Довіряти чи підглядати?

Про необхідність відеоспостереження в навчальних закладах України заговорили, коли «вдарив грім». Міносвіти підрахувало: в Україні — близько 500 тисяч наркоманів, більшість із них — підлітки і молодь. І два роки тому відомство рекомендувало керівництву всіх навчальних закладів (окрім дошкільних) встановити на території відеокамери. Але фінансовий чинник налякав і державу, і батьків. Є ще один бік питання: в інтернеті дедалі частіше з’являється відео і просто інформація про насильство, яке в навчальних закладах чиниться щодо дітей з боку однолітків, учителів, вихователів. Буває, в сім’ї немає довіри, і дитина не може про це сказати старшим... А якщо дитина маленька і ще не навчилася говорити?

Широкого розголосу набула трагічна історія, яка сталася в дитячому садку №83 «Сонечко» в Севастополі в березні цього року з Дмитром Лагодою, якого вихователька вдарила тарілкою по нирках. Це був не єдиний випадок садизму цього «педагога». Батько ще однієї потерпілої дитини Валерій Мосендз розповів, що, забираючи трирічного сина з дитсадка, побачив у нього рану над бровою і гематому на лобі. Лікарі діагностували удар м’яких тканин лоба, спазм судини головного мозку і стрес. Через кілька днів ще один вихованець цієї групи пішов додому зі струсом головного мозку. Після цього батьки звернулися до прокуратури.

Невдовзі прокуратура Севастополя провела перевірку в дитячому садку № 83. В інтернеті викладено відео, в якому прокурор Балаклавського району, державний радник юстиції третього класу Андрій Карпеєв говорить:

— У ході перевірки підтвердилися факти, які свідчать про те, що в цьому дитячому дошкільному закладі не забезпечуються в повному обсязі права дитини на охорону здоров’я і, що найстрашніше — відсутній контроль над цим як з боку керівництва дитячого садка, так і з боку посадових осіб контролюючих органів. Прокуратурою внесено подання голові Балаклавської районної державної адміністрації про усунення порушень і притягнення винних посадових осіб до дисциплінарної відповідальності. Подання розглянуто, розроблено заходи щодо недопущення порушень надалі. Директора дитячого садка і одну з виховательок, яка знущалася з дітей, звільнено з посад.

Час від часу інформація про подібні випадки з’являється в ЗМІ практично у всіх регіонах України. Садизм педагогів, на жаль, — явище доволі поширене не лише в Україні, але й у світі.

Не кращу історію розповіла 32-річна українка Надія Власенко, яка тимчасово проживає нині із сім’єю в Італії, в Римі:

— Я віддала Дена до материнської школи (так в Італії називають дитячий садок. — Авт.) у 2,5 року, і ми одразу потрапили в епіцентр скандалу. Батьки почали підозрювати, що одна з виховательок знущається з дітей. Дітвора ще маленька, толком пояснити не може, але дещо вдалося з них «витягнути». Тоді ми звернулися до директора школи. Не піймавши, не кажи «злодій» — але директор пішла на те, щоб без розголосу встановити в цій злощасній групі відеокамеру. Виховательку зловили через кілька днів: вона намагалася силоміць нагодувати дитину, а коли та вирвала — засунула все це їй у рот... Виховательку звільнили, а ми, батьки, добилися, аби в кожній групі встановили відеоспостереження.

Питання насильства в навчальних закладах, поширення наркотиків, куріння, алкоголізму не має національного забарвлення. Проблеми є скрізь. Але педагоги вважають, що відеоспостереження в цьому питанні може і допомогти, і нашкодити.

