Наша свобода залежить від свободи преси, яку, якщо обмежити, значить втратити.
Томас Джефферсон, президент США, один з авторів Декларації незалежності США, політичний діяч, дипломат і філософ

Леонід Кравчук: Культура нації вимірюється серед іншого й тим, як люди ставляться до безпритульних тварин

30 грудня, 2010 - 00:00

Рубрика «Хочу додому», котру веде вірна рятівниця тварин Лілія Ємельяненко, виходить на шпальтах нашої газети вже не перший рік. Зворушливі історії про безпритульних собак читають зокрема й можновладці та впливові політики. Ми звернулися до одного з постійних читачів «Дня» і рубрики «Хочу додому!» — першого президента України Леоніда Кравчука.

— Коли ви підібрали першу тваринку?

— У мене ще в дитинстві були собаки, я любив їх і до цього часу люблю. А першу тварину підібрав у березні позаминулого року.

— Хто це був?

— Маленьке собача. Прибилося під парканом, де сміття викидали. Я побачив, що воно в дуже важкому стані, і вирішив йому допомогти, взяв його, вилікував. Виявилося — це дівчинка, назвав Мартою. Зараз, я так приблизно думаю, їй три рочки. Має свій міжнародний паспорт. Стерилізована, живе в мене.

— А ще когось підбирали?

— Кицьку. Прийшла з вулиці, дуже хвора, я її особисто вилікував. Але ж, знаєте, то не вихід.

— Чому?

— Це таке: один візьме, другий викине. Це дрібничка. Звичайно, є приватні притулки, небайдужі люди рятують десятки тварин, але їх, безпритульних — тисячі. Поки не вирішимо питання стерилізації вуличних собак та котів й контролю за цим, нічого доброго не буде. Культура нації вимірюється серед іншого тим, як люди ставляться до безпритульних тварин. У нас здається природним, коли тварини гинуть, коли їх убивають. Це проблема з проблем. Я знаю з історії, що у країнах, де проблема стерилізації вирішена остаточно, безпритульних тварин дуже мало або немає взагалі. Рівень культури якраз і помітний по тому, коли люди розуміють це, готові допомагати. А коли переважають дикуни, то серед дикунів, може, хтось знайдеться такий, що допоможе, але тут немає ніякого геройства. Не потрібно навіть про це говорити, це несерйозно — мовляв, ось я одну чи двох урятував. Ні, я як людина, яка переймається цією проблемою, хочу допомогти, наскільки можу, використовуючи можливості влади, звертаючись до людей через засоби масової інформації, щоб вони подумали, що поруч з ними живуть їхні брати менші, які так само хворіють, страждають, так само мають проблеми з життям, смертю. Ми повинні бути набагато вищі чисто споживацького, грубого, зовсім негуманного ставлення... Багато людей не розуміють, що в житті має бути гармонія. Людина як вища природна істота, яка має розум, мусить цю гармонію створювати, щоб діти наші не бачили жорстокого ставлення до довкілля. Тому я закликаю владу в цьому плані допомогти організувати стерилізацію тварин. Одразу все зміниться. Будемо працювати легше, спокійніше, комфортніше, адже коли знаєш, скільки навколо тебе лиха, страждань, ще й плюс страждання тварин — життя не може бути комфортним. Тим більше, що є приклад, досвід, як це можна розв’язати.

— Чого ж у нас не вистачає?

— Немає розуміння. Я 1990 року, уже будучи головою Верховної Ради, придбав собі цуценя. Коли воно захворіло, звернувся до ветеринарів за бодай якимись ліками, а їх не виявилося. Тоді я вже звернувся на кафедру тваринництва, і вони на мене подивилися як на людину не дуже адекватну, мовляв, що ти про собак, тут нема чим свійських тварин лікувати. Не було навіть думки про те, що для собак і кицьок теж треба мати ліки. Вже зараз клініки з’явилися, проводять операції, я знайомий з прекрасними лікарями, справжніми майстрами своєї справи. Поступово починається розвиток, але це лише крихта на тлі проблеми. Влада не розуміє, наскільки це важливо, не розуміє відповідальності перед природою. Люди без тварин жити не можуть. Скільки є людство — воно живе з тваринами. І воно повинно розуміти, що тварина потребує відповідних умов для свого життя.

— Мабуть, тут не тільки влада завинила — дуже багато простої людської безвідповідальності.

— Так, у нас надзвичайно поширена жорстокість такого штибу — узяв тварину, потримав, не сподобалася — викинув на вулицю. Думати навіть про це важко, але це є. А нещодавно Папа Римський проголосив в енцикліці, що собаки мають душу. Все глибше у цивілізованому світі люди розуміють, наскільки це велика, серйозна, цивілізаційна — наголошую — проблема. З другого боку, якщо казати про конкретні кроки, то треба, щоб все ж таки влада дійшла до розуміння. Дійде, організує стерилізацію — і все це можна зробити, то не такі вже й великі гроші. Людям можна пояснити, що саме завдяки такому підходу вони спокійно зможуть насолоджуватися прогулянкою в парку, в лісі, не лякаючись здичавілих псів. Це проблема життя, це культура, це рівень розуміння. Про це треба говорити, треба говорити про тих, хто відданий цій справі, хто тварин стерилізує, лікує, створює притулки.

— Якщо казати про тварин у місті, неможливо не згадати наші сумнозвісні київські дельфінарій і зоопарк...

— Переконаний, що тим зоопарком треба зайнятися серйозно. Там стільки загинуло тварин — і ніхто не може об’єктивно та серйозно розказати суспільству, що там насправді відбувається. Розповісти правду. Звичайно, одне треба знати: якщо ви взяли тварину — ви за неї несете відповідальність. Взяли дельфінів — треба за них відповідати. І вода має бути відповідна, і умови, і харчування. Не можна знущатися з тварини. Якщо вона не може про це говорити — це не значить, що вона не страждає.

— Як тут підтримує преса, зокрема «День»?

— Я завжди читаю ці коротенькі оповідання, які публікує газета «День» в рубриці «Хочу додому!» (я їх так і називаю — оповідання), — про кицьку, про собаку... Власне кажучи, оцей заклик до людей, що будеш мати друга, якщо візьмеш ту тваринку до себе, настільки впливає на мене... Сам опис життя цієї тваринки настільки разючий, що хочеться одразу комусь допомогти. І ті, хто це читають, можуть інакше подивитися на світ — очима отого кота чи пса, зважити на те, що вони теж хочуть жити... Важко навіть передати, наскільки такі речі мають гуманну і моральну силу. Я підтримую газету «День» у цьому плані. Дуже важливо, коли політично глибока за змістом газета береться за такі, здавалося б, маленькі теми. Ці оповідання настільки гуманістично спрямовані, настільки виховують у суспільстві порядок речей, ставлення, турботу...

— Тож чи будете далі підбирати?

— Біля мого будинку прибилося цуценя ще влітку. В нього ніжка була хвора, трохи кульгає. Тепер, на щастя, воно виросло. Не можу взяти його до себе, маю дорослих вівчарок. Але ми носимо йому вранці і ввечері їсти, я йому збудував теплу будку. Підтримую, як можу, лікую. Він зараз гарно виглядає, все в нього є, щоб почуватися добре. Назвали Чорниш, бо він весь чорний. Веселий, бігає, гавкає. Живе повноцінним життям.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments