«Тільки б не було війни»!
Усі розмови про швидкий початок Україною великого протистояння на Донбасі - це плід російсько-сепаратистської пропаганди
Прочитавши статтю Валерія Ширяєва «Це - війна», опубліковану у цілком ліберальній «Новойгазете», був вражений, наскільки автор вміє вводити в оману у своєму вкрай багатослівному і каламутному тексті. Ширяєв, у крайньому разі в минулому, представляв те російське відомство, яке так багато зробило для того, щоб розпалити полум'я війни на Донбасі. І джерела інформації у нього відповідні - офіцери російських спецслужб і командири сепаратистів.
Відповідальність за нинішню ескалацію напруженості на лінії протистояння він цілком покладає на українську сторону - на підставі того, що півтора місяця тому президент Порошенко нібито пообіцяв відправити бригаду Національної гвардії на передову для «обкатки» в бойових умовах, і заяв генштабу ЗСУ місячної давнини про розробку заходів на випадок повномасштабного вторгнення в країну (а точніше - російської агресії). Використано і слова Надії Савченко про необхідність централізації влади в Україні.
При цьому присутність російських регулярних військ на Донбасі заперечується. Та й на кордонах з Україною російських військ зараз нібито всього кілька батальйонних тактичних груп. Хоча раніше було до двох десятків. Цікаво, куди ж усі вони поділися? Невже в Сирію вирушили? Натомість читачів годують казками про надзвичайну боєздатність «створених з нуля» 1-го і 2-го армійських корпусів «ДНР/ЛНР». Які, мовляв, можуть протистояти втричі сильнішому супротивнику.
Тут, щоправда, міститься напівпризнання того, що російські силові структури мали відношення до формування цих корпусів: «До процесу становлення владних органів у «ЛНР»спочатку мали відношення вихідці з військової розвідки, а в «ДНР»- контррозвідка і силовики». Але про всяк випадок приналежність цих силовиків прямо не називається - в надії, раптом хтось подумає, що це - представники української армії і розвідки.
Нібито сили сепаратистів становлять 30-32 тис. осіб, з яких тільки дві тисячі - з російським громадянством, а решта - з українським. Їм же нібито протистоїть «до 90 українських батальйонних тактичних груп (близько 100 тисяч осіб)», та ще підкріплених чотирьома «ісламськими батальйонами» (це щоб показати, що в Україну прийшла «Ісламська держава»?) і трьома загонами поляків по 300- 400 осіб кожен (це, очевидно, щоб знайти на Донбасі «слід НАТО» та й про «волинську різню» нагадати). Тоді виходить, що кожна батальйонна група чисельністю в полк. Але далі йдеться, що батальйонна тактична група налічує 600 осіб. Виходить, насправді українських військ на Донбасі вдвічі менше? А то 100 тисяч - це практично чисельність всіх бойових частин українських сухопутних військ, ще й підкріплених Нацгвардією. Виходить, що на російсько-українському кордоні, крім прикордонників, з українськогобоку нікого не залишилося.
І подібні протиріччя, характерні для будь-якого не дуже добре скроєного пропагандистського твору, у Ширяєва зустрічаються на кожному кроці. Спочатку пишеться про те, що українська армія в порівнянні з 2014 роком стала сильнішою - і взагалі стала мало не сильнішою за американську. Але тут же стверджується, що в ній зростає дезертирство і кульгає координація бойових дій. І взагалі «стан підрозділів ЗСУ сьогодні далекий від ідеалу. Їжу бійцям завозять раз на 5-6 днів, але з'їдають все за три дні». Але якщо становище українських військових дійсно настільки плачевне, то чого ж їх боятися і щодня сіяти паніку серед населення «ДНР» і «ЛНР», мало не щодня кричачи про наближення і неминучий наступЗСУ?
І так само з армією «ДНР/ЛНР». Спочатку повідомляється, що в 2014 році бійці «ДНР/ЛНР» з місцевих не бажали воювати далі околиці свого міста або околиці свого села. Потім раптом оголошується, що тепер сепаратистська армія - високопрофесійна і готова воювати де завгодно. Але ж, якщо вірити Ширяєву, тепер у двох армійських корпусах «ДНР» і «ЛНР» залишилися майже виключно місцеві уродженці, а російських добровольців, які раніше переважали в бойових частинах сепаратистів, тепер кіт наплакав. Невже за такий невеликий період - не минуло й двох років - місцеві ополченці кардинально змінили свою психологію і тепер готові мочити проклятих бандерівців по всій Україні тільки тому, що тепер їм платять зарплату за військову працю? Бійці Гіві і Мотороли, звичні до рекету, грабежів, контрабанди і вбивств беззахисних громадян, відразу перетворилися на свідомих борців за справу трудового народу Донбасу?
Подібні трансформації відбувалися тільки в уяві радянських пропагандистів, чиї штампи зараз старанно повторює російська пропаганда, і Ширяєв разом із нею. І вся ця ахінея обрушується на читачів нібито задля досягнення благородної мети - не допустити нової великої війни на Донбасі, оскільки «десятки тисяч людей будуть убиті, якщо на Донбасі почнеться велика війна», а «армії України та самопроголошених республік до неї готові». Тільки десятки тисяч загиблих на цій війні вже були в 2014-2015 роках, як я вже зазначав у попередній колонці в «Дні», але головним чином з російсько-сепаратистської боку, в співвідношенні 8:1. Зараз, коли проект «Новоросія» фактично закритийі російських іррегулярних добровольців на Донбасі залишилося мало (точно не дві тисячі, але навряд чи більше 10 тисяч), швидше за все, армія сепаратистів дійсно налічує близько 30 тис. осіб, з яких дві третини місцеві, а одна третина - росіяни. І, крім того, на Донбасі перебуває до 10 тис. військовослужбовців регулярної російської армії, які і цементують ці малобоєздатні формування, які гордо іменуються армійськими корпусами.
З українськогобоку їм протистоїть теж близько 40 тис. військовослужбовців. І якби битися довелося тільки тим військам, які зараз на лінії розмежування, то українці б, можливо, зі звільненням Донбасу упоралися б за тиждень. Але це сценарій - фантастичний. Будь-яка поразка сепаратистів неминуче викличе широкомасштабне вторгнення десятків тисяч солдатів російських регулярних військ по всій лінії розмежування, а цілком ймовірно - і по всій лінії кордону між Росією і Україною. Протистояти всій російській армії Україна змогла б лише досить обмежений час - навряд чи більше місяця. Тому український повномасштабний наступ на сепаратистів може відбутися лише в тому випадку, якщо Україні буде гарантована військова підтримка НАТО і на українській території перебуватимуть американські війська. Але оскільки цей сценарій ще більш фантастичний і в доступному для огляду майбутньому не реалізовуваний, всі розмови про швидкий початок Україною великої війни на Донбасі - це плід російсько-сепаратистської пропаганди.
Борис СОКОЛОВ, публіцист, Москва
