Той, хто приймає зло без опору, стає його співучасником
Мартін Лютер Кінг, американський проповідник і лідер руху за громадянські права, лауреат Нобелівської премії миру

Ми самі обмежуємо себе у своїх можливостях

Частина IV, завершальна
31 травня, 2019 - 12:59

Я люблю випадкові зустрічі. Особливо вони приємні, коли ти зустрічаєш добрих знайомих, із якими не бачилася довгий час. Так, нещодавно на одній із львівських вулиць я зустріла Марію Нитку. Два роки тому ми разом стажувалися у Літній школі журналістики газети «День». Зараз Маша вже не тільки навчається, а й працює журналісткою-розслідувачкою, до слова, розслідування, на мою думку, – один з найскладніших жанрів. Після такої зустрічі я пригадала теплі моменти з нашої ЛШЖ – 2017. Зараз я усвідомлюю, що після неї моє життя круто змінилося, і не тільки у професійному плані. Колись я розпочала серію блогів «Ми самі обмежуємо себе у своїх можливостях». В одному з них обіцяла розповісти, чому саме таку назву обрала.  Тож, саме зараз, мабуть, найдоречніший момент це зробити.

Ось моя історія: до і після  ЛШЖ. Життя – це ланцюжок подій, де все дуже тісно пов’язано. Мабуть, я не була б тією Богданою, якою є зараз, якби не ЛШЖ. Відверто кажучи, вступивши на журналістику, не збиралася ставати журналісткою. Я не вірила у свої комунікативні здібності. Узагалі, була трохи сором’язливою та не надто активною. Мені було трохи нудно вчити довгі лекції з історії журналістики та писати типові замітки на парах. Хоча я отримувала хороші бали, підсвідомо розуміла: щось не так, мабуть, це все-таки не моє. Однак згодом я змінила свою позицію. «Якщо вже так трапилася, і я навчаюся на журналістиці, треба спробувати себе у цій сфері сповна», – подумала я. Тож відразу після першого курсу подалася в Літню школу журналістики, бо хотіла попрактикуватися. Тоді я переступила через себе. Колись мала велетенський страх банально підійти до людини й поставити питання або уточнити певну інформацію. У Літній школі журналістики я зрозуміла: нема часу на вагання, бо вдалий момент настає тоді, коли у твоїй голові з’являється думка про майбутній вчинок. На ЛШЖ я вже не боялася ставити питання спікерам, навіть почала відвідувати події та брала коментарі.

Та найцікавіше розпочалося після ЛШЖ. Як більшість із моїх колег, я продовжила писати матеріали в «День» після школи. Одним із них став репортаж про волонтерський проект «Будуємо Україну Разом» (БУР).  Це були три натхненні дні з неймовірно крутими волонтерами в селі Хрулі Полтавської області. Згодом я зрозуміла, що недостатньо просто розповідати людям про волонтерство, тому наступного року долучитися до БУРу вже як волонтерка. Робила презентації в університеті, побувала на БУР-таборах на Рівненщині та Луганщині, допомагала будувати будинки для сімей, які цього потребували, й малювала мурали. Згодом волонтерства для мене стало замало і я зрозуміла, що настав час робити щось своє. Так, ми з подругою організували власний благодійний захід «RAZOM PARTY²» , завдяки якому назбирали більше 12 000 грн для лікування онкохворих дітей.

Зараз я озираюся назад і розумію, що не змогла зробити подібний проект, якби не мої журналістські навички. Уміння співпрацювати з людьми – це одна основних речей, на які потрібно покладатися. Так журналістика привела мене до громадської активності. Зараз я уже не шкодую, що колись вступила на журналістику, подалася на ЛШЖ та почала практикуватися. Якщо я хоча б один раз сказала собі: «Ні, із цього й так нічого не вийде», не було б тих результатів, які я маю зараз, мої матеріали ніколи б не з’явилися у «Дні», я ніколи б не будувала будинки на сході України, ніколи б не організувала благодійний захід на свій день народження. Усе залежить від нас, а точніше – від нашого вибору. Коли ми не хочемо його робити, ми вже обмежуємо себе у своїх можливостях. Будь-яка блага справа має мільйони шансів на існування, просто треба не лінуватися і шукати правильні шляхи для її реалізації.

P.S. Якщо хочете прочитати трохи більше думок про ЛШЖ від мене й інших літньошколярів, переходьте за покликанням тут https://day.kyiv.ua/uk/article/media/prekrasna-mozhlyvist-dlya-startu .

 

Богдана КАПІЦА, студентка НаУ «Острозька академія»

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