Корінь демократії в активності громадян, а запорука - в забезпеченні прав людини.
Зеновій Красівський, поет, письменник, громадський та політичний діяч, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи

Добрий хліб

Про людей, які виготовляють неповторний продукт, і тих, хто роздає буханці нужденним
26 липня, 2018 - 13:28
ФОТО НАДАНО АВТОРОМ

ПОНАД 40 РОКІВ ЯНІНА ГУНЧАК ІЗ ВІННИЧЧИНИ ВИПІКАЄ ЗАПАШНІ ХЛІБИ

Знову в полі жнива. Незабаром по всій Україні матимемо новий урожай пшениці. З нетерпінням його чекає мешканка села Селище Козятинського району Яніна ГУНЧАК. Адже вона все життя пече домашній хліб. Бо так ще з дитинства повелося в її родині. Вона бачила, як бабуся виготовляє хліб та випічку, й успадкувала давні рецепти та продовжує прославляти рід — своїми хлібами. Вдома в Яніни Францівни залишилася ще стара мурована піч. У ній запах хліба — ледь не на все село.

«Раніше дріжджів не було. Через панське сито з шовку просівали борошно. З горіхів чавили олію, то макуху залишали на пироги, а олію давали до тіста в здобу. В дитинстві я дуже любила спостерігати за тим, як випікали хліб.

Бабуся брала картоплю: поварила, розтовкла, як на пюре, потім поставила, щоб охолола. Після додала трішки борошна. Це була запарка. В кого було молоко, в кого сироватка, також додавали до неї. Те тісто підходило, а потім борошно місили — так пекли пироги і так пекли хліб. Ще в давнину хліб пекли на хмелеві. Так само варили картоплю, заварювали хміль і цією водою розчиняли тісто — це називалась підмолодь. У діжках робили хлібні «сили». І так до вечора викисало це тісто, а потім додавали борошно. Лише вранці місили і такий хліб був добрий, що й словами не сказати. Козаки в давнину також пекли хліб на хмелеві», — ділиться Яніна Францівна.

Змолоду жінка пече ще й обрядові короваї. Каже, що раніше жодне весілля і свято не миналось без такого. «Коровай — це був символ сімейної міцності. Ніхто не розчиняв коровай. Розчиняла мати в старовину. Коровайниці мали бути тільки заміжні, не розлучені. Це дуже давня традиція. Ще моя бабуся про це розповідала. Якщо мати розчиняла, співалася одна пісня, якщо коровайниці місили, співалася інша, виробляли — співалася третя пісня. По короваєві визначали життя молодят. Якщо він тріснув посередині, то казали — пара разом жити довго не буде. Коровай мав бути цілим, як риб’яче око», — оповідає пані Яніна.

За своє життя вона спекла сотні короваїв та майже тонну хліба. Ще з 2014 року постійно передавала свою випічку та буханці, закрутки, одяг військовим ООС (АТО). Як бджілка, намагається бути активною в житті своєї громади.

Яніна Францівна 20 років пропрацювала ланковою в селі, десять на фермі, десять у їдальні — кухарем. Згадує, що жодне свято в селі не обійшлося без її хліба та короваїв.

«Якось у нашій їдальні не було хліба. Я кажу сільському голові: «Привезіть мені борошно, буду хліб пекти». А він каже: «Я куплю хліб». Поглянула на нього і повторила: «Володимире Івановичу, привезіть мені борошно!» Він привіз, я спекла хліба... Я даю йому буханець і кажу: «Беріть, їжте, скажете, чи варто пекти вдома хліб, чи купувати». Він подякував, узяв цей хліб і пішов. А на другий день каже: «Ви знаєте, ваш хліб не можна ні з чим зрівняти, ми його їли усухом’ятку, він настільки добрий». Відтоді я у селі завжди на свято печу хліб. Бувало, дві доби стою біля печі і одну за іншою випікаю хлібину», — згадує жінка.

Навчилась Яніна Франціна пекти калиту, жайворонки, коровай, паску фігурну. І зізнається, що в старовину люди теж були гурманами, із нічого вміли зробити щось смачне та особливе: «Було важко після війни, але в нас у родині ніколи не було так, що зварила що-небудь, і все, борщ чи куліш. Завжди щось друге: картопляна бабка, гречаники в печі, лінивці, картопляні пиріжки... Був садок великий — усе сушили. Так навчилися жити по можливості. Моя бабуся працювала в пана Артемія Терещенка в Андрушівці Житомирської області. Вона пряла сорочки. Знала багато рецептів. Моя мама 15 років була у невістках, то вміла все робити і мене навчала».

Цю коровайницю з добрими очима та натрудженими руками добре знають і за межами села. Яніна Францівна із чоловіком Леонідом відсвяткували золоте весілля. Разом пережили радість і горе, разом будували будинок, ростили та виховували діток. Сьогодні пані Яніна має правнуків і завжди тішиться, коли вся родина збирається поїсти її запашного хліба.

ХЛІБ ВІД ДОБРИХ ЛЮДЕЙ

У містечку Козятин теж є добрі люди, які знають цінність кожної хлібини. Подружжя Олександр та Олена Автухові роздають безоплатно хліб пенсіонерам. Вони купують по 25 буханців за власні кошти і щовівторка виносять його на ринок. Допомагають усім, хто підходить і просить хліба. А підгледіли ідею козятинчани у підприємців із Луцька: «Кілька місяців тому ми з дружиною переглядали випуск новин. Звернули увагу на сюжет із Луцька, де у м’ясному павільйоні підприємці займаються такою благодійною справою — роздають хліб знедоленим. Ідея нас настільки вразила, що вирішили і собі спробувати. Тим паче, на це потрібні невеликі кошти, а користь від цього дійсно велика. В результаті я виготовив лоток та замовив плакат зі словами «Шановні пенсіонери! Якщо є потреба, ви можете взяти тут безоплатно хліб. А в кого є можливість, долучіться до цієї справи». Розмістились ми біля ринку, — каже Олександр Автухов і продовжує, — за цей час різні ситуації були. Дехто із пенсіонерів після того як брав до рук хлібину, не стримував сліз, розповідав про своє непросте життя та безгрошів’я. Були такі, що не вірили в те, що ми допомагаємо абсолютно безоплатно і не під прапором якоїсь політичної партії. А останнього разу до нашого приїзду зібралось чимало людей і чекали нас. Звісно, роблячи добрі справи і отримавши за це щирі слова подяки, я розумію, що живу недарма. Хотілось би, щоб інші долучились до нашої ініціативи».

Леся КЕСАРЧУК
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments