Кривавий театр війни
Ще зовсім недавно не у всіх повертався язик назвати те що відбувається на Донбасі війною. Як би цю війну потім не назвали в майбутньому, головне, щоб вона не увійшла в підручники як Перша Донбаська. Бо Другої Донбас вже не винесе. Від нього просто може нічого не залишитись. Зараз наші військові в порівнянні з аналогічними ситуаціями в світі ведуть себе вкрай обережно, буквально оберігаючи кожне життя, кожний будинок. І це при тому що наша армія була фактично реанімована за три місяці з ледве живого організму. Розтраченого, деморалізованого, забутого. Цього ж не скажеш про російську військову машину, що звикла нарощувати потенціал і прагнути експансії. Наслідки цієї експансії під виглядом начебто громадянської війни (а саме так її подають російські ЗМІ і політики) ми бачимо на сході України. Не своє – не шкода. Завезені диверсанти не поступаються ні перед чим. І перше їх криваве завдання не просто воювати, а, перш за все, створювати жахливу картинку, грати затяжну виставу з переодяганнями і зміною ролей.
Як відомо нещодавно зі Слов’янська та Краматорська бандити перемістились до Донецька та Луганська. Лише в Донецьку їх налічують приблизно три тисячі. При тому що Донецьк є достатньо великим конгломератом з різноманітним рельєфом і передмістями, що звичайно дасть терористам більш можливості для маневру, масштаб міста є загрозою і для самих бандитів – його не так просто буде втримати. Тому багато хто схиляється до того, що терористи цівками просто перемістяться ближче до кордону, а саме до Луганська з його прямим виходом кількома шляхами до сусідньої держави. Зокрема захоплення Приватбанку здійснили вже не місцеві, а саме терористи, які вийшли зі Слов’янська серед яких безліч кавказців.
В четвер українські військові блискуче відпрацювали позиції бойовиків на півдні Луганської області знищивши їхні бази в Ровеньках, Свердловську та інших місцях скупчення терористів. Зокрема в Ровеньках були знищені мінімум 4 мінометні позиції терористів з яких вони обстрілювали місто. Але радість була недовгою. Весь день і ранок не припинявся обстріл аеропорту. А в селищі Зеленопілля Свердловського району зранку 11 липня зайняті позиції АТО були обстріляні з установок «Град». Лише по попереднім даним загинуло близько тридцяти українських військових. Під обстріл потрапила 24-та та 79-та бригади.
Радник МВС Зорян Шкіряк назвав бандитів покидьками і звинуватив їх у підступності. «Крымцы так не спят, как вы», згадуються слова Івана Грозного Василю Грязному. Поки ми грались в «перемир’я» цих «градів» тепер у бандитів як у дурня фантиків. Але й того мало. Через кордон, який весь час зі слів охочих до промов речників закривається так саме як і Луганськ, який вже давно начебто в кільці, гуляє російська техніка караванами. Не здивуюсь, якщо не дай Боже бойовики візьмуть аеропорт, то на його смугу прилетять непомічені нашою РЛС літаки.
Під Ровеньками хлопців побили сильно. Тимчук говорить про те, що обстріл вівся зі сторони кордону. Бойовики обстріляли і Олександрівку, і Червонопартизанськ. Горів сателіт Луганська – Катеринівка, де був пошкоджений газопровід, а зранку з боку Катеринікви снаряд долетів і до залізничного вокзалу, зруйнувавши трьохповерховий будинок Луганська. Під снаряди терористів також потрапили житлові масиви селища Бірюково.
В цей же час зранку до області з Росії, а саме через Краснодон, заїхало дві колони техніки. Загалом дев’ять танків, два «Гради», чотири критих КАМАЗи з причепленими гарматами, шість БТРів і на чолі малесенький «бобік». Все це «добро» прямувало на Луганськ. Зараз ці КАМАЗи набиті бойовиками роз’їжджають по місту, в якому тепер забарикадована ще й обласна прокуратура, припинена робота судів, майже не працюють банкомати.
Згаданий Зорян Шкіряк грозить помстою за загиблих солдат. Чим вужче кільце АТО, яке щоправда більше схоже на круту дугу, тим цинічніші і кривавіші провокації з боку терористів при відвертій підтримці з боку Росії. Остання в час телефонних розмов з західними лідерами щодо припинення АТО в Україні знахабніло бере в полон українського військового Надію Савченко і тримає в СІЗО, висуваючи їй звинувачення у вбивстві російських журналістів. Тих самих так званих журналістів, що як навозні мухи злітались на кров і трупи, заздалегідь знаючи місця провокацій і «прославились» виданим після їх загибелі репортажем про те як українська армія «вирізає підлітків у віці від 16 до 50 років». Саме їх знайшла кара під Металістом при мінометному обстрілі бандитського блок-посту.
Росія робить все щоб перша куля, а ще краще снаряд полетів в бік її території. Вона запускає сюди військові гелікоптери, які порушують повітряний простір на кілька кілометрів і на що радник міністра МВС Антон Геращенко обурливо реагує заявою про те, що їх «безумовно, треба збивати». Про абсолютну зневагу не тільки до України, але й до всього світу з його правом, конвенціями, договорами, домовленостями писаними і не писаними, у вигляді постійного постачання озброєння на схід нашої країни, годі й казати.
Минулу розповідь я закінчив словами про те, що рядки не встигають за подіями і за вікном чути канонаду, гинуть люди і ламаються долі. Нажаль, слова виявились справедливими. Саме в час обстрілу бойовиками Луганська мінометами з центральної частини міста, загинула жінка Лариса Зазимкіна, яка просто вийшла на балкон. На місті пригоди «випадково» опинились кореспонденти російського «ANNANews», які показали весь натуралізм смерті і біль горя родичів невинної жертви. Звичайно, приправивши це натяками на безчинства українських армійців. Ось тільки вже далеко не всіх луганчан можна так легко ввести в оману в тому числі балачками про міфічні диверсійні групи Нацгвардії, що начебто спокійно їздять окупованим бандитами містом з мінометами і «градами». Недарма в народі народилась прикмета: бачиш російського журналіста – тікай, бо буде кров. Вони дійсно стали передвісниками крові і цинічних розправ, біди і горя, яку принесла Росія на до того мирну, майже сплячу під південним сонцем Україну.
Валентин ТОРБА, Луганськ
