Неприйняття війни проти України
Стає в Росії питанням життя і смерті у прямому розумінні
Учасники жалобного маршу пам’яті про Бориса Нємцова в понеділок вранці встали і пішли на роботу на благо держави. Вражаюче, але багатьом моїм українським співбесідникам хода, яку можна порівняти з проходом полонених столицею імперії, що перемогла, здавалася початком чогось нового, мало не революції. Спадало на думку навіть кліше «безповоротність змін», насправді точне, але лише в розумянні, прямо протилежному тому, що вкладали в нього мрійники.
Ні, я не вважаю, що вбито можливого лідера опозиції, здатного її організувати і привести якщо не до перемоги, то до виходу з нинішнього жалюгідного стану. Він і завів її в популістський глухий кут, про що я попереджав ще сім років тому (посилання є). І, проте, вбивство Нємцова, навіть якщо це побутовий злочин, чого зовсім не можна виключати, дуже погано відіб’ється на ситуації в Росії.
Щодо побутового злочину — щоб до цього більше не повертатися. Парадокс у тому, що ця версія кремлю не вигідна. Йому зараз потрібен крайній ступінь демонізації, як у радянські часи. Нагадаю істину тих років: чутки про всемогутність і повсюдність органів вигідні самим органам і поширюються органами. Отже, не варто захоплюватися викриттями: і так ясно, що вбивство це в одному ряду з іншими не за десять, не за двадцять, а майже за тридцять років. Можна і далі заглиблюватися в історію, але все ж залишимося тут і зараз.
А тут і зараз потрібно зрозуміти, кому це вигідно і може бути вигідно в найближчому майбутньому. Це не так-то просто — наслідки іноді бувають непередбачуваними. На сьогодні очевидно, що основні бенефіціари вбивства — два політичні близнюки, два суперники-двійники: Путін і Навальний.
З Навальним все ясно. Він стає одноосібним лідером опозиції, яку тепер зробить імперською і популістською. Путін же отримує по Савці свитку — ось таку нібито опозицію, яку легко перетворити на опричнину, на нових государевих слуг.
У цій конфігурації Нємцов був зайвим і шкідливим з кількох причин. Але головною, безумовно, є одна — неприйняття війни проти України в усіх її проявах. І до вбивства Нємцова було ясно, що «так, так — ні, ні» за відповіді на це запитання є в основі розрізнення своїх і чужих. Після вбивства це стає питанням життя і смерті в прямому сенсі. У кращому разі — політичному і громадському житті й смерті.
Убивство Нємцова можна назвати управлінським. Його ставлення до імперства багато в чому пов’язане і з його політичним походженням, і з його позиціонуванням на Заході.
Не треба боятися слів «вискочка», «парвеню», «нувориш». Але щоб позбутися оцінних конотацій, використовую для опису справ у Росії слово «неократ». Воно і точніше: щоб стати нуворишем, треба стати неократом. Інакше ніяк.
Нємцов почав свою кар’єру на початку дев’яностих і робив її як депутат і виборний губернатор. Ближче до кінця єльцинського правління він піднявся до рівня першого віце-прем’єра. Деякий час його готували в наступники Єльцина. Отже, неократ Путін для неократа Нємцова — вискочка і парвеню із зовсім іншої політичної колоди.
Щоправда, спочатку все було добре. Люди дев’яностих взагалі непогано вписалися до путінської конфігурації — від Кирієнка до Ернста і Добродєєва. Нємцов теж був лояльний. Усі політичні новоутворення, в яких він був, особливо Союз правих сил, були створені адміністрацією президента і нею контролювалися. У прямому ефірі бунтівного НТВ він представляв позицію адміністрації — озвучував безглузде кліше: право приватної власності вище за свободу слова.
Напевно, його біографи уточнять, коли почалася розбіжність. Зараз важливе інше: в опозиції Навальний щодо Нємцова був таким же вискочкою, як і Путін у владі. Біографії двох Н не можна зіставити, як й їх зв’язки, їх позиціонування в країні й світі. А це куди важливіше для людей з номенклатурним мисленням, ніж анекдотичність так званих доповідей, які представляв Нємцов.
Вельми істотно, що позиція Нємцова по Україні, його ставлення до санкцій, його рекомендації як зробити їх ефективнішими були представлені на Заході аж до сенату США. Неважливий зміст — важливий рівень представництва. Паралель, звичайно, не абсолютна, але все таки згадується кремлівська істерика з приводу зустрічі Буковського з президентом Картером.
І на цьому я поставлю крапку. Осмислення і обговорення подальшого розвитку подій, звичайно, важливе і потрібне. Але сьогодні треба б просто згадати людину, яка в одному була тверда і послідовна. І навряд чи зараз є щось важливіше за визначеність в неприйнятті російської агресії проти України і протиставлення Росії всьому світу.
Одне можна і потрібно сказати зараз. Влада зробить усе, щоб ця визначеність була забута назавжди, для того щоб ніхто не згадував ставлення Нємцова до агресії проти України. Судячи з усього, убитого чекає посмертне задушення в обіймах: мародерство влади, яка перетворюватиме його на героя боротьби з корупцією. Саме до цього зведеться його політична діяльність в опозиції.
А до того — видатний політичний діяч нової Росії, попередник Путіна, який вітав (чиста правда) велику путінську епоху.
Жодної брехні, панове. Тільки мнемонічна вибірковість.
Дмитро ШУШАРІН, історик, публіцист; Москва, спеціально для «Дня»
