Ліквідатор — не верблюд

Олена Батраченко, жителька райцентру Машково Полтавської області, в 86 була в складі бригади фахівців СЕС відряджена в Поліський район. Вона працювала у відселених селищах і тих, що готувалися до відселення, в місцевості з підвищеним рівнем зараження. Внаслідок загострення (за висновком комісії — після перебування на зараженій території) захворювань визнана інвалідом. Про її нелегке життя можна писати окремо — протягом кількох років місцеве начальство не хотіло прописувати її в приватизованій нею квартирі. Вона підозрює, що саме «теплими» відносинами з місцевими можновладцями зобов’язана й усіма пригодами зі статусом. Спочатку факт роботи в зоні відчуження Олені довелося доводити в суді. Документи, що підтверджували виплату зарплати з коефіцієнтами, в Поліській райСЕС було знищено. В 1993 році суд, опитавши шістьох безпосередніх свідків, факт цей встановив. Однак влітку 1996 року комісія з розв’язання спірних питань про статус при МНС визнала видачу їй свідоцтва ліквідатора неправомірним «за недостатністю фактів». Звернення Олени Батраченко до численних інстанцій поки успіху не принесли...

Житель цього ж району Сергій Алексеєнко потрапив у зону за «урядовим завданням», тобто під час служби в армії. В найгарячіший час, із травня до липня 1986 року, він був дозиметристом у Чорнобилі. Його система травлення вражена ерозією, за висновками лікарів, захворювання пов’язане з перебуванням на забрудненій території. Та ж комісія МНС минулого вересня позбавила його статусу ліквідатора і відповідної допомоги на підставі того, що військова частина, де він служив, дислокувалася за межами зони відчуження... Запит до Міністерства оборони розділив долю десятків тисяч таких же запитів — швидкість їх обробки в Центральному архіві МО не перевищує кількох на день...

Тим, хто не був ліквідатором, складно зрозуміти, що втратили ці люди. Щоб було легше, уявіть собі перереєстрацію пенсіонерів, або учасників Великої Вітчизняної війни, в ході якої старики змушені, документально або на підставі свідчень, доводити, що вони дійсно працювали і воювали. Абсурд? Ні, логічний кінець сучасної економічної політики...

КОМЕНТАР «Дня»

Юрій АНДРЄЄВ, голова «Союз Чорнобиль Україна»: — Правова допомога громадянам, що мають проблеми з підтвердженням статусу потерпілого або учасника ліквідації аварії на ЧАЕС передбачена рішеннями звітної конференції товариства «Союз Чорнобиль Україна», що відбулася 9 грудня. Так, Верховна Рада розглядає зараз зміни до Закону «Про статус і соціальний захист населення від наслідків аварії на ЧАЕС», згідно з якими до потерпілих буде прирівняно людей, які працювали в населених пунктах, що ввійшли до зони відчуження пізніше. Працюємо ми над наданням статусу потерпілим лікарям 25 київської міської лікарні, госпіталю МВС та інших лікувальних закладів, куди надходили перші опромінені, які самі були сильними джерелами випромінювання. Великі складності є з військовими — в багатьох частинах діловодство було незадовільним, і, наприклад, майже дві тисячі бійців полку хімічного захисту Закарпатського військового округу не мають посвідчень ліквідаторів, оскільки відсутні документи про відрядження їх в зону. Аналогічна ситуація з бійцями Черкаського банно-прального батальй ону. Всього близько 45 тисяч колишніх військових не пройшли перереєстрацію в регіональних комісіях через те, що Центральний архів Міноборони не дав про них відомостей. Ще 16 тисяч чоловік просто не встигли перереєструвати регіональні комісії, їхні документи направлено в центральну. Перегляд статусу чорнобильців, розпочатий згідно з постановами Кабміну №№ 51 і 135 за 1997 рік, закінчився 1 жовтня. Однак питань залишилося дуже багато. Регіональні комісії розглядали тільки три види документів — довідки про зарплату з відображеною в них кратністю, відрядні посвідчення та довідки командирів частин із позначками у військових квитках. Усі інші документи — накази, медичні довідки, свідоцтва, фотовідеодокументи — має право розглядати лише центральна комісія. Звісно, скорочення числа ліквідаторів і потерпілих за рахунок відсівання є частиною державної політики на ліквідацію чорнобильців як суспільного прошарку, а точніше — витрат на них. Але «лжеліквідаторів», а фактично — мародерів, виявлено також немало. До речі, в червні минулого року Кабмін видав постанову, згідно з якою рішення судів не є підставою для визначення статусу. Серед документів, наданих окремими людьми, були шляхові листи водіїв, що працювали 22 години на добу, довідки лікарів, що вони лікували людей у відселених селищах тощо. При всьому моєму співчутті до тих, чий статус завис у повітрі, хочу попросити: не повідомляйте комісії помилкових і сфальсифікованих відомостей! Один такий епізод, а розкриваються вони швидко, може перекреслити всі інші, навіть правдиві факти.

№249 25.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»