Крапля в морі людської безпорадності

Мій дідусь другий рік поспіль бореться за справедливість. Ця історія почалася з того моменту, коли напроти його будинку, що в Одесі, відома в місті будівельна компанія розпочала зведення багатоповерхівки. Йдеться про одну з шести 24-поверхових висоток, що не просто затьмарює світло вдень і зірки вночі, а й несе загрозу будинку моїх дідуся та бабусі. На місті майбутньої новобудови багато років стояв недобудований санаторій, але окрім не дуже естетичного вигляду, інших незручностей він не приносив. Звичайно, новий, заселений людьми будинок – набагато краще, аніж розруха. І все-таки, не коли це несе загрозу довколишнім приватним домівкам і навколишньому середовищу.

З самого початку будівництва дідусь звертався до робітників будівництва, підрядників і навіть писав листа до президента цієї компанії. Дечого йому таки вдалося досягнути: виплати компенсації, переустановлення котла в домі й таке інше. Але від цього не легшає. Будівництво триває і кожен день дає про себе знати не тільки 24-ма поверхами бетонного монстра, шумом і пилом, що несе на двір, а й збитком, який щоденно наноситься здоров’ю та дому моїх рідних.

Досягнути припинення будівництва й знесення висотки, звичайно, не виявляється можливим, так чи інакше, дідусю та бабусі доведеться терпіти цю «перлину» весь час, що вони житимуть в своєму будинку. Звичайно, ні з ними, ні з господарями інших прилеглих будинків ніхто не спілкувався й, тим більше, не радився стосовно майбутнього будівлі. Тобто, ніхто навіть не думав враховувати їхніх інтересів. Хоча, за законом, це було перше, що мали зробити забудовники. Як наслідок, тепер все, що залишається моєму дідусеві – це виборювати свої права. І те, що над цим можуть сміятися ті, хто отримує від нього листи з проханням про допомогу, викликає великий сум. Не дуже зрозуміло – чому в нашій країні припускається подібна несправедливість щодо простих громадян? Хто має право шкодити здоров’ю та життю звичайних людей? Тим паче, невідомо, чи буде якась користь від цієї будівлі. Чи не впаде вона за декілька років і чи буде в ній узагалі хтось жити? Адже в цьому районі забороняються подібні будівництва через близькість до моря та загрозу оповзнів. Окрім цих питань, є низка інших, на які не знаходиться відповідей – навпаки, виникають нові. І окрім фраз «Бог все бачить» і «все повертається бумерангом», нічого й додати. Але ними легко розмінюватися, коли йдеться не про близьких людей.

І все ж таки, мій дідусь продовжує боротися за справедливість. Він пише листи до нашої влади, для чого дуже швидко та впевнено освоїв комп’ютер. Він спілкується з головними спеціалістами забудовника цієї компанії і таке інше. Але хіба так має бути, щоб людина в поважному віці, маючи за плечима 50 років роботи на керівних посадах, принижувалася перед тими, хто просто хоче нажити більше грошей, які, як відомо, на той світ ще нікому забрати не вдавалося? Хіба «добрі справи» робляться саме так, через нанесення збитку й загрозу іншим? Де тоді справедливість, про яку так багато кажуть? 

Історія мого дідуся лише одна з тисяч подібних, де наслідки можуть бути навіть гіршими. Просто, на жаль, не всі намагаються боротися за свої права. Більшості здається, що це нічого не дасть і від цього в нашій країні нічого не зміниться. Справді, так і буде, якщо ми дозволятимемо подібне ставлення. Бо навіщо рахуватися з тими, хто слабше від тебе й не може дати здачі, а тільки тихо мириться з несправедливістю долі? Хоча, як бачимо, ситуація поступово змінюється. І якщо таких, як мій дідусь, ставатиме більше, то, можливо, в певний момент подібні проблеми зникнуть – бо великим компаніям буде незручно постійно стикатися з розумними громадянами, знаючими свої права. Але мені здається, що навряд чи так станеться. Це пояснюється тим, що люди не просто не розуміють своїх прав – вони не вважають себе гідними їх. І високопосадовці цим користуються. Отже, на виході ми маємо суцільний безлад і безперестанну несправедливість до нас самих.

Не знаю, чи зможе мій дідусь домогтися справедливості. Чи вийде в нього вибороти свої права. І впевнена, що це лише крапля в великому морі людської безпорадності, але... Саме такі краплі колись можуть злитися у велику річку, що унесе весь безлад. Після чого утвориться пліт, який уберігатиме кожного з нас від несправедливості зі сторони тих, хто нібито сильніший і водночас набагато слабший від простих розумних громадян. Від людей, які просто знають та відстоюють свої права.