Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

«Діда Мороза викликали?»

Життя в «шубі» повне несподіванок і не казкової конкуренції
28 грудня, 2001 - 00:00

Дід Мороз — одна із найяскравіших асоціацій Нового року, один із найтепліших спогадів дитинства. Добрий казковий старий із сніжно-білою бородою, який приносить подарунки. Хто ж він насправді, звідки приходить і куди йде? Це питання хвилює, в основному, дітей; тим часом, мало хто з дорослих може на нього відповісти. Професія Діда Мороза чомусь ніде не значиться, а втім, вона, незважаючи на свою сезонність, дуже поширена і, варто зауважити, вельми прибуткова. Сьогодні за один дитячий новорічний ранок «солодка парочка» — Дід Мороз і Снігуронька — можуть «підняти» в середньому 100 грн.; за вечірку для «дітей» до 16 і старше — близько $50 — 100, а прихід у дім обійдеться романтичним батькам приблизно в 50 грн. Звичайно, все залежить від величини гаманця замовника і від рейтингу Діда Мороза, сформованого переважно його особистою самооцінкою та амбіціями. Таким чином, кожен «набиває» таку ціну, яку вважає за потрібне.

Серед працівників культури, мистецтва і позашкільної роботи навряд чи можна знайти чоловіків (а іноді навіть жінок!), які хоча б раз у своєму житті не побували в «шкурі» Діда Мороза. Для когось це було випадкове «потрапляння», а для когось — систематична праця, очікувана і ретельно підготовлювана. У Дідів Морозів-«системників» існує своя сезонна тусовка — вони спілкуються між собою, діляться клієнтами (наприклад, «дорогий» маститий Дід Мороз може «віддати» неспроможного клієнта більш скромному в запитах колезі); іноді вони обмінюються «новинками» щодо ігор і конкурсів, але це відбувається рідко, оскільки в цій сфері панує жорстока конкуренція, «вижити» в якій вдається далеко не всім. У Дідів Морозів зі стажем, як правило, немає проблем із клієнтами — ще задовго до Нового року у них є список безпрограшних варіантів, де, як кажуть, все «схвачено и даже уплачено». А ось молодим талантам, які вирішили стати на «тернистий шлях» Діда Мороза, доведеться трохи «поштовхатися» на ринку новорічних послуг, перебиваючись не надто дорогими і вигідними пропозиціями.

Для цього існує своєрідна «біржа праці» — конкурс новорічних програм, який проводиться щорічно на початку грудня, а в народі йменується просто конкурсом Дідів Морозів. І дійсно, той, хто прийшов на цей захід, напевно буде вражений великою кількістю всіляких Дідів Морозів, Снігуроньок, Санта-Клаусів та інших представників новорічної тусовки, що бажають презентувати себе потенційним замовникам. У ролі останніх виступають, як правило, співробітники шкіл, дитячих садків, іноді ресторанів і клубів, які прийшли з наміром поповнити свою новорічну програму незмінними атрибутами — Дідом Морозом і Снігуронькою. Конкурсанти, у встановленому порядку, демонструють свої «культмасові» таланти в надії сподобатися і укласти вигідну угоду, а можливо, навіть виграти конкурс і отримати грошовий приз. Головні достоїнства гарного Діда Мороза — це респектабельний костюм і голос — м’який бас казкового велетня. Інші вміння, в принципі, можуть бути представлені в мінімальному обсязі: віршики, загадки, пісеньки-хороводи, складені ще в «допотопні» часи. Але якщо раптом Дід Мороз знає і вміє провести безліч нових і «модних» ігор (або ж це робить його Снігуронька), то він має право розраховувати на успіх у вибраній справі.

Багато кому це може видатись смішним, але робота Діда Мороза — справа дуже відповідальна, і перш ніж йти «морозити», актор повинен пересвідчитися у своїй компетентності, моральній і технічній готовності і, звичайно, тверезості (а то всяке трапляється...) Дітей не обдуриш! Якщо у Дідуся Мороза криво приклеєний вус або на ногах кеди, то його неодмінно чекає викриття, а дитину — розчарування до кінця життя. Проте різних курйозів у цій професії трапляється дуже багато. Історії зі свого життя «в шубі» розповіли «Дню» відомі Морози-професіонали.

