На зустріч з мрією…
- Заповнивши конкурсну анкету Літньої школи і прикріпивши до неї своє есе в передостанній день подачі заявок, я занурилися в сірі будні очікування. Про моє рішення спробувати потрапити до школи журналістики знали лише батьки, тому під час прогулянок з друзями я постійно помічала їх стурбований погляд, коли переглядаючи почту, я з засмученням ховала телефон. Так продовжувалося декілька днів. Нарешті вирішила, що сподіватися більше нічого, зібрала речі і поїхала на вокзал, аби провести своє літо, як і більшість друзів, у бабусі.
Дивне відчуття, наче моє місто не хоче мене відпускати, переслідувало мене в той день з самого ранку. Згодом виявилося, що на потрібний мені автобус квитків вже немає, довелося брати на інший. Як тільки білет опинився у мене в руках, я почула знайомий звук повідомлення. Зручно вмостившись в залі очікування, дістала телефон і побачила тему листа – «лшж «Дня»». Страх і радість змінювали один одного поки мій телефон завантажував все повідомлення. А як що це лист з відмовою, чи навпаки, невже мені вдалося? І тут текст на екрані: «Вітаємо! Ви пройшли відбір до ХІІ літньої школи журналістики газети «День»». Після цих слів найпершими про мою неймовірну радість з цього приводу дізналися близько двох десятків людей, які разом зі мною очікували на свій автобус. Хвилину по тому, вже зі сльозами на очах, я намагалася поясними мамі, що зі мною трапилося.
Через дві години я була на вокзалі іншого міста – Марганця, і відразу направилася до залізничних кас зі словами: «Мені будь-який квиток до Києва». З цього розпочалася моя неймовірна літня пригода. Наступного дня я вже поверталася до Дніпропетровська. Далі прощання з друзями, гарячкові збори речей. Ввечері, в вагоні, я довго не могла заснути, слухаючи гуркіт коліс потягу, який віз мене на зустріч з мрією.
Тетяна ДЯЧЕНКО, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара
