Ти мені друг?
Дружба з привілеями, FWB. Прекрасна вигадка. Якщо не в курсі, то розкажу: привілеєм в цьому штибі дружби є секс без зобов’язань. Оптимістична опція нової міської культури, яка додається до «убраністичної родини»: родина за свобідним вибором плюс сексуальні стосунки без протокольних і емоційних упереджень. «Що я втрачаю в таких стосунках?», – чи то питає, чи то переконує дівчина на тематичному сайті. Ох маленька, почнемо з того, що ти втрачаєш дружбу. А закінчимо тим… Втім, до фіналу ще далеко. Все по черзі.
Один друг-чоловік, з яким товаришуємо ще від старшої групи дитсадку, чергове напившись при черговій нашій зустрічі, видихає: «Друзів шануємо! Друзів не кохаємо!». (Він, звісно що, висловлюється жорсткіше, що там із друзями зазвичай не роблять, оригінал я очемнила). Мужчина з принципами, аякже. Він зараз у четвертому шлюбі, і плутає імена поточних і попередніх жінок.
В класичній романтичній комедії 80-х «Коли Гарі зустрів Салі» зануда-герой детально розкаже свою теорію, чому чоловік не може дружити з жінкою. Мовляв, тому що чоловік не буде спілкуватися з тією, яка йому неприваблива, а привабливу він хоче. Дружити з непривабливою жінкою – теж не варіант, бо, як припече, то можна й її трахнути. В тому кіно чоловік і жінка, які десяток років міцно дружили і разок невдало переспали, створили у фіналі здорове подружжя.
Роман «Нестерпна легкість буття» Кундери. Один із компонентів тієї повабної легкості є Томашева концепція «еротичної дружби». Триває сексуальна революція, Томаш – чувак прогресивний, чий поступ ревнива дружина не сильно цінує. Бо він їй регулярно зраджує, прагнучи ідеалу, в якому немає і сліду сентиментальності, і ніхто з партнерів не посягає на життя і свободу іншого. Герої Кундери, нагадаю, жили разом довго-довго і померли в один день. Не зовсім як у чарівній казці. Скоріше як в автокатастрофі.
В «Дяді Вані» Чехова героїв питають, в яких вони стосунках. Коли відповідають, що друзі, то місцевий дотепник уточнює: «Уже друзі?». І тут же отримує коментар у відповідь: «Яка пошлятська філософія». В принципі, лікар Астров і не сперечається: пошлятська філософія. В тій п’єсі – купа сильно закоханих нещасних людей, і мало-мало сексу.
Однотипні приклади на будь-який смак. З авторитетною думкою експертів на цьому закінчую. Бо у них, схоже, в голові по тій темі – теж той ще єралаш.
Проводили опитування серед людей «шлюбного віку» (General Social Survey робив). Більше 56% до середини 1990-х мали такого типу стосунки, на початок 2010-х – уже десь 69%. Згадала один статистичних курйоз. В останньому переписі населення в Радянському Союзі катастрофічно не збіглися показники заміжніх жінок і одружених чоловіків. Виявилося: жінки, які були в незареєстрованому шлюбі, вважали себе заміжніми, чоловіки – нежонатими. Ще простіший і показовіший приклад. Є в соціальних мережах така опція для громадянського стану – «все складно». Це опція для однієї людини, такий-от тип стосунків, коли одному в них – «все складно», а другому – «все легко». В тому великому американському опитуванні не передбачалося, що іде розмова одночасно з обома партнерами дружби-з-привілеями, от в чому проблема.
Статистичні данні теж відповіді не дадуть, чи насправді такі стосунки – це комфортне партнерство майбутнього або (не)травматичний компроміс двох одиночок. І тут же підключається ще один генеральний концепт міської культури, так само терапевтичний переважно – «сінгли», який стверджує: можна вповні насолоджуватися сексуальним і романтичним життям, не маючи планів на моногамні стосунки у найближчому майбутньому. В теорії – все прекрасно. Тільки серед опитаних у 2010-х майже 80% чоловіків у сексі по дружбі наголошували секс, і майже 70% жінок – дружбу.
У мене є приятелька – «бабка»; в сенсі професія у неї така – баба-ворожка. Вона любить про своїх клієнтів розповідати, я люблю таке слухати. Приворот на кохання, колосальна тема. Каже, коли чоловік із таким проханням звертається, то ідеться про сексуальне бажання, пристрасне прагнення отримати ту, яку хоче мати за коханку. Коли за тим самим приходить жінка, то йдеться уже про колишніх коханців. Вона хоче повернути того, який їй зрадив чи покинув її. Щоб він її хотів, і от тоді (так-так, от тоді!) він дізнається, які на смак ті сльози. Приворот той самий, але один – на секс, а другий – на помсту. І мені в цій історії ідеться не про гендерну розбіжність, а про те, наскільки різні в сексуальних стосунках бувають людські мотивації. І як рідко ми їх озвучуємо один одному. І ще рідше – готові їх від партнера почути.
Секс – це привілей?
Міську культуру як феномен, знаєте, формує не молодь. Це парафія людей тридцять плюс. Вони ж нині не сплять направо і наліво. Вони одружуються і сповідують моногамію. Їх круто налякали ще замолоду епідемією СНІДу. Була б надія на народжених після першої хвилі сексуальної революції. Але і вони не дружать привілейовано, вони спиваються. І нарешті юні адепти. Вони не закохуються, вони працюють і сповідують нове пуританство, адже мотивовані на соціальний успіх.
Дружба – сама по собі не привілей?
Дружити – це апріорна відповідальність. Друзів ми свідомо і ретельно обираємо як не на все життя, то для нагальних психологічних потреб поточного моменту. Це не біологічна родина, де люблять один одного, бо приречені на те фактом народження. І це не коханці, бо… Та що я тут розказую? Згадайте самі, в яких бува рідкісних моральних потвор доводилося закохувати в часі весінніх рівноденнь і гормональних схиблень. Із друзями тих «соромних списків» буває значно менше, друзів таки шануємо.
Я здається щойно зрозуміла, чому це звуть таки дружбою(!) з привілеями. Бо з привілеями вона чи ні, вона тримається на пошуку «своєї людини» і на пекельному страху помилитися в цих пошуках і отримати відмову. І на певному етапі емоційні стосунки такого рівня просто свідомо заморожують, аби не нашкодити один одному. Дружити з привілеями доводиться втрьох. Третій – слон у кімнаті, присутності якого ніхто воліє не помічати. Бо тоді доведеться актуалізувати і проговорити очікування партнерів, а вони можуть і не збігтися.
Втім, очікування – це ж не зобов’язання, правда? Зобов’язання – це для дорослих. А ми не такі.
