Маккейн – ціль для України
The Washington Post повідомляє, що президент Сполучених Штатів Дональд Трамп заборонив своїй адміністрації випускати заяву з приводу смерті сенатора Джона Маккейна. Газета повідомляє, що слова шани були підготовлені апаратом президента заздалегідь. Зокрема у заяві говорилося, що Маккейн був героєм війни у В‘єтнамі. Несподівано для всіх Трамп вирішив обмежитися коротким дописом у Твітер. І це здивувало і обурило його підлеглих. Попри явну незгоду апарату, американський президент висловив співчуття родині сенатора, але ані словом не згадав про політичну діяльність Маккейна та оминув увагою його героїчну поведінку під час п‘ятирічного перебування у в’єтконгівському полоні.
Треба сказати, що напруження в стосунках між сенатором та президентом ніколи не було новиною для американського суспільства. The Washington Post називає президента та сенатора "непримиренними опонентами". Не секрет, що Трамп, м‘яко кажучи, уникає прямих жорстких висловлювань на адресу Росії. Тому Маккейн послідовно критикував президента за його мляву позицію щодо Москви. Наприклад зустріч Трампа з Путіним, сенатор назвав "трагічною помилкою". Його обурило, що американський президент висловив недовіру власним спецслужбам та одночасно розписався у цілковитій вірі "на слово" російському президенту. Останнього, до речі, Маккейн класифікує, як "ворога Америки". Іншими словами, позиція Маккейна, в тому числі і критика Дональда Трампа - це був ціннісний дискурс. А саме - критика політика за його позицію щодо російського режиму, який кинув виклик західним цінностям, зруйнував систему міжнародного права, прямо втручався у вибори країн вільного світу, знецінивши демократичні процедури. Натомість Трамп в своїх заявах щодо Маккейна нерідко переходив на особистості. Так, під час передвиборчої кампанії 2015 року він опустився до публічних образ, які аж ніяк не можна вважати політичною критикою опонента. В одному з виступів Трамп заявив, що не вважає Маккейна героєм в‘єтнамської війни. "Я поважаю людей, які не потрапили в полон", - сказав тоді він.
Те, що мешканцям вільного світу може здаватися екзальтованою думкою, для колишніх бранців "Імперії зла" носить геть інший ідеологічний контекст. Дорікати військовому за те, що він опинився в полоні - це неосталінізм. Саме радянський диктатор зробив перебування в полоні злочином та вніс відповідні норми до радянських законів. Те, що тоді ще кандидат в президенти США ввів у американський політичний дискурс відверто сталінські меседжі, скоріше свідчить про його морально-ціннісний ряд. Але героїчний вчинок Маккейна полягає не в тому, що він просто воював, просто був збитий, просто потрапив у полон. Син та онук чотирьохзіркових адміралів, командувачів флотів, бойовий пілот, тобто носій певних традицій, Маккейн проявив твердість та принциповість, через які йому довелося провести в полоні понад 5 років.
Вже після того, як літак Маккейна було збито - до речі радянським "іхтамнєтом" Юрієм Трушечкіним - а сам льотчик опинився у полоні, його батька було призначено командувачем Військово-морських сил, задіяних у В'єтнамі. В'єтконгівці неодноразово пропонували йому негайне звільнення сина, причому без якихось суттєвих умов. Але сам Джон Маккейн тоді відмовився від звільнення. Він вимагав, щоб всі бранці, що потрапили в полон перед його ув'язненням, також були звільнені. Чи не нагадує це історію Олега Сенцова, який голодує зараз за звільнення всіх політичних заручників Кремля? Позиція, проявлена юним Джонон Маккейном тоді, дає нам розуміння чому він до останнього подиху не припиняв підтримувати Україну в боротьбі з російською навалою. Чому їздив на фронт, чому виступав з антикремлівськими промовами та був ініціатором впровадження санкцій проти агресора. А позиція Трампа, де він відмовився визнати героєм людину через те, що вона потрапила у полон, дивним чином перегукується з іншою його позицією, про яку також нещодавно писав The Washington Post. Виявляється, що чи не єдиним світовим лідером, який ані слова не сказав Путіну про Сенцова, не подзвонив, не згадав під час перемовин та багаточисленних зустрічей в кулуарах, був американський президент Дональд Трамп. Тому конфлікт Трампа і Маккейна - це світоглядний конфлікт героя та пристосуванця. Поки один захищає принципи, інший проявляє принциповість тільки у відстояні власної зверхньої позиції. Маккейн всім своїм життям стверджував, що у боротьбі за вільний світ неможна відступати від фундаментальних засад. А Трам самозакохано впевнений і розповсюджує цю впевненість на маси, що ніяких фундаментальних глобальних цінностей не існує. Є окремі американські інтереси, окремі - українські, окремі - російські. І що світ поважає тих, хто уклав вигідну угоду, а не тих, хто не пішов на змову.
Герої не вмирають. Вони відроджуються знову та знову в нових поколіннях. Маккейн зробив Америку великою, тому що завжди користувався в прийнятті політичних рішень її, а не своїми інтересами. Сьогодні звучать пропозиції вшанувати пам’ять вірного друга України, назвавши його ім’ям вулицю в Києві. Добра справа! Але набагато важливіше виростити свого Маккейна, продовжити традицію шляхетності у політиці. Не дати Україні загубитися в політичній тріскотні та популістських демаршах.
Ця історія про протистояння цінностей і марнославства нагадала мені реакцію українців на нещодавні виступи українських політиків щодо кремлівських бранців. Мовляв, це тільки ми тут вважаємо їх героями, але ж є і протилежна думка. Подібні промовки обурюють патріотичну частину українців, соцмережі вибухають, громадяни вимагають від влади рішучих вчинків. Але цінності відстоюють не тільки тоді, коли народ вчиняє галас, а і тоді, коли суспільство не допускає розповсюдження неосталінізму, неокучмізму, неопутінізму та неоколоніалізму. Захистити країну від загрози реваншу ладні лише люди, які спроможні на вчинок. Вони мають прийти в політику, впливати на прийняття ключових рішень в країні. Вони мають задавати тренд і бути уособленням світоглядних змін. Наш Маккейн зараз служить на передовій, страждає у полоні, іде колоною по Хрещатику, вигукуючи привітання "Героям слава!". Українська політика потребує людей, які спроможні на послідовну боротьбу не тільки на полі бою, а й у владних кабінетах. Україні потрібні власні Маккейни, які ніколи не забувають ані друзів, ані ворогів. Тому Маккейн для нас це не тільки приклад справжнього політика. Це і ціль. Завдання на майбутнє.
