Як зробити з Iзмаїла фортецю українського духу?

«Взагалі-то я сепаратист», — говорить нам ізмаїльський таксист. Говорить так просто, що видно — людина не лише не розуміє значення цього слова, а й наслідків його вживання. Не дивлячись на епізодичні непорозуміння, які насправді бувають і на сході, і на заході, і в центрі, і на півдні України, Ізмаїл зустрів «десант» «Дня» стримано-тепло.

Українська патріотична громада, як і у інших подібних регіонах, тут визначається особливим радикалізмом. Це типова картина для тих, хто вимушений жити в перманентному спротиву обставин. А обставин тут низка: це і географія краю, і робота проросійських сил, і взагалі певна забутість регіону Києвом. Якщо подивитись на мапу України, то Одеська область чітко розподіляється на дві окремішні частини — північна і південна.

Бессарабія має складну і довгу історію. Не можна забувати про те, що ця полита кров’ю запорізькими козаками земля із українськими, болгарськими, молдовськими та гагаузькими селами, офіційно була приєднана до УРСР лише в 1940 році. В свій час Ізмаїл був навіть обласним центром. До того цей край переживав сотні років складних стосунків між різними народами, серед яких були навіть генуезькі купці.

ФОТО СНІЖАНИ СТРЕПЕТОВОЇ

В таких краях відчувається гостра необхідність присутності столиці. Хоча дефіцит такої присутності існує не лише в Бессарабії. Журналістам «Дня», які їздять Україною із фотовиставкою і Бібліотекою газети, добре відоме це відчуття інформаційного вакууму, зокрема в Слов’янську, Сєверодонецьку, Краматорську, Маріуполі, Харкові, Запоріжжі, Миколаєві, Одесі... Майже усюди на південному-сході України інформаційна боротьба, за умов відсутності державної інформаційної політики, покладена на приватні ініціативи. Тому ще більше усвідомлюєш важливість торкання поглядом фоторобіт кожного відвідувача.

«Фотовиставка «Дня» відбиває щодобове існування нашої країни у всьому різноманітті, — заявив під час виступу заступник міського голови м. Ізмаїл Сергій Баткілін. — Від щастя до горя, від помилок до тріумфу. Але це завжди правда. Фотографа не обманеш. Вдячний «Дню» за фотовиставку і переконаний, що ізмаїльці оцінять її. «День» досить популярний в Ізмаїлі. Я особисто читаю вашу газету із великим задоволенням. Дякую за вашу роботу».

Для нас було важливо не лише виступити перед ізмаїльцями, а й дати можливість висловитися присутнім. А отже під час представлення Бібліотеки «Дня» розгорілась невеличка дискусія. Абсолютно природне бажання поділитись наболілим зустріло таке ж саме природне бажання представити своє місто з кращого боку. Тому питання ставили не лише журналістам «Дня», а й «День» поставив низку питань присутнім.

Ізмаїл, як відомо, розташований на Дунаї. На іншому березі річки вже Румунія. Чи існують проблеми з сусідами, тим більше враховуючи фактор багатонаціональності в регіоні? Ізмаїльці стверджують, що з румунами проблем вже давно не виникає. Інша справа, що у багатьох українських громадян тут давно існують румунські або болгарські паспорти. Волонтер, учасник АТО Юрій Осика стверджує, що в регіоні вкрай необхідна система паритетної присутності на керівних посадах людей різної національності без домінації окремої. «Не можна допускати того, щоб Бессарабія випадала із інформаційного, культурного та політичного поля єдиної України, — каже волонтер. — Це принцип неутиску інших народів, а принцип утвердження державності, яка в свою чергу і гарантує нормальний розвиток для всіх народів, які населяють Бессарабію».

ФОТОВИСТАВКА ГАЗЕТИ «ДЕНЬ» У ІЗМАЇЛЬСЬКІЙ КАРТИННІЙ ГАЛЕРЕЇ ТРИВАТИМЕ ДО 30 ЛИПНЯ. ПОСПІШАЙТЕ!

«Ми бажаємо жити в мирі, — говорить директор галереї обласного центру естетичного виховання «Ізмаїльська картинна галерея» Ірина Федорова, де і розташувалась виставка «Дня». — Таке моє перше відчуття, коли я побачила світлини. Це спрага за миром, за нормальним життям». Тут ми маємо подякувати за сприяння в організації, окрім Ізмаїльської картинної галереї, також і Ізмаїльський державний гуманітарний університет та членів благодійної організації «Коло». Завдяки останнім шкільні бібліотеки міста та району отримали в подарунок книги «Україна Incognita. Топ-25», а міські бібліотеки Ізмаїла — книги «Сестра моя, Софія...».

