Iнтелектуал марксистові — не товариш
Ще у кайзерівській Німеччині Генеральний штаб німецької армії видав інструкцію про кадрову політику щодо офіцерів. Їх умовно поділено за здібностями на чотири групи:
1. Енергійні, але тупі (не розвинені, не окультурені).
2. Пасивні і тупі.
3. Розумні (розвинені), але ліниві (пасивні).
4. Розумні й ініціативні.
Інструкція наказувала офіцерів четвертої групи подавати до підвищення, офіцерів другої і третьої груп використовувати під контролем, а офіцери першої групи підлягали негайному звільненню з армії як непридатні до служби на командних посадах, здатні лише шкодити.
Так вирішувалися кадрові питання не тільки в армії кайзерівської Німеччини, так вони вирішуються на Заході повсюди і тепер. Тому «у них» усе виходить.
Енергійні, але тупі там на своєму місці: вони тягають мішки (виконують фізичну роботу примітивного характеру), працюють вишибалами в ресторанах та розважальних установах, в охороні, займаються мордобоєм на рингу тощо. Їхня «стеля» — найнижча ланка управління, та й то не скрізь.
А як же в колишньому Союзі ще недавно висувалися й цінувалися кадри? Здогадуєтеся? Правильно, з точністю до навпаки. Енергійні, але тупі висувалися, а всі розумні знищувалися або висилалися, зазнавали дискримінації. Тому і «маємо те, що маємо». І почалося це з Жовтня 1917 року.
Хоч навколо Леніна і було чимало інтелектуалів, що захопилися теорією марксизму-ленінізму (класова боротьба, диктатура пролетаріату тощо), сам Ленін до людей розумової праці (високоосвічених, талановитих учених, фахівців, інтелігенції) ставився з недовірою, навіть презирством і ненавистю. Воно й не дивно, бо цей «прошарок», як його принизливо називали більшовики- ленінці, мав такі «вади», як вільнодумство, незалежність думок, огида до вузьколобого ослячого догматизму та монополії правлячої влади на істину, до рабської однодумності. «Колишня» інтелігенція зневажала догідництво, на чільне місце висувала духовні цінності, здобутки світової культури, у неї були уявлення про честь і власну гідність, права особистості і гуманізм. Леніна та купку його змовників це не влаштовувало, бо вони прагнули до абсолютної, нічим не обмеженої влади, і навіть найменша опозиція, як і демократія, їм була не потрібна. Цей дух нетерпимості до іншої думки за принципом: «Хто не з нами — той проти нас», — насаджувався і з страхітливою послідовністю проводився зверху вниз методом фізичного знищення конкретних носіїв будь-якого інакомислення.
А тепер факти. Після «Великого Жовтня» два мільйони найосвіченіших, найрозвинутіших, найініціативніших людей, рятуючись від терору більшовиків, емігрували. Це були промисловці, банкіри, купці, дворяни, поміщики, видатні політики, юристи, вчені, артисти, офіцери, службовці — словом, еліта, цвіт суспільства, організатори виробництва, сільського господарства, науки, мистецтва, права, культури, духовного життя тощо. Країна (Росія) була інтелектуально і духовно знекровлена. Однак цього здалося Леніну мало. Починаючи з серпня 1922 року, за його особистим розпорядженням, без суду і якихось звинувачень в антирадянській діяльності були примусово вислані за кордон сотні найвидатніших вчених, організаторів науки. Серед них були й такі відомі в усьму свiтi, як, наприклад, видатний філософ та історик, ректор Петроградського університету Л.В.Красавін; ректор Московського університету, видатний зоолог Новиков; декан математичного факультету Московського університету, професор Стратонов з групою талановитих математиків-викладачів. Серед висланих — всесвітньовідомі російські філософи: М.О.Бердяєв, С.М.Булгаков, М.О.Лосський, М.А.Ільїн, С.Л.Франк, а також видатні вчені-економісти, кооператори, професори-викладачі — цвіт науки. Навіть «буревісник революції», письменник М.Горький, який вірно служив більшовикам, не витримав такої наруги над кращими представниками російської інтелігенції. У 1922 році він писав на адресу російського уряду: «Злочинно в нашій неписьменній і некультурній країні винищувати інтелігенцію». Та хто його слухав? Наукову інтелігенцію насильно вивезли (добре, що хоч не убили!) на пароплавах як потенційно неугодних владі, хоч ці люди залишилися в Росії з наміром служити науці і народу як істинні патріоти. Однак якраз такі Леніну були не потрібні. Після смерті Леніна репресії проти мислячої частини суспільства, що залишилася, продовжилися навіть з більшим розмахом (письменники, вчені, офіцери, фахівці, національна інтелігенція) аж до смерті Сталіна. Імена всіх знищених перерахувати неможливо, їх мільйони.
