінькі ізгої, білі ґави. Стівен – принциповий атеїст і вільнодумець у безпробудно консервативному суспільстві. Леопольд мало того що несе на собі своє єврейство як прокляття серед добрих католиків, так ще й має мазохістичні нахили та ділить з Моллі біль від смерті їхньої дитини 11 років тому. А Моллі намагається притлумити ту втрату безладним сексом.
Тож Джойс не просто розгортає життя трьох обивателів до масштабів авангардової епопеї: він бере людей упосліджених, відкинутих “моральною більшістю”, біблійних “останніх”, що стали першими - святими нової літератури.
Ну й четвертий – той, кого в кадр і не спіймаєш - герой, протагоніст, центральна дійова особа “Улісса” – мова. Саме її пригоди, переливи, перепади, відтінки й складають особливий, безмежно захопливий над-сюжет, що включає в себе блукання трьох безпритульних душ у Дубліні 16 червня 1904 року.
Звісно, про все це згадано й написано. Повторюю, бо подобається повторювати. Як казку, яку читаєш дітям невідомо вкотре, але цікаво і їм, і тобі.
З хорошою книгою ти завжди вдома.
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, “День”
