Хроніки спротиву. Казочка про хороших росіян
У потоці найрізноманітніших заяв і публічних демаршів щодо російської агресії в Україні кілька днів тому з’явилося звернення від іноземних та наших митців:
"Росія розпочала повномасштабну війну проти України. Українська армія сильна і потужна; десятки тисяч мирних жителів, чоловіків і жінок мужньо беруться до зброї, щоб захищати свої міста /…/
Війна – це не лише про Україну. Йдеться про Європу, світ і наше спільне майбутнє".
Автори й авторки наголошують на посиленні санкцій проти росії, на збільшенні допомоги нам.
Зокрема, міжнародні суди повинні засудити путіна й покарати його за воєнні злочини проти України; західні партнери мають забезпечити ЗСУ
протитанковим та зенітним озброєнням, яке можна розгорнути швидко й ефективно. Також артисти вимагають:
- розкриття банківських та розвідданих про бізнес і корупцію політиків та еліт росії населенню РФ;
- блокування вантажних суден агресора;
- блокування будь-якої комунікації російського уряду в соцмережах;
- повного припинення діяльності міжнародних компаній у РФ;
- персональних санкцій не лише проти російських політиків та олігархів, а й вищого військового керівництва та адміністративної верхівки;
- замороження закордонних грошових рахунків росії;
- обмежень щодо імпорту-експорту енергоносіїв, агропродукції, виробничих ресурсів.
Перелік підписантів спричиняє святобливий трепет: фронтмен гурту Radiohead Том Йорк (Велика Британія), живий класик світового кіна, режисер Апічатпонг Вірасетакул (Таїланд), ще одна легенда - хореографиня й танцюристка Саша Вальц (Німеччина), режисер Джим Джармуш (США), акторки Тільда Суінтон (Велика Британія) та Жульєт Бінош (Франція), актор і режисер Спайк Джонс (США), співак і засновник гурту REM Майкл Стайп (США). З наших – теж не останні люди: диригент і художній керівник оркестру Мюнхенського університету Віталій Алексєєнок і диригентка, генеральна музична директорка Болонської опери й художня керівниця фестивалю LvivMozArt Оксана Линів (Україна). Загалом – понад 30 імен. Чудове товариство.
Але є там один підпис, який у жодному разі не нівелює значення цього щирого заклику, а радше спонукає до роздумів у ширшому часовому контексті: режисер Ілля Хржановський (Росія-Ізраїль). Ще пам’ятаєте про такого?
Так, це той самий Хржановський, що здобув сумну славу з кінопроєктом “Дау”, в рамках якого ставив експерименти над людьми, а потім у якості художнього керівника майбутнього меморіалу жертв нацистських злочинів намагався влаштувати за такою ж схемою “Голокост-Діснейленд” у Бабиному Ярі. Спорудження цього меморіалу, нагадаю, фінансується російськими олігархами.
Про ситуацію довкола Меморіального центру Голокосту “Бабин Яр” я вже писав, нема сенсу повторюватись. Наразі наявність підпису Хржановського, повторюся, – предмет для іншої розмови, яка вже почалася, запущена сумнівною акцією однією з московських телепропагандисток: про “хороших русскіх”.
Чим довше триває наш спротив, чим реальнішою стає наша перемога, тим більше їх з’являтиметься. Вони пред’являтимуть свої підписи під різними деклараціями всього доброго проти всього злого; вони киватимуть на те, що ніколи не працювали на державні структури росії, а якщо працювали, то потім покаялися і навіть штраф у поліції заплатили.
У випадку з Хржановським, до речі, якщо йому дійсно ненависна війна проти України, то перше, що він мав би зробити, надто ж після того, як російські ракети ударили в саме серце Яру, - подати у відставку. Мовляв, як представник держава-агресора не маю жодного права надалі обіймати цю посаду, хай українці самі вирішують, як їм ушановувати пам’ять жертв найбільшої трагедії, що відбулася на їхній території. А так його підпис виглядає просто як спроба й надалі зберегти вплив на будівництво меморіалу.
Хтось може заперечити: нащо нам відмовлятись від друзів навіть із росії, якщо вони за нас і проти диктатури?
Та тому що всі (за дуже окремими й індивідуальними винятками), хто більшу частину свого свідомого життя прожив там, так чи інак підтримували режим. Своїми податками, своєю мовчазною згодою або намаганням всидіти на двох стільцях у статусі кишенькової опозиції. Що гірше – навіть найліберальніші російські ліберали цілком здатні й далі нести імперські нарративи, тільки дещо перефарбовані й підсолоджені - у політиці, в культурі, в соціальному житті. І якщо в нас заведуться оці “хороші росіяни”, то чому б тоді не існувати якому-небудь “покращеному” варіанту ОПЗЖ, котра, на щастя, доживає зараз останні дні? А там і про дружбу зі “здоровими силами” в росії мова зайде, і про “правильний референдум” у Криму. Воно нам треба?
Може, колись, коли на руїнах “РФ” постануть нові вільні держави, де до влади прийде незаплямоване покоління…
А поки що ці балачки про різні сорти гуано варто облишити.
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, “День”
