Я — для того, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури.
Олекса Тихий, український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи

Престиж українського воїна

13 жовтня, 2017 - 19:07

Коли я був ще школярем, то в армію йти не хотів. Не те, щоб я боявся абощо, проте відгуки старших хлопців, розповіді дорослих дядьків малювали в моїй уяві рабовласницьку систему, побудовану на «дідівщині» та примусі, де ти ніхто. Періодично влада проводила реформи, але крім зміни строку відбування по суті нічого не змінювалося. Служба асоціювалася з безкінечним маршируванням, показухою, «дубком», а також фарбуваннями трави з листям під час перевірок. Проте вже будучи студентом, я змінив свій погляд на питання проходження служби. Чималу роль у цьому відіграв Майдан. Я не міг зрозуміти, чому чиїсь чоловіки й сини мають служити, боронити свою землю, а я, з двома руками й ногами, буду відсиджуватися біля маминої спідниці. Коли я вступив до лав Збройних Сил України, то була ілюзія та мрія в нову якість, однак совкові рудименти все ще переважали. Як не крути, але війна змусила чиновників щось змінювати, бо якщо б цим не зайнялося Міноборони, то зайнявся б український народ, а це вже пахло б смаленим.

Я втрапив в унікальну хвилю, заставши в одному казані контрактників, мобілізованих і строковиків. Не всі хотіли служити, хтось прийшов за грошима, але більшість мали ідею, чітку й незламну – сильна й незалежна Україна. Цікаво було спілкуватися з різними когортами людей: сержантами й полковниками, добровольцями й кадровими військовими. У кожного з них був свій власний погляд. Одного разу, напередодні Дня захисника України, мова зайшла про значимість цього свята. Раніше наші громадяни святкували 23 лютого – День захисника Вітчизни. Однак поставало логічне питання: якої вітчизни? УРСР? Окупаційної влади, яка вогнем і мечем задавила українську державність? Адже саме в січні 1918 р. Рада народних комісарів Радянської Росії видала Декрет про створення Робітничо-селянської Червоної армії, яка потім воювала з армією УНР. Указ Петра Порошенка від 14 жовтня 2014 р. про запровадження нової святкової дати мав як логічне, так й історичне підґрунтя. Умовно цього дня була створена Українська повстанська армія, наші предки святкували Покрову Пресвятої Богородиці, а відтак і День козацтва, яким Вона опікувалася.

День захисника України. Варто замислитися, а хто захистить захисників? Українські добровольці, які на своїх плечах винесли основний тягар війни у 2014 р. й зупинили окупанта, досі не мають відповідного статусу й судяться з державою за соціальні гарантії. Вояки ЗСУ в напівлегальному стані воюють із так званими терористами у міфічній АТО, ризикуючи кожної хвилини потрапити за ґрати, адже їх присутність там незаконна. Ветерани російсько-української війни, інваліди не отримують належної психологічно-фізичної реабілітації, адже вони свою справу зробили, і тепер їх доля нікого не хвилює…

11 жовтня 2017 р. детективи НАБУ і САП затримали заступника міністра оборони генерал-лейтенанта Ігоря Павловського й директора Департаменту держзакупівель та постачання матеріальних ресурсів Міноборони Володимира Гулєвича за привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Мова йде про паливно-мастильні матеріали. Сума збитку приблизно 150 млн гривень. Лише уявіть: хтось сидить в окопі під дощем із куль, а хтось жирує в затишних кабінетах, філософствуючи про війну. О, матінка Кураж! Безумовно гарний подарунок українським воякам до 14 жовтня, який підніме їх бойовий дух і віру в наших провідників.

Віра – дивовижна людська якість! Коли я запропонував дітям у школі підготувати листівки до Дня захисника України, вони вибухнули ідеями й ентузіазмом. У їх головах є чітке розмежування добра і зла, поділ на своїх і ворогів. Вони знають, хто такий Путін, і мріють, щоб він помер, бо тоді настане мир. Після листівок ми вирішили провести конкурс прикладного мистецтва, а саме ліпили з пластиліну танки. У деяких дітей над технікою майоріли блакитно-жовті стяги, при тому, що я на цьому увагу не акцентував. Вони – це нова ґенерація, не заражена бацилою рабства, вони можуть і хочуть бути захисниками, для них це престиж, тому як добре, що часи змінюються!

Олександр ПОДВИШЕННИЙ, Літня школа журналістики «Дня»-2017
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments