Роздвоєння особистості — втрата ідентичності
Фракції та групи, крила та фланги ростуть грибами на партійному ѓрунті розбіжностей поглядів функціонерів. Так було і так буде, якщо довіряти вченням, починаючи з Екклезіаста і закінчуючи вічно живим у мавзолеї. Навіть моноліт КПРС складався з різних за структурою кристалів робітничо-селянського примітивізму і бюрократично інтелігентного класицизму. Ідеологія їх спочатку спаяла, потім розірвала, як вода, що перетворилася на лід, крушить найміцніший бетон. Розшарування партії і роздвоєння особистості веде до втрати ідентичності.
З того часу в радіатори українських партійних двигунів не заливають ідеологію. Користуються антифризом із суміші біблейських істин, заповідей морального кодексу будівника комунізму, приправленого правилами ринкової економіки. Практично. Ні до чого не зобов’язує, а сприймається усіма. Проте чистий прагматизм не гарантує зімкнутості лав. Відчуваємо на прикладі правлячої партії. Розщеплення її маси тіла і свідомості, що залишилася, помітне неозброєним оком. Вранці партійці йдуть до Європи, творять диверсифікацію постачань газу, насаджують норми демократії, а ввечері крадуться до Митного союзу, виставляють трубу на sale і скопом трьох властей заламують руки четвертій. Вони одночасно можуть перебувати у комісіях з прав людини і в установах з виконання покарань, у лавах захисників і критиків режиму. Вони Гог і Магог, вхід і вихід, що лежать у паланкіні і згинаються під його тягарем. Різні іпостасі однієї істоти. Вони всюди, де множинність особистості єдина умова політичного виживання. З’єднуватися в одне небезпечно, все одно, що керівному жучкові втратити щит мімікрії перед дзьобом підлеглого шпака.
«Деякі люди самостійно ідентифікують себе як володарів множинної особистості, — читаю на одному з професійних сайтів «по роздвоєнню». — Вони не вважають це відхиленням, а природною варіацією людської свідомості»... Значить, не всі хочуть інтегруватися в одну особистість.
Кому з нас не хотілося посадити за підручники двійника, а самому ганяти м’яча у дворі? Відправити біологічний дублікат до опери, а другим его податися в бар. Мрії клонування тіла не доходили до тиражування душ. Але, нарешті, відкрилася можливість мультиплікації внутрішнього світу. Подивіться навсібіч і зрозумієте, як мало тих, хто відповідає за свої вчинки, говорить і робить одне і те ж, зіставляє вчорашнє з сьогоднішнім. Суспіль множинні особистості завжди чисті й бездоганні, як разові сорочки. Пограбують квартиру й одразу ж з’являться за викликом ловити злочинця, боротимуться за свободу слова і продаватимуть її частинами й оптом, за нагоди, литимуть сльози на могилі Кобзаря і заборонятимуть його мову. Ще не викинувши сірника паліїв, вони з пожежними брандспойтами вже перед очима роззяв. Вони не перевтілюються, не грають за Станіславським на вітчизняних і закордонних підмостках і часто навіть не підозрюють про свою подвійну сутність, немов лунатики, що прокинулися у своєму ліжку без пам’яті про нічні пригоди. Вони так влаштовані.
Множинна особистість щира у своїх словах і переконаннях. Просто ми не завжди розуміємо, чиїм голосом вона говорить цієї миті. Тому входьте у її становище. «Психолог Джеймс Хіллман виступає проти визначення синдрому множинної особистості як розладу і називає таке ставлення культурним упередженням. Проблеми виникають, коли множинні особистості взагалі відмовляються співпрацювати, — говорить учений. — У цьому випадку досвідчений терапевт повинен допомогти знайти їм спільну мову і навчити поважати один одного. Адже кожна людина заслуговує на гідне ставлення — чи не так?» Це цитата з того ж джерела — сайту фахівців, які одноголосно рекомендують не лікувати дисоціативний розлад ідентичності медикаментозно. Не допомагає.
ІЗ ВЕЛИКОЮ КРАЇНОЮ ПОВЕРНІТЬ ЗАСТІЙ
Радянський лідер Леонід Брежнєв — найуспішніший російський правитель XX сторіччя, вважають наші північно-східні брати. За ним, згідно із результатами опитування авторитетної соціологічної служби, йде Йосиф Сталін, а замикає список — Михайло Горбачов, до якого негативно ставиться мало не третина опитаних. «Багато росіян сприймають його як зрадника, який зруйнував і продав велику країну», — коментують ці дані ЗМІ.
Перш ніж замислюватися про симпатії росіян, повернімося в той час, коли РФ, що струсила зі своїх ніг прах СРСР, жадала змін і дивилася з оптимізмом у майбутнє. І, можливо, вона б виявилася країною завтрашнього дня, не станься прикрого історичного промаху. Росія стала правонаступницею того самого СРСР, ненависного народам, що входили в нього. За першим сигналом з Біловезької пущі організовані в республіки, великі і малі етноси розбіглися, а старша сестра залишилася в домі й зі спадком. Думали, що «золото партії», посольські будівлі й інші цінності з нерухомістю не дадуть зігнутися під тягарем вантажу минулого. Але навислий гімн батьківщини жовтня, туга за вождями та інші регресивні зміни — зробили свою справу.
Тепер підводимо підсумки. Який історичний сенс у витівках з перебудовами, вільною Росією, якщо народ був щасливий і без них? Тут не просто back in the USSR, а спущена в унітаз ціла епоха Горбачова, Єльцина, Путіна, Медведєва і знову Путіна. Ось що означає, не замислюючись підібрати на дорозі старий мішок. Думали в ньому майно союзних республік, а виявилось — примара минулого. Ось тепер вона й керує країною, якій увижається застій.
І ПОРЯДНИМ ПРОСИТИ ЗВИЧНО
Раз або два на тиждень на мою адресу в Facebook приходять прохання. Не варті зусиль, на кшталт «поставте «лайк», моїй дружині, яка бере участь у конкурсі «Бікіні». Або наповнені матеріальним змістом: «Просимо 100 метрів лінолеуму для дитячого садочка, якщо немає, то влаштує 100 літрів бензину». У моїх партнерів, які займаються виноробством, купи звернень із заповітними алкогольними бажаннями. Солідні держустанови, фонди й організації, адміністрації комерційних виставок і розважальних конкурсів — усі просять виділити, передати, забезпечити.
Не беруся засуджувати тих, хто просить у скрутних обставинах і безвиході. Всі ми, у міру сил і можливостей, допомагаємо тим, хто потрапив у біду, — близьким і далеким. Але допомагати нужденним складніше, коли просять всі без винятку і ходити з простягнутою рукою вважається пристойним заняттям. Нещодавно телефонує приятелька: «Запрошую тебе на зустріч. Там будуть такі люди! Такий розкішний прийом! Будь другом, допоможи зі спиртним, ти ж у цій галузі всіх знаєш». Що тут скажеш? Відмовою образиш, згодою розбестиш. Зазвичай телефони тих, хто просить блокують, але моральні проблеми погано вирішуються технічними методами. Прохання заняття не пафосне, навіть соромне, за старими й теперішніми мірками. Але у нас увійшло до звички. Інколи навіть держава просить, мовляв, сплатіть податки наперед. І не завжди говорить «будь ласка».
