Для аудіо- й відеорозкладок, схоже, прийшла остання година

З кожним роком заробляти в нашій країні гроші стає все важче. Не є щасливим винятком у цій справі й поширювачі аудіо- й відеокасет. Цього разу сувора рука Кабміну у вигляді Постанови № 1209 від 4.11.97 торкнеться правил продажу й тиражування зразків аудіовізуальної продукції та фонограм.

З січня 1998 року поширювати їх можна буде лише через спеціалізовані секції крамниць з універсальним асортиментом непродовольчих товарів. Торговельні приміщення мають бути оснащені касовими апаратами і обладнанням, за допомогою якого можна перевірити якість товару. Крім того, правилами передбачається, що покупець при виявленні недоліків може протягом певного гарантійного терміну повернути неякісну продукцію й зажадати або повернення грошей, або заміни. Щоправда, стандарти якості запису - відсутні. Так що цілком може бути - і, напевне, так і трапиться - що з точки зору покупця касета придатна лише, як окраса приміщення (враховуючи яскраву коробочку), а продавцеві її якість здається відмінною і міняти її він і не вважатиме за потрібне.

Існує й ряд інших "проколів" - "нестиковок" з попередньою Постановою Кабміну від 9 червня 1997 р. Зокрема, це стосується авторських прав на аудіовізуальну продукцію. Згідно з останніми Правилами, кожен продавець зобов'язаний мати копії угоди на авторське або суміжне право, або документ, що підтверджує виплату авторської винагороди за тиражування й поширення на території України даних аудіо- та відеокасет. Але, по-перше, в попередній постанові питання про документи, що підтверджують авторське право або право на поширення, вже обумовлено. Міністерство культури і мистецтв відстежує право власності на той чи інший товар, аж до, наприклад, американського власника авторських прав, і видає єдине для всіх прокатне свідоцтво. По-друге, виходить, що сплативши авторські (а це мізерна сума), можна, не купуючи права власності на фільм, спокійно займатися його показом і реалізацією. До того ж, мати кожній торговельній точці авторські права на всю продукцію, що є в продажу, абсурдно - вся документація є в безпосереднього власника авторських або суміжних прав. Існують і інші моменти, що вносять плутанину у вже відпрацьовану систему.

Подібні невідповідності виникли через те, що першу Постанову готувало Міністерство культури, а другу - Міністерство зовнішньоекономічних стосунків. У результаті вийшла ситуація, що давненько вже була описана класиком у всім відомій байці, де кожен намагався тягнути в свій бік, не враховуючи дій "соратника". Чим усе скінчилося в байці - відомо. У нашому ж випадкові, чесно кажучи, поки що важко повірити, що вже в січні ми не побачимо в метро і на базарах такі звичні для ока яскраві розкладки... До речі, поки що ніяких санкцій проти їхніх власників нова постанова не передбачає!