Уроки лицемірства
Володимир Путін: нам потрібні такі Навальні й Нємцови, щоб нас не чіпали
У черговому відеоролику ТАСС, присвяченому громадянському суспільству й іноземним агентам, Володимир Путін на заздалегідь заготовлене запитання ведучого: «Чому з активною частиною суспільства держава вважає за краще спілкуватися за допомогою кийків?» став у позу ображеної невинності: «Неправда». І спробував переконати простодушну російську публіку в тому, що «активна частина суспільства — не лише так звана несистемна опозиція, яка порушує чинний закон. Активна частина суспільства — це й волонтери, їх у нас уже мільйони, мільйони вже. Це ж активна частина суспільства — молоді, ефективні, діяльні люди, які працюють у різних сферах: і у сфері освіти, і у сфері охорони здоров’я, і у сфері екології. Просто допомагають людям активно, здорово. Ви знаєте, я інколи дивлюся на них із захватом, просто зі сльозами на очах, бо дійсно дуже добре люди працюють».
Так Путін відізвався про тих російських волонтерів, які наймаються владою з допомогою не цілком прозорих бюджетів і ні про яку опозицію й не думають. І тут-таки, щоб у глядачів і слухачів не залишилося сумнівів, що волонтери — це і є опозиція, російський президент вибухнув справжнім панегіриком на адресу опозиційних політиків: «Є й завжди була й завжди буде така частина суспільства в будь-якій країні, яка не згодна з владою. І це дуже добре, що такі люди є». А заразом Путін поділився власним оригінальним спостереженням: «Якщо відбуваються якісь революційні події, то люди, які довели до революції, як правило, у владі теж не затримуються. Дуже швидко їм стає неприємною й та влада, яка створена в результаті їхньої активної й бурхливої діяльності. Виняток, мабуть, лише більшовики, які затрималися після жовтневого перевороту досить тривалий час. І потім самі розвалилися й країну за собою потягнули».
Далі пролунало наскрізь лицемірне: «Але що стосується так званої несистемної опозиції, і дай їй, боже, здоров’я. Я вважаю, що вони потрібні. Ви розумієте, я все-таки не перший день працюю. Я вважаю, що вони дуже потрібні. Вони реально, я дивлюся, реально впливають на конкретне життя, особливо на рівні муніципалітетів, великих міст і так далі». Це нагадало мені безсмертні слова з «Золотого теляти»: «Ви знаєте, Шуро, — зашепотів Паніковський, — я дуже поважаю Бендера, але я вам мушу сказати: Бендер — осел! Їй-богу, жалюгідна, нікчемна особа!» Взагалі, позасистемну опозицію, я, Путін, звичайно, поважаю, але її місце біля параші, тобто в муніципалітетах, де вона нічого без згоди й допомоги з боку регіональної влади все одно зробити не зможе. А кийками отримують, бо законів не дотримуються: «Тому що є правила, яких мають дотримуватися всі: й ті, кому подобається влада, й ті, кому вона не подобається. Є закон, і треба його дотримуватися, інакше ми дійдемо до ситуації повністю розбалансованої країни. Ми що, хочемо, щоб у нас на вулицях палили машини?.. От якщо не реагувати, палитимуть. Битимуть вітрини, й від цього конкретні люди страждатимуть».
І Володимир Володимирович висунув вимогу, щоб опозиція добивалася отримання дозволу на проведення публічних акцій протесту. Йому, бідоласі, напевно, ніхто не пояснив, що якщо влада не хоче проведення тієї чи іншої акції, вона її ніколи не дозволить. І добиватися узгодження тих чи інших акцій якраз і доводиться за допомогою неузгоджених виступів протесту. Путін навів як приклад «драконівські» закони Швеції, де «якщо 12 осіб, по-моєму, десь у Швеції чи що, вже вважається — масові заворушення. «П’ятірочка» ломиться або «десяточка». У нас такого немає, розумієте?» І солідно зауважив: «Трієчка» — це менше, ніж «десяточка»». Тільки я щось не пригадаю, щоб у Швеції за останні два десятки років кого-небудь взагалі посадили за статтею про організацію масових заворушень. Отже, відомий лібералізм російської практики правозастосування, виявляється, ні з чим порівнювати.
І статус іноагента, за словами Путіна, вигадала не Росія, а США, ще 1938 року. Тільки російський президент знову забув сказати, що в Америці організація, щоб бути визнаною іноземним агентом, має не просто отримувати іноземне фінансування, а й лобіювати інтереси іноземної держави. Путін назвав благородну мету російського закону про іноагентів: «Захистити Росію від втручання в її політичне життя ззовні. Жодної іншої мети немає». Тільки не сказав, що російські суди розуміють «політичну діяльність» так широко, що за бажання її можна приписати абсолютно будь-якій НКО, що діє на території Росії. І подякував правозахисникам за те, що вони вказали йому на необхідність відмежувати поняття «внутрішньополітична діяльність» від роботи гуманітарного характеру у сфері екології, охорони здоров’я тощо. Тут теж вказана своєрідна загорода для правозахисників: ось екологією й охороною здоров’я можете займатися, скільки душі завгодно, а далі ні-ні. І щодо зовнішньої політики ще можна висловлюватися й не отримати тавро іноземного агента. А от внутрішньополітична діяльність і критика самого Путіна — це абсолютне табу.
Загалом, Володимир Володимирович, як свого часу Петро Великий, прагне регулювати все й уся, зокрема й діяльність легальної політичної опозиції. Щодо цього першому російському імператорові було набагато легше: легальної опозиції не існувало в принципі, а запідозрений у зраді боярин або стрілецький голова одразу йшов на плаху або на шибеницю. Путін би із задоволенням скористався старим петровським досвідом, але відтоді характери змінилися, в Росії скасували страту, й Москва стала членом Ради Європи. Тому четвертувати або посадити на палю Олексія Навального і йому подібних сьогодні не вийде. От і доводиться згадувати добре засвоєні на Луб’янці уроки лицемірства. А особливо шкідливих опозиціонерів — вбивати або за допомогою куль підісланих кілерів, як Бориса Нємцова, або за допомогою отрути на кшталт «Новачка». Фахівці з таких справ у Путіна є. Згадується відома епіграма Юрія Благова радянського часу: «Нам нужны подобрее Щедрины и такие Гоголи, чтобы нас не трогали!»
