Чи запанує пітьма над усім світом?
Інформагенції опублікували зроблене з супутника фото: нічна Україна в умовах блекауту, знеструмлення внаслідок ракетних ударів рашистів по енергетичній інфраструктурі. Фото вражає майже суцільною пітьмою, на відміну від європейських сусідів, де весело палахкотять вогні. Мабуть, на початку минулого століття українські землі з космосу мали схожий вигляд. Наче кремлівська машина часу відкинула нас у ту добу, а це означає, що попереду тепер – дві світові війни, більшовицька інвазія, фашизм і нацизм, новітні гітлери та сталіни, Голокост, Голодомор і Сюрґун…
Утім, фашизм уже вчепився своїми пазурами в українську землю, прагне покласти під себе всю Європу та погрожує ядерним геноцидом. Це – російський фашизм або ж рашизм, специфічний різновид неототалітаризму. Саме фашизм, а не нацизм, як це переконливо доводить американський історик Тімоті Снайдер. За Снайдером, сучасна Росія відповідає більшості критеріїв, визначених дослідниками фашизму: одноосібний культ лідера, культ мертвих (створений навколо «Великой Отечественной»), міф про «золоту добу» імперської величі, яку можна відновити за допомогою війни. І, звісно, примат тоталітарної міфології над раціональністю, волі (точніше, сваволі) над розумом. Погодьмося зі Снайдером: саме фашизм, а не нацизм – бо ж останній передбачає тоталітарно-соціалістичні заходи задля покращення життя «істинних арійців» (чи представників іншої «правильної» раси). Не випадково економіка Росії наразі подібна до економіки фашистської Італії: державний капіталізм, ставка на великі компанії, намагання запровадити корпоративну солідарність різних верств при збереженні істотних контрастів між ними у способі життя та рівні доходів, використання чинника «хліба й видовищ» при акценті на масштабні видовища.
Обов’язкова складова фашизму – після його ствердження – агресивні війни, які пропаганда перетворює на міфологеми «всесвітньої величі». А до певного часу фашизм непогано почувається у середовищі демократій, як-от Італія до 1940 року, йому пробачають агресію проти інших держав (бо вони чимось «неправильні»), придушення політичної опозиції та ведуть із ним взаємовигідну торгівлю. Фашистський же державний вождь викликає захват не тільки у прихильників диктатур із інших країн, а й у частини лібералів…
Ясна річ, не тільки серед ідейно наснажених рашистів, а й серед тих росіян, які мають на Заході репутацію «хороших», вистачає опонентів цієї точки зору. «Снайдер помиляється», – безапеляційно заявив Ніколай Мітрохін з Бременського університету (ФРН). Мовляв, Росія не відповідає критеріям фашистської держави: немає ні ідеологічної партії, ані істеричного культу вождя, ані нового революційного режиму, який протиставлений старому. Натомість Росія, за Мітрохіним, це «агресивна, імперіалістична, авторитарна держава з правлячою хунтою». Назвімо речі своїми іменами: цей «хороший росіянин» відверто бреше. Немає ідеологічної партії? Так, немає в точному сенсі цього слова, бо фашизм ґрунтується не так на ідеології, як на всеосяжній міфології, відтак «Єдина Росія» з нав’язуванням міфологеми «русского мира» та «великой победы», з маршами «безсмертного полка» та її шаманами на телебаченні є номенклатурно-фашистською партією ХХІ століття. Щодо начебто відсутності «істеричного культу вождя» промовчимо. Ну, а новий режим, що протиставляє себе попередньому, то варто згадати міфологему «лихих 90-х», і все стає на свої місця. Теза ж про авторитаризм – це загальник західної ліволіберальної університетської тусовки, яка підганяє під це поняття і Гітлера, і де Голля, мовляв, досить поміняти владний режим – і звільнений народ радісно рушить до демократії. Нісенітниця з наукового погляду, небезпечна маячня з погляду політики: одна справа владний режим, нехай і терористичний, інша – суспільний лад, закорінений у народі. В Росії три чверті населення підтримують агресивну війну на знищення Української держави – це панівний тоталітаризм у вигляді рашизму, а не якась «хунта». На жаль, на Заході надто дослухаються до прихильників теорії російського авторитаризму, а тому не завжди бачать, як на наших очах формується тоталітарна «вісь зла», яка загрожує всьому людству. Росія-Білорусь-Іран-КНДР – це її основні складові. Китай начебто намагається дистанціюватися від неї, проте… Ось свіжі повідомлення інформагенцій. Російські транспортні літаки Ан-124 почали активно літати в Китай, здійснюючи до 10 рейсів на тиждень у кілька китайських міст, в тому числі важливі промислові центри. Схоже, що РФ проклала до Китаю «повітряний міст» іа вивозить звідти військові вантажі, вважають аналітики Defense Express. Зокрема, в самому Китаї Ан-124 були помічені в аеропорту Чженчжоу. Джерела стверджують, що літак прибув за військовою допомогою від Китаю для РФ – екіпірування, бронежилети, шоломи й озброєння. Маршрут рейсів – Москва-Новосибірськ-Чженчжоу-Новосибірськ-Москва. Кінцевим пунктом одного з рейсів було місто Урумчі, логістичний та промисловий центр, в якому знаходяться заводи китайської військової корпорації Norinco. Аналітики Defense Express вважають, що вантажі, які вивозяться літаками, потрібні Росії так терміново, що на їхнє транспортування залізницею не було часу, тож сторонам довелося використовувати важкі вантажні літаки.
Я навів це розлоге повідомлення, на яке, здається, мало хто в Україні звернув увагу, щоб іще раз підтвердити: формується тоталітарна «вісь зла» проти світової демократії, авангардом якої наразі виступає Україна. Росія не приховує, що воює з НАТО та всім Заходом. А тим часом 20 держав-членів Альянсу заявляє, що вичерпали запаси зброї, які можуть надати Україні, і лише 10 мають такі запаси, але виділяють їх, як то кажуть, у гомеопатичних дозах. Мовляв, ми і так передали Україні 4% своєї артилерії. Але хіба НАТО потрібні гармати, поки Україні воює та стримує російський фашизм? Можна і 14% передати, і 24% - це цілком безпечно. А от якщо Україна програє… Ба, навіть якщо погодиться на перемир’я і переговори – це означатиме перемогу фашизму, бодай тактичну. А, як зауважив Тімоті Снайдер, поразка України означала б деморалізацію та «чорну весну» для демократій світу: «Якщо це станеться, нас очікують десятиліття темряви». Гіршої, ніж блекаут в Україні.