«Фотографії дуже актуальні на сьогодні. Це життя нашої України, — коментує «Дню» завідувачка центральної бібліотеки м. Ізмаїл Людмила Забірченко. — Для мене важливі обличчя на фото. Вони про все говорять — про нашу біду, нашу трагедію і нашу надію. Адже поруч з трагедією народ акумулює зусилля на життя, на завтрашній день. Для цього ми й ведемо боротьбу. Ізмаїл багатонаціональне місто, а Бессарабія навіть в Одеській області знаходиться дещо окремішньо. Тому нам необхідно, щоб до нас приїздили з великої України. Ми відчуваємо, що на 80% наш регіон забутий. Ми — Україна, і не треба нікому нас відокремлювати. У нас, окрім українців і росіян, живуть і болгари, і румуни, і гагаузи. Вважаю, що це чудово. У нас якраз тому і не вдалося організувати так звану «Бессарабську народну раду», тому що у нас немає домінації окремого народу. Вважаю ініціативи «Дня» вкрай корисними, особливо важлива для нас ваша бібліотека».

Керівник центру реабілітації ветеранів АТО Олена Аршинова зняла з руки червоно-чорний браслет, подарувавши його журналістам «Дня», і розповіла історію свого чоловіка, який потрапив на фронт. Вона згадує і робить висновок, що можливо не усвідомила б свою роль на війні, як волонтера, якби війна не торкнулась її сім’ї безпосередньо. Олена говорить: «Місцеві діти просто не знають навіть, що таке АТО. Для них це щось далеке, чуже і нереальне. Коли ж я перебирала листи дітей зі всієї України, то була просто шокована. Малята вже в молодших класах пишуть гнівні послання владі: ви в цукерках, а наші батьки в крові. Влада мала б почитати відверті листи дітей, батьки яких повертаються з війни каліками, а інколи і в домовинах, тоді як по телебаченню ми спостерігаємо нескінченне політичне шоу, а на вулицях безліч коштовних іномарок та багатоповерхових особняків». Чоловік Олени в 2014 році був в 15 хвилинах від смерті. Його машина зламалася і він чудом не потрапив під вогонь з боку РФ. Дивує те, що всі ці докази російської агресії, коли територія України обстрілювалась із території РФ, збирають волонтери та західні організації. Виникає питання — чи накопичують відповідну базу доказів українські офіційні слідчі?

«У мене є дуже багато фотографій війни, які зроблені моїм чоловіком, — ділиться Олена Аршинова враженнями від світлин на фотовиставці. — І тому я бачу на фотографіях «Дня» правду. Неприкриту правду — такою, якою вона є. Пам’ятаю, як чоловік казав про події 2014 року: на нас ідуть з російського кордону танки, а нам по рації дають наказ «ви ж там їх якось «пощипайте». Як можна «пощипати» танки автоматами? І таких історій було дуже багато. Українці своїми тілами закрили ворогу дорогу до серця країни, в той час як дехто або заробляв гроші на біді, або просто перебував в якійсь іншій реальності на дивані з пляшкою пива та думками про «хорошого» Путіна».

Особливими гостями на відкритті фотовиставки стали ізмаїльські прикордонники. «Дуже приємно, що фотовиставка «Дня», на якій представлений буквально спектр світлин від мирного життя до трагедії війни, відкрилась саме в Ізмаїлі, де війна здається далекою, — говорить один з них. — Сюди прийшли люди, які саме зацікавлені дізнатись про реалії в яких живе Україна. Інколи буває так, що тут заговориш українською мовою і на тебе дивляться дуже дивно. Не скажу, що зі злобою, але із здивуванням. Тому важлива природність поведінки і присутність українського духу, української атмосфери».

Зрештою, завдання «Дня»—  не лише показати кращі світлини фотографів зі всієї України та розповісти про Бібліотеку. Місією «Дня» є демонстрація уваги Києва до всіх куточків України. Так, це роль, яку мають грати державні інституції та чиновники. Але війна довела, що поки державний механізм «швидкої допомоги» працює дуже повільно. Понад 20 років ініціатива походить від «Дня» «знизу» — газета, книги, фотовиставка, Літня школа журналістики... Та навіть ці ініціативи влада не може підтримати.

