Книга про корені і плоди болгарсько-українських зв’язків

18 вересня на Book Forum (нагадаємо, подія відбудеться онлайн – о 13.00) буде представлено бестселер «Дня» «Сестра моя, Софія...»  – тепер вона виходить болгарською мовою! Очолював групу перекладачів відомий болгарський поет, драматург Димитр Христов.

«Порозуміння українського і болгарського народів є історичною необхідністю, враховуючи великі культурні, духовні, політичні, економічні взаємовпливи, що їх ми можемо простежити від сивої давнини – часів Київської Русі. Згадаємо, що православна християнська культура прийшла на Русь-Україну через болгарське посередництво. Понад те, поважні вчені стверджують, що в Х-ХІІ століттях староболгарська (вона ж великою мірою старослов’янська) мова відіграла у східнослов’янському православному світі не меншу роль, аніж в той же час у Західній Європі відігравала латина, – нагадує редактор історичних рубрик «Дня», упорядник книг із Бібліотеки газети Ігор Сюндюков. - Тому  і через думки не тільки про минуле, а й про майбутнє, враховуючи, що історична доля України і Болгарії дивовижно схожа – вони декілька разів відроджувалися з попелу,  –книга «Сестра моя, Софія…», яка побачила світ 4 роки тому, неодмінно має дійти до болгарського читача його рідною мовою. Сподіваємося, що небайдуже сприйняття книги спонукає до змістовних і чесних дискусій. Дякуємо всім причетним до створення книги та її перекладу».

Димитр Христов написав до болгарського видання власну передмову, яку ми – як своєрідний подарунок до 24-річчя «Дня» – вже сьогодні пропонуємо читачам.

Книга про корені і плоди болгарсько-українських зв’язків

Книга „Сестра моя, Софія…“ виходить у перекладі болгарською мовою через чотири роки після появи українського видання. Упорядники й автори на понад 500 сторінках зібрали не лише цікаві факти і явища з болгарської та української історії, але й поєднали публіцистичний та науковий підходи, щоби провести сучасні паралелі й пояснити як українсько-болгарські зв’язки та впливи у минулому, так і теперішні відносини та суспільні акценти в обох країнах. Щоб досягнути цього, насамперед необхідно розвінчати неправильні уявлення про історичні події та особистостей в колективній пам’яті обох народів, утвердивши об’єктивний аналіз наших багатовікових культур.

Величезний інтерес викликають сторінки цієї книги з маловідомими і невідомими фактами і поглядами, які мали б виявитися ключовими для сучасного читача, котрий бажає переосмислити минуле, деміфологізувати власні знання про етногенези та політичні протиборства племен і держав, імперій і звичаїв, які закладені в основі слов’янських та європейських цінностей.

Книга вражає своїм полемічним характером і сміливістю головного послання – позбутися брехні та фальсифікацій політичних доктрин, що завдали кривавих ран і нам, і всьому людству. Поряд із документальними аргументами та науковими доказами про минуле, автори книги акцентують увагу на культурно-історичних зв’язках між Болгарією і Україною, а також на розвитку обох країн у новіший час. Таким чином, читаючи, ми неминуче доходимо до однієї із ключових проблем – не лише щодо нас, але і щодо науково-дослідницької діяльності в галузі славістики, щодо її проекції в підручниках і в ментальності людей, щодо ідеологічних та геополітичних інтересів у міжнародних відносинах. Це питання про правду: про державу Київську Русь і подальші форми державності та національної самобутності в межах нинішньої України; хто є будівничими і нащадками її культурно-історичної спадщини; хто такі «русичі» і «росіяни» (чи московіти); Київська Русь – це мати сучасної Росії, чи вкрадене коріння стало основною причиною зверхності й величі Російської імперії?.. Ця проблема присутня в книзі і дає читачеві можливість пошукати правильні відповіді. Важливо, що автори сумлінно підходили до документів, до подій і до особистостей, котрих представляли у своїх статтях. Адже мораль, сумління вченого і письменника, його особистий приклад – це переваги будь-якої творчої позиції.

Саме тому під час перекладу книги перекладачами з підтвердженим в україністиці авторитетом знову виникали складнощі й різноголосся стосовно термінології, нав’язаної нам переважно російською та радянською історіографією та політикою. І знову запитуємо себе: чи не настав час для болгарських істориків та мовознавців зробити необхідні хронологічні та смислові зміни в тлумаченні та використанні цілого ряду таких понять, як Київське князівство, Русь, русичі, росіяни, Росія, руський, російський та ін., щоб неупереджений читач міг правильно орієнтуватися в історичних та культурних стосунках між двома слов’янськими народами та їхнім внеском, їхнім нематеріальним культурним спадком, їхнім теперішнім духовним, соціальним та політичним розвитком. Болгарська наукова спільнота та наша політична еліта продовжуватимуть вводити в оману себе та інших, якщо і в наступні роки повторюватимуть нав’язані та «затверджені» фальсифікати, плід імперських амбіцій та насильницької або ж рабської залежності.

Звертаюся з великою людською вдячністю від імені болгарської команди, що працювала над перекладом книги «Сестра моя, Софія…», до авторів, упорядників, редакторів, видавців із газети «День» і до меценатів українського та болгарського видань цієї цінної книги, яка воскрешає старе і надихає на теперішнє наше взаємопізнання, взаєморозуміння і дружбу, що збереглася через віки!