Людяність непідвладна вірусам

«На майдані Незалежності ми нагодували приблизно 30 осіб. Минулого тижня було трошки менше. Люди, яких ми годуємо, кажуть, що зараз узагалі нема де поїсти», — розповів «Дню» Віталій, представник фонду «Мир і добробут».

Разом з іншими волонтерами чоловік привіз у центр Києва для безхатьків борщ та чай. Роздавали обід за правилами карантину. Відстань між людьми — один-два метри, мило та антисептик для миття рук, а потім ще й видали одноразові рукавички. Загалом під опікою фонду орієнтовно 10 локацій у різних районах Києва: Поділ, Лук’янівка, Пуща-Водиця, Академмістечко, Нивки, Виноградар, Дарницька площа та інші. Підопічні фонду знають, о котрій годині та в якому місці можна отримати гарячий обід.

«БОЇМОСЯ ШТРАФІВ, АЛЕ ЩО РОБИТИ?»

Однак загалом ситуація в місті непроста. Через карантин вулиці спорожніли, громадський транспорт недоступний для всіх, як раніше, метрополітен не працює, просити пожертви нема в кого, заробітки, хай які мізерні були, призупинились, малозахищені верстви населення, зокрема й люди вулиці, опинилися сам на сам. Навіть у люті морози для них працювали пункти обігріву та харчування від міських соціальних служб чи благодійних фондів. Зараз ситуація зовсім інша. Частина фондів на період карантину перейшла на віддалені умови праці, відповідно, зустрічей зі своїми підопічними не проводять.

«Я знаю, що на Дарницькому вокзалі теж приїздили волонтери від однієї з релігійних громад, але з початком карантину вони згорнули свою допомогу, бояться штрафів. Ми теж боїмося, але робимо, бо що робити. В нас нема грошей, щоб платити по 17 тисяч гривень штрафів. Поліція вже двічі до нас підходила, але кажуть, що не можуть нам заборонити це, — додає наш співрозмовник. —  Зараз дуже багато нових людей на Майдані та Центральному залізничному вокзалі. Приходять не лише безпритульні, а й бабусі, тобто малозахищені громадяни. Дехто ж ходив на роботу, попри те що вони безхатьки, тепер такої можливості немає. Хтось навіть міг оплатити собі хостел, але тепер нема чим платити».

У соціальних мережах дедалі частіше з’являються заклики подбати про соціально вразливих громадян. Кияни перераховують організації, які все ще роздають їжу безхатькам. Серед них — «Спільнота Святого Егідія», її молодіжне відділення «Молодь за мир», «Допоможи безпритульному» тощо.

«Сьогодні прекрасні сусіди по району і місту передали їжі для людей із вокзалу. Він закритий через карантин. І люди ночують на вулиці. Людей багато. Кілька сотень. Спочатку на Південному ми підходили від групки до групки. Всі мили руки, декому ми давали маски. Але, звісно, найбільше люди потребували їжі. Пішли на Центральний. Роздавали трохи більше години, а могли б і дві, і три. Люди йшли і йшли. Виходили з-за кутків, з’являлися ніби нізвідки. Через карантин закрилися деякі великі роздачі, і люди живуть без впевненості, що буде що їсти», — описує «Спільнота Святого Егідія» на своїй сторінці в Фейсбуці.

ЩО ПРОПОНУЄ МІСТО?

Українці вкотре гуртуються довкола спільної біди. Звісно, це плюс нашому громадянському суспільству. Але де підтримка держави та міських органів влади? До речі, на позачерговому засіданні уряду разом із прийняттям рішення про продовження карантину та поширення надзвичайної ситуації на всю країну було також ухвалено, що влада має «надавати допомогу малозахищеним верствам населення із залученням працівників соціальних служб, громадських і волонтерських організацій до надання допомоги». Тобто державою, але без підтримки активної громади не обійтися.

РАЗОМ З ІНШИМИ ВОЛОНТЕРАМИ ВІТАЛІЙ, ПРЕДСТАВНИК ФОНДУ «МИР І ДОБРОБУТ», ПРИВІЗ У ЦЕНТР КИЄВА ДЛЯ БЕЗХАТЬКІВ БОРЩ ТА ЧАЙ. РОЗДАВАЛИ ОБІД ЗА ПРАВИЛАМИ КАРАНТИНУ. ВІДСТАНЬ МІЖ ЛЮДЬМИ — ОДИН-ДВА МЕТРИ, МИЛО ТА АНТИСЕПТИК ДЛЯ МИТТЯ РУК, А ПОТІМ ЩЕ Й ВИДАЛИ ОДНОРАЗОВІ РУКАВИЧКИ

Як зазначав директор департаменту соціальної політики КМДА Руслан Світлий у коментарі ТРК «Київ», наразі в столиці налічується 27 тисяч осіб, яким потрібна підтримка. Це одинокі непрацездатні люди, зокрема й паліативні хворі. А от скільки в місті безпритульних, чиновник не зазначав. Так само незрозуміло, чи буде місто розвозити обіди, як раніше, цій категорії громадян. За словами Світлого, зараз на базі департаменту створений єдиний координаційний центр. Він якраз об’єднуватиме зусилля громадян та міста на поміч вразливим категоріям населення. В створеного центру є окремі номери телефонів, за якими можуть звернутися всі нужденні. Та навряд чи така пропозиція актуальна тим, хто і дому власного не має, не те що телефона.

КРИЗА РОЗБУДИЛА ЛЮДЯНІСТЬ

Тож доки посадовці тільки налагоджують процес, волонтери дають кілька слушних порад. За прикладом Європи, «розвішувати» на вулиці порції їжі для тих, хто цього потребує. Ще можна поділитися своїми теплими речами, передати продуктові набори волонтерам, які роздають їжу, або ж допомогти їм фінансово з закупами. Попри страх декого просто вийти на вулицю, щоб не підхопити новий вірус, хтось ризикує собою, щоб врятувати абсолютно незнайомих людей. А людяність у буремні часи сприймається як надзвичайна людська риса.

«Насправді наша людяність нікуди і не зникала. Це якраз базові якості. На теренах інтернету побачила таку цікаву фразу, що українці казяться, коли нічого не загрожує, а в умовах загрозливих вмикають людські якості і роблять те, що треба, — пояснює соціальна психологиня Олена ЛІЩИНСЬКА. — Ще є така цікава закономірність, як інтертипні та дуальні стосунки. В дуальних стосунках люди дуже добре одне одному підходять та мало витрачають енергії на адаптацію. Виявляється, що дуальні пари утворюються якраз під час війн, катастроф та всяких негараздів. Тоді виникає підсвідома тяга людини, щоб зберігати енергію та шукати собі партнера з тих, хто найкраще з тобою сумісний. Коли нема загрози, тоді люди шукають пару за іншими критеріями, прагнуть гострих відчуттів чи ще чогось. Тепер спрацьовує природний варіант. Ми відчули, що це вже не Китай, подивилися на розвинену Італію, всі розуміють, що нема куди емігрувати, і такі умови вертають людей у нормальний людський стан, у ті напрацювання, які історично формувались. Для нормального продуктивного суспільства допомога слабшим та просоціальна поведінка — це якраз норма, яка підтримується, поважається і дає розвиток. Українці мають у собі ось цей здоровий просоціальний базис, який знову проявляється в кризових умовах».

Звісно, не всі громадяни готові допомагати, коли самим непросто, тим паче безпритульним. Приклад із життя — поряд із моїм будинком міститься так званий заклад соціального піклування. За 10 гривень тут можуть переночувати безхатьки, а ще повечеряти та поснідати. Хтось заробляє ці гроші просто в соціальному закладі, замітаючи подвір’я чи скопуючи клумби. Хтось за чарку готовий побитися з сусідом. Як і в будь-якому соціумі, тут є свої правила, соціальні щаблі та принципи. Та жодного разу від знайомих чи сусідів не почула слів співчуття чи подай нейтральних фраз на адресу цих людей. Тільки зневага. Тому ті, хто не соромиться і несе обід безхатькам, зараз як маленькі герої. І наочний доказ, що для людських чеснот не має значення статус та статки.