А неуцтво партійних вождів від Сталіна до Брежнєва було настільки велике, що вони не могли відрізнити всесвітньовизнаного вченого М.І.Вавілова від кар’єриста і пройдисвіта від науки Т.Д.Лисенка. Він їм зате був близьким за духом. Смерть у в’язниці академіка М.І.Вавілова відкинула сільськогосподарську науку колишнього СРСР на 60 — 70 років назад! Бо нездара і окозамилювач Т.Д. Лисенко нічого не зміг запропонувати сільському господарству колишнього СРСР, і воно досі не може стати на ноги! Така ціна генія від с/г науки!
Коли закінчилася громадянська війна і перед більшовиками постало завдання відновлення економіки, нового будівництва, розвитку науки, то з’ясувалося, що очолити цю роботу нікому — немає фахівців! Колишні герої громадянської війни вміли лише махати шаблями та вбивати. Це у брехливому кіно можна було показувати, як вчорашній робітник запросто ставав банкіром, начальником великого будівництва, міністром. У житті було значно складніше. Довелося за дуже великі гроші запрошувати іноземних фахівців, інженерів, учених. Вони й керували багатьма будівництвами, зокрема будівництвом Дніпрогесу. «Своїх» фахівців (інженерів і техніків) до 1928 року лишилося всього 24,2 тис. чол., що для країни з чисельністю населення 150 млн. чол. було мізерно мало. Грамотних кадрів катастрофічно бракувало, у зв’язку з цим мали місце катастрофічні невдачі в економіці, промисловості, транспорті (аварії, катастрофи, невиконання планів, голод, брак предметів першої необхідності). Це були плоди кадрової політики (винищування кадрів), здійснюваної більшовиками. Однак вину за це більшовики звалили на «шкідників» і «ворогів народу» («Шахтинська справа», «Шкідницькі організації» на транспорті, у постачанні тощо). І все ж знехотя, крізь зуби партійні живоглоти змушені були визнати, що «технарі» (так презирливо вони називали фахівців і вчених) все ж таки потрібні, і їх менше стали відстрілювати... і почали поспіхом створювати навчальні заклади для того, щоб... далі цитую М.Бухаріна: «Так, ми будемо штампувати інтелігентів, будемо виробляти їх, як на фабриці». Дійсно, до кінця першої п’ятирічки вже з’явилася нова радянська інтелігенція. Та це вже була не та інтелігенція, що до революції. Не вільна духом, а залякана, мовчазна, нездатна на якийсь протест, догідливо схилена перед владною партноменклатурою. І хоч за роки перших п’ятирічок було ліквідовано неписьменність, досягнуто деяких успіхів у розвитку промисловості, науки, освіти, особистість було розтоптано, життя людини не коштувало нічого. А інтелігенції залишили одне право — оспівувати вождів і великі успіхи, досягнуті під їхнiм мудрим і чуйним керівництвом. Це був час абсурду, моторошного страху і тотальної брехні, що тривала аж до початку перебудови (час маразму і анекдотів).
Сказано ж у Біблії: «За плодами судіть їх...» Благі наміри — ніщо, бо не даремно говорить прислів’я: «Благими намірами вимощено дорогу до пекла».
Плоди марксизму-ленінізму- сталінізму отруйні і неїстівні.
Назвемо деякі з них:
1. Надзвичайно складна духовна деградація, втрата орієнтирів у значної частини суспільства.
2. Незліченні жертви, біди і страждання народів колишнього СРСР.
3. Хибний мертвотний утопічний світогляд і філософія, і як наслідок — хибний напрямок розвитку «в нікуди», у рабство.
4. Замість розвитку демократії і свободи (що обіцялося народу) — встановлення жорстокої деспотії і рабської праці десятків мільйонів.
5. Відсталість усіх сфер життя (економіки, науки, техніки, рівня життя) від цивілізованого світу в країнах, які потрапили під ярмо комуністів.
6. Різка деформація і загальне зниження духовного та інтелектуального потенціалу правлячого класу (партноменклаутри) порівняно з тим, що було.
7. Недосягнення цілей (свобода, рівність, братерство). Від чого пішли, до того ж і прийшли.
То заради чого ж принесено ці величезні жертви? Заради утопічних ідей, здійснюваних амбіційними владолюбцями (Ленін, Сталін, Троцький та ін.), що зневажили всі норми права, культури, науки, філософії, державного будівництва, прав людини, стосункiв між людьми? Хто відповість за це? Воістину, коли енергійно-активно аморальне неуцтво проривається до влади — це найбільше лихо як для країни, так і її народу! Так що німецький Генеральний штаб знав, що робив.
