Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Чому уряд приховує результати екологічної експертизи?

Правознавець: і громада, і місцева влада усунуті від участі у розв’язанні такого контраверсійного питання, як видобуток сланцевого газу
16 серпня, 2012 - 00:00
Олена КРАВЧЕНКО
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Кілька тижнів тому міжнародна благодійна організація «Екологія — Право — Людина» звернулася з відкритою заявою про приховування інформації урядами США та України стосовно планів розробки сланцевого газу в Україні та можливої екологічної шкоди внаслідок такого необдуманого використання ресурсів без попередньої екологічної експертизи.

Професор Джон Бонайн, президент МБО «Екологія — Право — Людина», привернув увагу українців до того, що «вже понад рік здійснюється оцінка впливу на довкілля цих розробок. Агенція США з питань міжнародного розвитку оплатила послуги консультантів, які досліджували потенційні екологічні проблеми щодо видобутку сланцевого газу методом розривів у Карпатському та Дніпровсько-Донецькому басейнах. Підсумковий документ був завершений у травні, але його деталі й досі залишаються під завісою таємничості».

«Чи цей документ містить щось таке, про що вони не хочуть повідомляти громадськість?» — цікавиться пан Бонайн, адже, наприклад, у США вважається протизаконним приховування будь-яких результатів оцінки впливу на довкілля. Незрозуміло, чому в Україні діють інші стандарти, до того ж, стосовно американської експертизи.

«Непрозорість інформації щодо застосування методу розривів для видобутку сланцевого газу матиме величезний вплив на Карпатський регіон та Дніпровсько-Донецький басейн, і ми не маємо законодавства, яке допомогло б протистояти цьому впливу», — зауважила в оприлюдненій заяві виконавчий директор «ЕПЛ» Олена Кравченко.

На запитання екологів досі немає відповідей. Які хімічні речовини застосовуватимуть у процесі видобутку сланцю? Які є гарантії, що вони не забруднюватимуть сільськогосподарських земель і не шкодитимуть здоров’ю українських громадян? Які об’єми води забиратимуться з річок та підземних джерел? Що робитимуть міжнародні компанії з відпрацьованими забрудненими водами? Наскільки сильним буде негативний вплив летких органічних сполук та інших забруднювачів повітря на якість повітря у Карпатському регіоні? Наскільки ще погіршиться екологічний стан в уже вкрай забруднених східних регіонах України? А вантажівки, які проходитимуть через міста і села щогодини, перевозячи матеріали, необхідні для технологічного процесу? Яке забруднення спричинятимуть ці вантажівки? Чи існуватиме ризик для національних парків, природно-заповідних зон та дикої природи?

Розробка сланцевого газу, на жаль, уже має невтішні приклади впливу на довкілля. Так, за словами пана Бонайна, «якщо відпрацьовані води повторно закачуватимуть під землю, то це, зокрема, може спричинити землетруси, як це було у Великобританії та Сполучених Штатах, а ці землетруси, як наслідок, можуть стати причиною зараження питної води у водоносних шарах».

За словами голови ради екологічної групи «Печеніги» Сергія ШАПАРЕНКА, «свердловини для видобування газу нетрадиційного залягання мають розміщатися за межами наявних і перспективних територій природно-заповідного фонду, елементів екомережі, місць поширення рідкісних видів та степових ділянок, а також не ближче ніж на відстані трьох кілометрів від територій природно-заповідного фонду. Оскільки наявні дані для багатьох із цих територій не дають можливості точно визначити їхні межі, для оцінки впливу певної ділянки на збереження біорізноманіття слід залучати фахівців та громадськість».

Відповіді на свої запитання екологи та правники досі не отримали від українського уряду. Ситуація ускладнюється ще й тим, що для енергетично залежної від Росії України сланцевий газ — один із шансів позбутися газового зашморгу.

Як же самі екологи-правознавці оцінюють якість екологічного законодавства в Україні, «День» запитав у виконавчого директора МБО «Екологія — Право — Людина» Олени КРАВЧЕНКО.

 

 

— У чому полягає причина основних правових негараздів в екологічному законодавстві України? Здається, ніби Україна прагне долучитися до стандартів європейського екологічного законодавства, підтвердженням тому мали би стати підписання Оргуської конвенції, Карпатської конвенції, участь нашої делегації на конференції в Ріо? Але правова захищеність українців у розв’язанні екологічних питань продовжує бажати кращого.

