Мова - це спосіб народження думок: коли “нема мови”, людині просто-напросто “нема чим думати”.
Оксана Забужко, українська письменниця, поетеса, філософиня

Праця вчителя заслуговує на повагу

29 вересня, 2017 - 16:41

Школа – це соціальний феномен, де на певному етапі індивід стає особистістю. Діти, які перед цим не відвідували дошкільний заклад, навчаються ділитися, захищати себе, відповідати за скоєні вчинки. У початкових класах формуються вподобання та хобі, приходять перші розчарування та справжня любов. Уся ця нелегка праця лягає на плечі вітчизняних педагогів, зокрема вчителів та вихователів. Здається, що криється за цими словами? Навчай та виховуй, але, як казав Сухомлинський, треба віддавати дітям не лише час та нерви, а й серце.

Діти бувають різні: відважні й полохливі, щедрі та жадібні, відкриті й замкнуті, щебетуни та щебетухи, а також невиразні сірі зайчики. Сприймаймо їх, як чистий аркуш, але не простий, а в формі розмальовки. Себто маємо контур, але в яких барвах буде кінцева робота – залежить від маляра. Я своїм вихованцям завжди акцентую на тому, що знання за плечима не носити, і бідний буде той, хто лінується вже зараз, у першому класі.

Сьогодні підхід до дітей такий, що не призведи Господь підняти на дитину тон, або ж поставити її в куток. Через таке ставлення учні стають недисциплінованими, нахабними, вони втрачають контроль. Існує класичний метод батога і пряника, коли за провину настає покарання, а за гарний вчинок, досягнення в навчанні – похвала та відзнака. Головне, щоб школярі розуміли, чому сталося так, як сталося. У моєму класі є хлопчик, який досі не знає, як звати його однокласників. Звертаючись до них, він називає займенники, або ж просто вказує за допомогою пальців. Після кількох бесід із ним та його батьками виявилося, що хлопчик має унікальну пам’ять, адже легко запам’ятовує країни та їх столиці, проте до інших дітей від демонстративно виражає своє ставлення – «якщо я не номіную тебе, то ти відповідно ніхто, а відтак не становиш для мене загрози або не вартий моєї уваги». Проте через таку поведінку колектив, яким безсумнівно і є шкільний клас, ставиться до цього першокласника з підозрою, виштовхує його на периферію, позаяк, своєю чергою, не має бажання підлаштовуватися під одинака. І таких педагогічних задач виникає чимало, щодня з’являються нові кризові ситуації, в яких необхідно знайти оптимальний варіант.

Професія педагога – дуже складна. Як сказав колись мій викладач, академік Іван Миколайович Хом’як, «урок – це театр одного актора». Учні, які лише знайомляться зі своїми соціальними ролями, адаптуються до навколишнього середовища, виконують пасивну роль глядача в той час, коли вчитель займає активну позицію, він є прикладом і зразком для наслідування. Найкраще подача матеріалу реалізується через гру, хоча важливо не перегнути палицю, адже цілковита анархія матиме свої невиправні наслідки. Діти не мають боятися авторитету старшого, однак зобов’язані його шанувати й неухильно реагувати на всі вказівки. З часом у них самих складеться розуміння того, що добре, а що погано, досі останньою інстанцією, соломоновим судом є слово педагога.

Приємно дивитися, коли в лави вчителів вступають молоді люди, які щойно закінчили університети. Не всі витримують, хтось звільняється після місяця-двох важкої праці, усі ці зошити, домашні завдання, виховні години виснажують, що на власне життя часто не стає часу. Будучи в ролі учня, я не замислювався, наскільки на мене впливає шкільне середовище, аж доки я не повернувся туди як педагог, сповнений сил та оптимізму. Проте, коли діти вас полюблять, то навіть найзапекліші халамидники наввипередки будуть хапати вас за руку, щоб першими разом із вами вийти на шкільний ґанок, а найвпертіші лінюхи залюбки складатимуть за собою навчальне приладдя, адже лише тоді ви дозволите їм зіграти у гру, перемогти в якій вони зможуть лише завдяки вам. Учителі – це смолоскипи,  іскри від згорання сердець яких запалюють нові лампадки, а деякі, найбільш старанні з них, колись стають світилами.

Олександр Подвишенний, Літня школа журналістики «Дня»-2017
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments