«Дуже важливо — ніколи не обманювати дітей»
Подружжя письменників Артема та Олени Захарченків розповідає, як виховують трьох синів
Артем та Олена — письменники. Видали по кілька книжок, серед яких — і експериментальні інтерактивні книжки в нових для України форматах. Артем працює журналістом і викладає новітні медіа в Інституті журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка. Організував чимало літературно-мистецьких акцій, брав участь у громадських акціях протесту. Досліджує медіа-мистецтва, був куратором видання першої в Україні інтерактивної книжки — «Сім воріт», написаної Оленою Захарченко, першої в Україні книжки, розчиненої в Інтернеті — «Гаугразький бранець» Яни Дубинянської та інших незвичних проектів. На початку вересня презентував свою нову піксельну книжку «Революція гаджетів» — розповідь про те, якою буде наступна українська революція. Ця книжка — інтернет-детектив, у якій кожен читач бачить матеріали слідства й може розгадати загадку сам.
Олена автор п’яти паперових книжок —«Юрба», «Чари», «Вишивані гарбузи», «Брат-і-сестра», «Дівчинка з химерами» — та першої в Україні, як вже було сказано, інтерактивної книжки-середовища «Сім воріт».
Творче подружжя виховує трьох синів: Марку — вісім років, Петру — сім, а Грицю — п’ять. Це — родина, в якій люблять подорожувати й читати. Цього літа, наприклад, Артем подорожував Грузією, Азербайджаном, Дагестаном і Чечнею. Удома в родини багато книжок.
АРТЕМ І ОЛЕНА ВПЕВНЕНІ, ЩОБ ЗМІЦНИТИ ДРУЖБУ З ВЛАСНИМИ ДІТЬМИ, ПОТРІБНО З НИМИ СПІЛКУВАТИСЯ, ВМІТИ СЛУХАТИ ТЕ, ЩО ВОНИ ГОВОРЯТЬ, ДОПОМАГАТИ ТА ПРОБУВАТИ ВГАДАТИ ЇХНІ МРІЇ
«День» поцікавився в Артема та Олени рецептами виховання та спілкування з дітьми, надіславши їм п’ять наших традиційних запитань.
1. Чим у вашому розумінні є процес виховання?
2. Спілкування з дитиною: що треба робити, чого не робити і як зміцнювати з нею дружбу?
3. Чи є принципова різниця в тому, як виховували батьки вас і як ви нині виховуєте свою дитину?
4. Є така приказка: «Вустами немовляти говорить істина». А Чуковський свого часу в книжці «Від двох до п’яти» радив уважно слухати дитину, адже це час пізнання рідної мови, який несе досить неочікувані результати. На вашій сторінці в Facebook видно, що результати справді бувають дуже неочікуваними. Що можете сказати про нинішніх дітей, про їхнє сприйняття світу? Впізнаєте в них себе, чи вони абсолютно інакші?
5. Кажуть, що не лише батьки виховують дитину, а й дитина — батьків, що дитина є теж учителем. Чого вона вас вчить і наскільки успішно?
1. Артем ЗАХАРЧЕНКО: — Виховання — це навчати дитину любити й самому вчитися її любити такою, якою вона є та якою вона стає разом із тобою. Коли діти хоч трохи люблять навколишніх людей, вони будуть із ними і чемними, й наполегливими, й краще цю людину розумітимуть, навіть її найгірші риси, а отже, люблячи, зможуть легше захистити себе.
Олена ЗАХАРЧЕНКО: — Виховання — це ніби читати з дитиною складну казку й розбирати кожне речення, щоб вона зрозуміла, й самому розбиратися, що ж це означає. Дитина змінюється, і я змінююсь теж, і нам обом це дуже потрібно.
2. А.З.: — Ну, про це написано багато порад від дитячих психологів: критикувати не дитину, а її вчинки, пробачати дитині, дозволяти їй робити багато речей самостійно... Це найперші ази. А ще дуже важливо ніколи не обманювати дітей. Проте можна вигадувати різні гарні і романтичні речі, в які вони віритимуть — вирушати на пошуки скарбу, пір’їни жар-птиці, — та знаходити їх.
