Знайти серце міста

Що таке курортне місто? Завищені ціни, безліч сувенірних лавок та натовпи туристів? Насправді, ні. В кожного міста є своє серце – світ духовності, краси та любові. Його просто треба знайти, побачити і зрозуміти. Трускавець не виняток, адже в центрі нього у казковому дерев’яному будинку розмістився Музей народного мистецтва.

Зазвичай, перше, що зустрічає туристів у музеї – це милі або не зовсім жіночки, які продають квитки. Тут не так. Перш ніж поринути в чарівний світ робіт Михайла Біласа, кожен зверне свою увагу на неймовірної краси віллу, в якій розташований музей. 

Це єдина зі збережених вілл зрубної конструкції, зведена з тесаних смерекових колод, з'єднаних між собою за допомогою врубок. Декорована різьбою, яка має свій характер, що наближений до підкарпатських та гуцульських дерев'яних хат. Внутрішні приміщення прикрашають вітражі. Вілла “Ґопляна” була побудована після Першої світової війни, коли почалася реконструкція місцевих курортів. Зусиллями бургомістра Раймунда Яроша Трускавець повернув собі минулу славу. У 1930-х роках вілла навіть слугувала резиденцією Яроша. Тут у цій величній споруді родина приймала посла США у Польщі, президента Туреччини, президента Естонії та багатьох інших почесних гостей.

З приходом радянської влади будинок зазнавав нищівного руйнування. В ньому знаходився цех розливу мінеральної води, а згодом спальний корпус санаторію. Наразі унікальна пам’ятка дерев’яного зодчества знайшла своє справжнє покликання – затишна домівка для понад ста робіт видатного українського художника Михайла Біласа.

Кожен гобелен майстра народжувався, як симфонія. Від малюнку-ескізу, ниток основи та підбору кольорів до щоденної важкої праці – процесу ткацтва, де кожна деталь аналізувалася, щоб розкрити художній задум. Неозброєним оком видно, що митця надихає Україна та наш народ. Незважаючи на це, всі роботи Біласа залишаються неповторними та існують лише в єдиному екземплярі. Художник постійно звертається до традицій української вишивки, але пропускає їх крізь своє бачення.

Білас багато років вивчав орнаменти бойківських та гуцульських вишивок, їх символи, знаки, кольори, специфіку розміщення ліній. Через символи і кольори він розкриває психологію груп українського етносу, що живуть на Прикарпатті: бойків, гуцулів, лемків.

«Скільки треба мати сонця в душі, тепла в серці, і мудрості в руках, щоб виткати таке диво, таку радість, неповторність», – написав Іван Драч після того, як відвідав музей.

Всі витвори митця повертають людину в безтурботний світ дитинства з відчуттям справжнього дива під час пасхальних та різдвяних свят. Це «сонце в душі» особливо зігріває сірого дощового дня, на душі відразу стає тепло і затишно, немов ти розчиняєшся у різнокольорових барвах. 

Ім'я Біласа відоме не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Так одного разу фотографії з роботами Біласа побачила французька поетеса Іветта Галиць. Згодом вона ініціювала включення художника в асоціацію «Ліс тисячі поетів і художників». На околиці міста Весдена, на території площею 3,14 га посаджено 1200 іменних дубів: видатних поетів, художників зі всього світу. У цьому лісі росте всього три українських дерева: на честь України, Тараса Шевченка та Михайла Біласа.

Цікавою стежкою в житті митця проходять 60-70 ті роки минулого століття. В ті часи, якщо художник бажав плідно та легально працювати, він не міг обійти теми, пов’язані з державною ідеологією. Якщо придивитися до робіт тогочасного періоду, то зрозуміло, що художник передає своє розуміння проблеми – так званого злиття націй. Сама природа опирається штучному злиттю. Все різне і в цьому багатство світу і сенс буття. Народи мають танцювати кожен на своїй землі і кожен по-своєму.

Слід пам'ятати, що кожне місто має своє неповторне серце. Його просто треба пошукати, щоб усвідомити різноманіття та багатство нашої країни у кожній точці на мапі.