— З одного боку, школа несе відповідальність за дітей, тому що в середовищі, в місті ситуація непроста, часто небезпечна. Тому можна зрозуміти школу, яка хоче мати максимальну інформацію про дітей, — де вони перебувають, що роблять, і з цією метою встановлюють відеоспостереження, вважає директор зі стратегічного розвитку школи «Афіни», в якій немає відеоспостереження. — З іншого боку, коли це переходить межі і діти перебувають під постійним контролем, не мають зони, де вони можуть бути самі по собі, де за ними не стежать, вони за своєю природою все одно шукатимуть місце, де ніхто за ними не спостерігатиме. І вони знайдуть це місце, але наскільки воно буде безпечним — це питання. Тому контролювати і переживати за дітей потрібно, але важливо не доводити це до абсурду. Тотальний контроль — це ще гірше, ніж його відсутність. Тобто треба шукати якісь інші варіанти — щоб діти не влазили куди не слід.

За даними прес-секретаря Департаменту освіти і науки КМДА Марії Кравчук, якщо в київських навчальних закладах і встановлюється відеоспостереження, то тільки за бажанням батьків. Здебільшого — в приватних закладах. Також його немає в державних дитячих садках. Якщо керівництво наважується обзавестися відеокамерами, то в більшості випадків їх встановлюють не в приміщеннях школи, а зовні — щоб було видно двір, що там робиться: «Навіщо нам спостерігати в школі за дітьми — вчителі і так їх усіх бачать. А якщо батьки хочуть постежити за навчальним процесом, то можна організувати онлайн-урок. Усе відбувається за домовленістю, це не проблема, тому що скрізь підключений інтернет».

Із цим згодні не всі. Наприклад, у київському колегіумі «Олімп», де два роки працює відеоспостереження і вже півроку в дитячому садку цього навчального закладу, — не згодні. Відеокамери тут стоять у роздягальнях, у коридорах, на вулиці. «У нас був нехороший випадок, коли вчителька співу вийшла буквально на хвилинку, а стороння жінка під виглядом чиєїсь мами встигла зайти до кабінету і вкрасти телефон. Ми подивилися зйомку і, як доказ, віддали її в міліцію, — розповів заступник директора з організаційних питань Володимир Косиков. — Відеоспостереження також допомагає, коли виникають конфлікти між дітьми: коли хтось поводиться погано на зміні, то переглядаємо, показуємо батькам. Бували такі випадки, коли батьки захищають дитину — що вона у них така хороша, — а ми показуємо, що ця дитина не завжди культурно поводиться з ровесниками. Також це дуже допомагає охоронцю: він бачить, що до території підійшли сторонні, підходить до них і попереджає, що це навчальний заклад і тут не можна ходити ні з собаками, ні розпивати пиво, ні, тим більше, лазити територією і дуріти».

Є випадки й інші — тимчасово відмовилися від відеоспостереження в дошкільному дитячому закладі №10 міста Тернополя. Два роки тому тут встановили відеоспостереження в одній групі за бажанням батьків. Планували встановити відеокамеру й у дворі. Зараз питання — тільки в оплаті послуги.

— Відеоспостереження у нас було більше року — поставили за рахунок батьків. Ми хотіли ставити на зовнішній бік, щоб контролювати, тому що до садка заходять усі, і якщо щось станеться, то потім не доведеш, — розповіла методист дитячого садка Галина Суліпа. — Зараз трохи сутужно з грошима, і воно відключене. Просто треба внести плату. Від батьків із цього приводу немає жодних пропозицій. Напевно, немає необхідності перевіряти роботу вихователів — дітей довіряють нам і так. Щоб простежити за навчально-виховним процесом, у нас є день відчинених дверей: батьки можуть бути присутніми упродовж усього дня.

Очевидно, що проблеми виникають там, де немає нормального діалогу між батьками і педагогами. Часто буває, що зіштовхуються інтереси батьків і вчителів, і тоді крайніми виявляються діти. Тому треба максимально сприяти тому, щоб між школою і батьками був нормальний діалог: щоб навчальні заклади і батьки частіше сідали за стіл переговорів і шукали спільні методи впливу на ситуацію — чи це відеоспостереження, чи коротке, але щоденне спілкування.