Не можуть вести когось за собою ті, що не мають ніяких внутрішніх даних на те, щоб самих себе повести.
В’ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист

Ми самі обмежуємо себе у своїх можливостях

Частина IV, завершальна
31 травня, 2019 - 12:59

Я люблю випадкові зустрічі. Особливо вони приємні, коли ти зустрічаєш добрих знайомих, із якими не бачилася довгий час. Так, нещодавно на одній із львівських вулиць я зустріла Марію Нитку. Два роки тому ми разом стажувалися у Літній школі журналістики газети «День». Зараз Маша вже не тільки навчається, а й працює журналісткою-розслідувачкою, до слова, розслідування, на мою думку, – один з найскладніших жанрів. Після такої зустрічі я пригадала теплі моменти з нашої ЛШЖ – 2017. Зараз я усвідомлюю, що після неї моє життя круто змінилося, і не тільки у професійному плані. Колись я розпочала серію блогів «Ми самі обмежуємо себе у своїх можливостях». В одному з них обіцяла розповісти, чому саме таку назву обрала.  Тож, саме зараз, мабуть, найдоречніший момент це зробити.

Ось моя історія: до і після  ЛШЖ. Життя – це ланцюжок подій, де все дуже тісно пов’язано. Мабуть, я не була б тією Богданою, якою є зараз, якби не ЛШЖ. Відверто кажучи, вступивши на журналістику, не збиралася ставати журналісткою. Я не вірила у свої комунікативні здібності. Узагалі, була трохи сором’язливою та не надто активною. Мені було трохи нудно вчити довгі лекції з історії журналістики та писати типові замітки на парах. Хоча я отримувала хороші бали, підсвідомо розуміла: щось не так, мабуть, це все-таки не моє. Однак згодом я змінила свою позицію. «Якщо вже так трапилася, і я навчаюся на журналістиці, треба спробувати себе у цій сфері сповна», – подумала я. Тож відразу після першого курсу подалася в Літню школу журналістики, бо хотіла попрактикуватися. Тоді я переступила через себе. Колись мала велетенський страх банально підійти до людини й поставити питання або уточнити певну інформацію. У Літній школі журналістики я зрозуміла: нема часу на вагання, бо вдалий момент настає тоді, коли у твоїй голові з’являється думка про майбутній вчинок. На ЛШЖ я вже не боялася ставити питання спікерам, навіть почала відвідувати події та брала коментарі.

Та найцікавіше розпочалося після ЛШЖ. Як більшість із моїх колег, я продовжила писати матеріали в «День» після школи. Одним із них став репортаж про волонтерський проект «Будуємо Україну Разом» (БУР).  Це були три натхненні дні з неймовірно крутими волонтерами в селі Хрулі Полтавської області. Згодом я зрозуміла, що недостатньо просто розповідати людям про волонтерство, тому наступного року долучитися до БУРу вже як волонтерка. Робила презентації в університеті, побувала на БУР-таборах на Рівненщині та Луганщині, допомагала будувати будинки для сімей, які цього потребували, й малювала мурали. Згодом волонтерства для мене стало замало і я зрозуміла, що настав час робити щось своє. Так, ми з подругою організували власний благодійний захід «RAZOM PARTY²» , завдяки якому назбирали більше 12 000 грн для лікування онкохворих дітей.

Зараз я озираюся назад і розумію, що не змогла зробити подібний проект, якби не мої журналістські навички. Уміння співпрацювати з людьми – це одна основних речей, на які потрібно покладатися. Так журналістика привела мене до громадської активності. Зараз я уже не шкодую, що колись вступила на журналістику, подалася на ЛШЖ та почала практикуватися. Якщо я хоча б один раз сказала собі: «Ні, із цього й так нічого не вийде», не було б тих результатів, які я маю зараз, мої матеріали ніколи б не з’явилися у «Дні», я ніколи б не будувала будинки на сході України, ніколи б не організувала благодійний захід на свій день народження. Усе залежить від нас, а точніше – від нашого вибору. Коли ми не хочемо його робити, ми вже обмежуємо себе у своїх можливостях. Будь-яка блага справа має мільйони шансів на існування, просто треба не лінуватися і шукати правильні шляхи для її реалізації.

P.S. Якщо хочете прочитати трохи більше думок про ЛШЖ від мене й інших літньошколярів, переходьте за покликанням тут https://day.kyiv.ua/uk/article/media/prekrasna-mozhlyvist-dlya-startu .

 

Богдана КАПІЦА, студентка НаУ «Острозька академія»

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