Масові репресії: Сталін не винний
Савелівський районний суд Москви відхилив позов колишнього слідчого з особливо важливих справ Генпрокуратури Ігоря Степанова до директора ФСБ РФ Олександра Бортнікова, який рік тому в інтерв'ю «Российской газете» назвав масові розстріли під час Великого терору «перегинами на місцях». Рішення само собою історичне. Тепер вищі державні чиновники Російської Федерації фактично отримали право писати та переписувати історію на власний розсуд і абсолютно безкарно. Якщо рішення Савелівського суду буде підтверджено всіма інстанціями аж до Верховного суду, то відтепер у російські шкільні та вишівські підручники золотими літерами будуть вписані слова Бортнікова про те, що «в органах почалися «чистки», які ще більше посилилися після вбивства С. Кірова в грудні 1934 року. За найменших підозр у «неблагонадійності» кваліфіковані співробітники переводилися на периферію, звільнялись або арештовувалися. Їх місце посідали люди без досвіду оперативної та слідчої роботи, але готові заради кар'єри на виконання будь-яких указівок. Із цим частково й пов'язані «перегини» у роботі ОДПУ – НКВС на місцях». Тобто, виходить, що Сталін і Єжов не винні. Вони все правильно робили, ось тільки недосвідчені виконавці на місцях переборщували щодо репресій і псували репутацію НКВС у очах громадськості. Тепер буде наказано російським школярам і студентам відповідати на іспитах, а журналістам писати в передовицях російських газет до чергового ювілею радянських органів державної безпеки про те, що «хоча в багатьох даний період асоціюється з масовою фабрикацією звинувачень, архівні матеріали свідчать про наявність об'єктивної сторони в значній частині кримінальних справ, у тому числі тих, що лягли в основу відомих відкритих процесів... велика кількість фігурантів тих справ – це представники партноменклатури та керівництва правоохоронних органів, які загрузли в корупції, чинили свавілля та самосуд» (ну як таких не розстріляти!). Також доведеться повторювати слідом за Бортніковим, що «масові політичні репресії закінчилися після прийняття постанови ЦК ВКП(б) та РНК СРСР «Про арешти, прокурорський нагляд і ведення слідства» від 17 листопада 1938 року. Призначений на посаду наркома внутрішніх справ Л. Берія відновив ГУДБ НКВС і провів кадрові «чистки», вигнавши кар'єристів попередніх призовів. Підвищилися вимоги до якості слідчої роботи, що сприяло кратному скороченню вироків до вищої міри покарання». А куди ж подінуться, наприклад, майже 25 тисяч польських офіцерів і цивільних осіб, розстріляних у Катині й інших місцях у квітні – травні 1940 року? Куди подінуть десятки тисяч розстріляних і сотні тисяч депортованих українців, білорусів, росіян, молдаван, литовців, латишів, естонців, євреїв і представників інших національностей, які стали жертвами пакту Молотова – Ріббентропа та сталінської анексії Західної України, Західної Білорусії, Північної Буковини, Бессарабії, а також Литви, Латвії й Естонії, здійсненої в 1939-1940 роках? Зрозуміло, що російській владі дуже хочеться обілити органи держбезпеки від репресій 1937-1938 та наступних років, а для цього доводиться препарувати історичні факти.
Колишній слідчий Степанов після судового рішення заявив: «Далі все піде торованим шляхом – друга інстанція та Страсбург». Ось тільки до Страсбурга справа Ігоря Степанова проти Олександра Бортнікова може не дійти, оскільки існує велика ймовірність того, що в прийдешньому 2019 році Росія або сама покине Раду Європи, або буде виключена з неї через несплату членських внесків, і таким чином виявиться поза юрисдикцією Європейського суду з прав людини. Про що, до речі, багато людей з оточення Путіна давно мріють.
Власне, далі логічно напрошується наступний крок, коли вже будуть віддавати під суд за звинувачення центральної влади й особисто Сталіна в незаконних політичних репресіях. Сьогодні таке звучить дико, але логіка розвитку політичного процесу в Росії та повна підпорядкованість судової влади виконавчій владі може призвести до такого результату вже в недалекому майбутньому. Російська влада давно вже переконала себе та досить успішно переконує в тому ж російських громадян, що історією Росії та суміжних з нею країн є точно те, що напишуть офіційні російські історики, які отримують команди з Кремля. Причім, якщо в цій ретельно виваженій і стерильній картині історії раптом відбуватимуться якісь драматичні зміни, викликані політичною кон'юнктурою, то вірити треба буде саме останній версії історичних подій, а про існування попередньої версії, що раніше вважалася настільки ж офіційною та вивіреною, буде наказано геть забути. Сталін і сталінська епоха потрібні Путіну та його команді для виправдання нинішньої зовнішньої політики, спрямованої на реставрацію Радянської імперії, у своїх основних географічних контурах створеної саме Сталіним. І дуже бажаним було б очистити світлий лик генералісимуса від темних плям у вигляді незаконних масових політичних репресій. Найпростіший шлях для цього – списати масовий характер репресій на «перегини» на місцях, які мудрий Сталін, щойно дізнавшись про них, негайно припинив за допомогою свого вірного слуги Лаврентія Берії. Загалом, стосовно історії XX століття російська історична наука поступово перестає бути наукою та повертається до радянських канонів. За радянських часів у кожен політичний період існувала лише одна офіційна картина історії, яка, однак, у подальшому змінювалася разом зі зміною лінії єдиної керівної партії, коли ті чи інші імена з історії зникали або, навпаки, після довгої перерви знову в ній з'являлися, а оцінки тих чи інших подій змінювалися на прямо протилежні. Зараз офіційна картина приблизно відповідає пізнього Хрущову – так, були незаконні репресії та культ особи Сталіна, але, незважаючи на помилки, пов'язані з неправильною оцінкою термінів можливого німецького нападу, Сталін відіграв позитивну роль у досягненні перемоги у Великій Вітчизняній війні та зміцненні соціалізму. Але дуже скоро офіційна версія може схилитися до пізнього Брежнєва: репресій не було, троцькістів і бухарінців громили правильно, а Сталін, поряд з партією, - творець перемоги у війні. І народу це сподобається, бо велике міфологізоване минуле для нього є такою собі моральною компенсацією за скупе сьогодення.
Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