— На жаль, конференція в Ріо, на думку багатьох експертів, не виправдала тих очікувань, які на неї покладалися, та й остаточний документ зустрічі виявився не настільки прогресивним, як сподівалися. В Україні з продовженням тем, обговорюваних у Ріо-де- Жанейро, ми стикаємося мало не щодня. Українське сьогодення — це, по суті, продовження боротьби за втілення правових ініціатив Ріо та Оргуса.

У нашій державі чимало прикладів порушення Оргуської конвенції та конвенції ЕСПО, особливо в частині ухвалення громадських рішень. Але в сучасному суспільстві без участі громадськості й без усвідомлення основних принципів сталого розвитку на рівні держави рухатися далі неможливо. Важливою складовою будь-якої концепції сталого розвитку є як екологізація економіки, так і екологізація багатьох сфер. Не дивно, що в багатьох країнах Європи на сьогодні саме ці принципи мають державний пріоритет.

Наша організація займається, зокрема, розглядом питань дотримання основних принципів Оргуської конвенції в Україні. Починаючи з 2004 року ми спостерігаємо неналежне дотримання цих принципів. Такі ж заяви неодноразово робив і Комітет з дотримання Оргуської конвенції — зокрема у 2005, 2008 та 2011 роках. 2008 року Комітет з дотримання Конвенції ЕСПО визнав, що Україна не дотримується своїх зобов’язань, має внутрішню систему оцінки впливу на навколишнє середовище (ОВНС) і повністю не виконує положень щодо розробки ОВНС. Серед основних правових проблем в Україні — недотримання положень Конвенції стосовно доступу до екологічної інформації та участі громадськості в процесі ухвалення рішень. Причина — чинний Закон України «Про доступ до публічної інформації».

На той час Україна мала таку систему ОВНС: інвестор розробляв документацію ОВНС для проекту будівництва і подавав її на затвердження до відповідного природоохоронного органу (процедура називалася «екологічна експертиза»). Без позитивного рішення природоохоронного органу проект не міг упроваджуватися. Пересічні громадяни могли долучитися до розробки документації за цією оцінкою, а результати такої співпраці мали відображатися в рішенні відповідного органу.

Проблеми посилилися після прийняття урядом Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» в лютому 2011 року, яким практично скасовувалась екологічна експертиза й, зокрема, оцінка впливу на навколишнє середовище як її складова. У 2011 році Комітет з імплантації Конвенції ЕСПО підтвердив своє рішення щодо недотримання Україною зобов’язань відповідно до Конвенції ЕСПО і висловив стурбованість щодо нашого нового будівельного законодавства.

З 2005 по 20011 рр. в Україні майже не було жодних спроб створити чітку правову базу для відповідної участі пересічних громадян у процесі прийняття рішень щодо чистого довкілля. Для подолання непорозумінь тоді й був прийнятий порядок участі громадськості у процесі прийняття рішень. Його розробляли експерти з Єврокомісії й від Мінприроди. 29 червня 2011 року Кабмін прийняв Постанову № 771 «Про затвердження Порядку залучення громадськості до обговорення питань щодо прийняття рішень, які можуть впливати на стан довкілля». Коли документ уже був затверджений Кабінетом Міністрів України і за нього проголосували, його докорінно змінили. Уряд після прийняття постанови доручив Мінприроди, спільно з урядовим Уповноваженим із питань дерегуляції господарської діяльності, доопрацювати її в одноденний строк та оформити відповідно до регламентних вимог. Після врахування зауважень та пропозицій Міністерства соціальної політики доопрацьований проект було направлено до КМУ.

Остаточний документ відрізнявся від попереднього як за своїм змістом, так і за об’ємом. Однак Кабмін чомусь не розглянув і не переголосував цей документ повторно, як цього вимагав регламент Кабміну та закон про Кабмін. Але ж навіть у разі, коли б у постанову внеслися якісь суто орфографічні правки, не кажучи вже про суттєві доповнення, її однозначно повинні були переголосувати!

— Як же в цьому разі, на вашу думку, мають чинити громадські екологічні організації?

— На запит нашої організації до Мінприроди нам відповіли, що ці дві постанови — як початкова, так і доопрацьована — не відрізняються. Захищаючи право громадян на участь у процесі прийняття рішень у сфері охорони довкілля, відповідно до певних статей Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України «Про Кабінет Міністрів України», «Акту Кабінету Міністрів України» ЕПЛ порушила судову справу зі скасування даного Порядку. Суд першої інстанції задовольнив прохання ЕПЛ. Рішення в законну силу не вступило. Чекаємо на призначення апеляції.

— А чи не могли б ви навести приклади щодо впровадження проектів, які б мали негативний вплив на довкілля, коли ризику піддавалося життя та здоров’я сотень людей, але не проводилась оцінка впливу на навколишнє середовище ?