Та й взагалі, треба хоча б просто з дітьми бувати, розмовляти з ними, насолоджуватися ними, а не намагатися відкараскатися. Наша кума казала — дайте я вашим Марком покористуюся. І користувалася з радістю (усміхається).
О.З: — Просто не обманювати й намагатися більше спілкуватися з дітьми. Слухати те, що вони кажуть, і розказувати їм цікаве. Якщо жаліються — допомагати, а не відмахуватись, що це дурниця. Вгадувати їхні мрії й допомагати, щоб так і сталося.
3. А.З.: — Нас виховували набагато суворіше. І ми досі інколи сумніваємося, чи це правильно, що ми не даємо дітям поняття про дисципліну, так багато дозволяємо. Але головне, мабуть, щоб вони при цьому вміли любити інших, — тоді велика кількість дозволених речей стає просто свободою, а не егоїзмом. Нам, наприклад, довелося докласти багато зусиль для того, щоб навчитися дозволяти собі ті або інші речі.
О.З: — Найбільша різниця — нас били, а ми дітей не б’ємо. А крім цього, в мене була тільки одна сестра, а в них кожного — по два брати. І в дитинстві, коли мені було стільки, як їм, мене здебільшого виховувала баба, і я часто дивлюся, що несвідомо переймаю її методи, повторюю її приказки й казочки — мені це колись подобалося, може, й їм — теж.
4. О.З: — Це ж мої діти — вони схожі на мене, в них ті самі страхи часом проявляються, ті самі вміння та невміння. Але це — не я, вони трохи інші. Вони ростуть не в тому світі, що я. Не тільки тому, що з’явилися мобілки та айпед, а й тому, що я виросла в повільнішому й спокійнішому житті, а мої діти мусили їздити до школи та садочка по годині в один бік; бачити з самого малечку дуже багато різних людей, часом дивних, багато подорожувати. Від цього вони й стали трохи інші: веселіші, сміливіші, щиріші, ніж була я.
5. О.З: — Діти вчать мене бачити світ зовсім інакше — яскраво й динамічно. Бачити дуже багато цікавого, чого я без дітей не помічала. Просто пройдеш вулицею й побачиш і жуків гарного кольору, й квітки в сусідському дворі, й смішного собаку, й «неслухняний трамвай» та інше — таке, чого не помічала раніше, а тепер бачиш, бо діти показали.
СІМЕЙНІ ДІАЛОГИ: «А ХАЙ ВІН ДУМАЄ, ЩО В НАС ТУТ Є ВОВКИ!»
Тато гуляв з Грицем і запитав його:
«Грицю, тобі не холодно?» — «Мені не холодно. А от прапорам холодно. Бачиш — вони хочуть полетіти в теплі краї, а їх прив’язали».
* * *
Гриць дістає крекери:
«Мама а ти не хочеш один крекерець? Ні, тобі він замалий, в тебе ротик велиииииикий. Я сам з’їм».
* * *
Тато вмовляє Марка:
«Марку, ну поїж цибулі, ну вона ж корисна — давай я тобі відріжу трошечки?»
Марко кривиться:
«Відріж... і поклади собі в рота».
* * *
Прийшов майстер ремонтувати холодильник.
Марко всівся в коридорі, біля кухні, й відкриває свою нову улюблену книжечку зі звуками лісу на тій сторінці, де виють вовки.
Мама нарешті не витримала:
«Марко! Подивись і інші сторінки».
Марко підходить до мами й шепоче їй на вухо:
«А хай він думає, що в нас тут є вовки!»
* * *
Мама по хаті ходить і Петра питає:
«Петро, ти не бачив, де братові тапочки?»
«Та он же вони на підвіконні стоять. Із Грицем. У них взутим».
* * *
Петро пішов подивитися, чи Гриць на кухні все доїв. Кричить з кухні:
«А Гриць мені не каже, з’їв він їжу чи ні».
«А ти глянь у нього в тарілочці».
«Не можу — він її собі на голову надів!»