Колись на ізмаїльському березі стояла відома неприступна фортеця, яку збудували турки. В середині XIX століття вона була вщент зруйнована. Залишилась лише мечеть, в якій нині знаходиться музей і діорама взяття ізмаїльської фортеці. Така собі декорація історії із прославленням Суворова та підкресленим вприскуванням думки про служіння запорізьких козаків царю. А поблизу тепла, ніжна вода Дунаю із дуже потужною течією. Тут збирається вода із самого серця Європи і впадає в Чорне море над яким знову нависла російська загроза. Не так давно на Одещині вже була спроба створити так звану «Бессарабську народну раду» на кшталт «ДНР» та «ЛНР». Тоді РФ реалізувати цю авантюру не вдалося, хоча окупований Крим із воєнно-морськими базами зовсім поруч. Росія постійно проводить неподалеку від острова Зміїний навчання, примушуючи українську сторону відповідати адекватними мірами. Напруга перманентна і вимагає нарощування українського воєнного потенціалу. Іншого шляху ніж зміцнення якісної владної вертикалі та утвердження державності разом із масштабною інформаційною політикою для цементування фортеці українського духу на цих землях немає.

«ІЗМАЇЛУ ПОТРІБНА СПРАВЖНЯ УКРАЇНСЬКА ГУМАНІТАРНА ПОЛІТИКА»

Iван КАПСАМУН, редактор відділу політики газети «День»:

— Позитивно, що Дні «Дня» в Ізмаїлі стали традицією. Вже третій рік поспіль наше видання приїздить в місто, де нас готові зустрічати і долучатися до проектів «Дня». Саме місто, як і в цілому регіон української Бессарабії, складне. Не тільки через історичні та етнічні особливості, а й через недостатню увагу української влади до південної Одещини. Цікаво, коли тут останній раз був, наприклад, прем’єр-міністр? Центральна українська влада, не дивлячись на зміну президентів, здебільшого займалася лише власними питаннями. Йдеться про збагачення і утворення кланово-олігархічної системи за часів президента Леоніда Кучми (досі не демонтована) замість державотворення. Але це не стосувалося тільки згаданого регіону, країною не займалися в цілому.

Після початку російської агресії ситуація змінилася, головним чином йдеться про посилення в регіоні українських Збройних сил та правоохоронних структур. За словами ізмаїльців, це добре, однак цих зусиль недостатньо. Головний меседж місцевих патріотів — потрібна більша увага великої України. Саме тому візити «делегації» газети «День» — це як ковток свіжого повітря для них. На відкритті Міжнародної фотовиставка «Дня» зала була заповнена. На початку український гімн — всі співали стоячи, а далі від багатьох присутніх можна було почути: «Фотовиставка супер, газета супер, настрій супер!». Можливо, дещо пафосно, але ізмаїльці реально відзначали естетику та змістовність фото. «Це реальне життя нашої України, а не те, що ми часто бачимо по телевізору чи чуємо від політиків», — казали вони.

Цікавим видалося і спілкування з місцевими читачами «Дня», коли ми представили Бібліотеку газети. Фактично відбувся взаємний обмін думками. Окрім спілкування на історичні теми, говорили і про ситуацію в країні, регіоні, місті. Ізмаїльці, наприклад, цікавилися — які стереотипи існують в Києві щодо української Бессарабії і взагалі чи згадують цей регіон в столиці? Багато розповідали про ситуацію в місті, зокрема про те, що місцеві патріоти знаходяться там в меншості і потребують уваги і підтримки центру. В гуманітарному плані дійсно існують питання, хоча в господарській частині місто справляє позитивне враження. Принаймні є рух в кращий бік — чисто, проводяться облаштування, ремонти тощо. 

Підсумовуючи, можна сказати, що Ізмаїлу як столиці українського Подунав’я і багатонаціональному місту (окрім українців і росіян, там проживає багато болгар, молдаван, гагаузів...) потрібна не просто увага центру, а справжня українська гуманітарна політика, не кажучи вже про економіку. Горезвісна міжнародна траса Одеса—Рені досі повністю так і не добудована, з комунікацією і інфраструктурою в регіоні, враховуючи, що це приморська і придунайська територія, велика проблема. А саме соціальні й економічні питання цікавлять людей тут в першу чергу.