Володимир АБРАМОВИЧ, директор фірми «Форми дозвілля», засновник щорічного конкурсу новорічних програм:

— Сам я рідко виконував цю роль, але через мої руки пройшло не одне покоління Дідів Морозів. Тоді професія Діда Мороза була, так би мовити, сертифікована — лише пройшовши через нашу «школу», претендент діставав право займатися цією діяльністю, а також отримував усі необхідні знання та вміння. Тому, можливо, старше покоління Дідів Морозів більш дисципліновано та відповідально ставиться до своєї справи, чого не скажеш про молодих. Я із досвіду проведення конкурсів знаю, які Діди Морози приходять іноді до дітей. Ми завжди звертаємо увагу на недоліки і намагаємося давати необхідні рекомендації. (Журі може запросто «відправити» зі сцени хирлявого Діда Мороза або Снігуроньку в босоніжках. — Авт. ) Головне в цій професії — розуміти, що ти добрий старий, навіть якщо насправді — молодий і бадьорий.

Володимир ІЛЬЄНКО , заслужений артист України, актор Театру драми і комедії — Дід Мороз з 23-річним стажем:

— Вперше я вийшов на майданчик в ролі Діда Мороза десь у 1978 році, і було це випадково: в дитячому садку, куди ходив мій син, захворів Дід Мороз, і мені довелося його підмінити. Відтоді це стало моїм професійним хобі. Історій за цей час сталося багато — всього і не пригадати. Якось, займаючись в «майстерні Дідів Морозів» Володимира Абрамовича, я абсолютно несподівано для себе в якийсь із Нових років 80-х став головним Дідом Морозом країни — в Новорічну ніч на майдані Незалежності у Києві. Мене та Снігуроньку мала вивозити на майдан бричка, запряжена «трійкою» (насправді була тільки «двійка»), з неї ми висаджувалися на поміст, і там продовжувалося дійство. Переодягнутися нам вдалося в Будинку архітектора, а ось одяг довелося прихопити із собою і залишити в бричці. Але церемонія передбачала тільки ввезення на конях Діда Мороза і Снігуроньки, йти ми повинні були пішки. Тому наш візник, зробивши свою справу, спокійно поїхав додому, а одяг наш передав одному з міліціонерів, які були на майдані. Далі відбувалося неймовірне. Снігурка моя від холоду знепритомніла, і її відвезли до лікарні. Мені довелося працювати одному. За кілька годин, поки тривало свято, міліцейський наряд встиг змінитися, передавши естафету разом із моїми речами. А тут на сцену раптом вивалило ще тринадцять Дідів Морозів із усіх районів Києва (так передбачав сценарій). Бідний міліціонер, уповноважений передати речі Діду Морозу, одразу розгубився і, не довго думаючи, відвіз одяг у відділення, аж на Борщагівку. Завершення історії, думаю, зрозуміле — я, задубілий від холоду, вимушений був їхати на Борщагівку в шубі Діда Мороза, в бороді, вусах, коротше кажучи, в повній екіпіровці! Ось така була історія.

Олександр ДЕНИСОВ , шкільний вчитель, Дід Мороз за покликом душі:

— З першого ж року своєї роботи в школі мені довелося виконувати роль Діда Мороза на шкільних ранках через мій високий зріст. Згодом я настільки добре цього навчився, що мене стали запрошувати мої знайомі (і незнайомі) додому — поздоровити їхніх дітей. Одного разу, напередодні Нового року, я прийшов поздоровити із святом доньку мого друга. Я переодягся в під’їзді в костюм, прикріпив бороду і вуса, взяв у тата подарунок для доньки і став чекати. Татко зайшов додому, повідомив дитині (дівчинці було 6 років), що зустрів на вулиці Діда Мороза і попросив його обов’язково завітати до них, «тому що Світланка на нього дуже чекає і приготувала для нього віршик». Витримавши паузу, я подзвонив у квартиру. Світланка відчинила мені двері і, нічого не підозрюючи, захоплено стала розповідати, як вона мене (Діда Мороза) чекала і як їй хочеться отримати подарунок. Далі все було як завжди: віршик розповіли, пісеньку заспівали, в гру пограли, ну і, звичайно, — подарунок. Дівчинку ми з татом відправили в кімнату розглядати подарунок, а самі пішли на кухню «хильнути по склянці» за Наступаючий. А оскільки в бороді й вусах це робити незручно — я їх зняв. І не встиг піднести чарку до рота, як Світланка увійшла в кухню. Мені довелося відвернутися і з блискавичною швидкістю напнути на себе бороду і вуса. На щастя, дитина нічого не помітила, а ось на чарку в руці у Діда Морозу дівчинка подивилася з великою недовірою. Довелося їй збрехати, що ніби «Дідусеві це необхідне для змазування його саней». Світланка, схоже, повірила, ну а я так і пішов з повною чаркою в руці.

Ганна ТЕЛЮК
Газета: 

Додати коментар

Фото Капча
Введіть символи з картинки

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