— Повертаємося до Закону «Про регулювання містобудівної діяльності» — тільки тепер великі інфраструктурні проекти, які несуть загрозу життю понад 10 тисяч осіб, підлягають незалежній екологічній перевірці, яку здійснює держава або приватна компанія. Інші ж проекти (такі, як, наприклад, заліснення та використання водних ресурсів чи надр) не підлягають ОВНС. Тобто ми маємо необхідність оцінки впливу на навколишнє середовище, але вона визначається потенційною шкодою для людей, а шкода для довкілля ігнорується. Державні органи у сфері охорони довкілля, починаючи з червня 2011 року, не беруть участі у дозвільних процедурах нових проектів будівництва.

Ми отримали ситуацію, коли ігноруються рішення, які здатні впливати на стан довкілля. Наприклад, рішення щодо продовження терміну експлуатації 1 та 2 блоків Рівненської атомної електростанції прийняли без консультацій із громадськістю, рішення щодо будівництва сотень малих ГЕС у Західній Україні також прийняли без консультацій із громадськістю, рішення про розвідку покладів сланцевого газу на території Західної та Східної України, знову ж таки, прийняли без участі громадськості.

Європейська стратегія розвитку Дунайського регіону ухвалена наприкінці 2008 року. Разом із прийняттям цієї стратегії приймався і план дій щодо її впровадження для країн Євросоюзу. Оскільки ми не є членом Євросоюзу, то повинні були розробити свій план впровадження Дунайської стратегії. Він так і не розроблений. Громадськість, зокрема наша організація, проаналізувала план дій впровадження. Там є кілька стовпів: розвиток транспорту, подолання економічних проблем (протипаводкових, боротьба з повенями), охорона заповідного фонду. Ми працювали з цією стратегією протягом 2010—2011 років і всі свої напрацювання віддавали центральним органам управління, зокрема Мінрегіонбуду, який був координатором. Прикро про це говорити, але прем’єр-міністр у минулому році наголосив, що з чотирьох стовпів розвитку Дунайської стратегії Україну цікавить розвиток транспорту та інфраструктури. Але ж без урахування екологічних проблем і без аналізу шкоди від розвитку транспортної стратегії неможливо говорити про втілення цього документа, тому що оцей третій стовп — охорона довкілля — він пронизує решту.

Щодо інших проектів, то, хоч як це сумно, громадські слухання, які все ж таки проводяться, часто проходять зі значними порушеннями процедури, й тоді місцеве населення не може брати в них участі. До речі, деякі зміни до законодавства мають на меті виключити місцеві спільноти та місцеву владу з процесу прийняття рішень.

— Які законодавчі плани ви вважаєте потрібними задля вдалого просування екологічних і правових ініціатив?

— У нас бракує детальних та послідовних адміністративних процедур, які б забезпечували вільний доступ до публічної інформації та дотримання Оргуської конвенції, зменшуючи розрив між законом та практикою; потрібні ресурси для того, щоб привести Україну у відповідність до «Принципу 10» Декларації Ріо та забезпечити участь громадськості у процесі прийняття рішень згідно з Оргуською конвенцію, задіяти належну правову базу задля здійснення участі пересічних українців у процесі оцінки впливу на навколишнє середовище.

Повертаючись до видобутку сланцевого газу в Україні — у листопаді 2011 року були внесені зміни до ЗУ «Про угоди про розподіл продукції», за якими місцева влада була вилучена з процесу затвердження земельних ділянок, які виділяються для розробки сланцевого газу.

Виявилося, що, ні місцеві спільноти, ні місцева влада не мають права брати участі у вирішенні такого контраверсійного питання, як видобуток сланцевого газу. Це особливо вражає у світлі нещодавнього звіту уряду США, в якому тісно пов’язуються місцеві землетруси з неналежним геологічним аналізом на місцях проведення гідравлічних розривів.

Низкою нормативних актів, зокрема статтею 40 Конституції, передбачено участь громадськості в процесі прийняття рішень. На жаль, у нашій державі не відбувається усвідомлення цієї важливої ролі громадськості. Але громадські організації не втрачають надії й намагаються через просвітницьку роботу із місцевими та центральними органами влади переконати, що пріоритет — це все ж охорона довкілля. Ми намагаємося захистити довкілля через права людини, бо в забрудненому довкіллі право на життя є сумнівним.

P.S. 10 серпня «День» звернувся за коментарями щодо оприлюдненої заяви ЕПЛ до Державної служби екології та надр України та Міністерства екології та природних ресурсів України. Чекаємо на відповідь...

Леся ШАПОВАЛ, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