Які ж несвоєчасні рішення можновладців... Коли вони за що-небудь, нарешті, після довгих сумнівів вирішують взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом.
Павло Скоропадський, український державний, політичний і громадський діяч, останній гетьман України

Про зміну акцентів у медицині

Юрій ЧЕРНІЄНКО: Нинішня реформа негуманна. Я як лікар із нею абсолютно не згоден
29 квітня, 2011 - 00:00
МАЛЮНОК АНАТОЛIЯ КАЗАНСЬКОГО / З АРХIВУ «Дня», 1996 р.

Юрій Чернієнко, як любить повторювати він сам, — «лікар аж до самої кості». Всупереч неодноразовим запрошенням працювати за кордоном, Юрій Леонідович все ж таки вирішив займатися своєю улюбленою справою саме в Україні. Говорить: «Хочу лікувати своїх земляків». Але робити це в нас, за його словами, нелегко, навіть якщо ти розробив власні технології (пан Чернієнко є автором кільканадцятьох патентів і авторських свідоцтв, а також численних наукових публікацій), бо держава, на жаль, наразі не бажає займатися охороною здоров’я людей. Про стан сучасної української медицини та заплановані владою реформи ми говоримо з досвідченим лікарем-хірургом, який до того ж пише вірші, кандидатом медичних наук, заступником директора з наукової діяльності Київської філії Міжвідомчого наукового центру кріобіології та кріомедицини НАН, АМН, МОЗ України Юрієм ЧЕРНІЄНКОМ.

«СПРАВА НЕ В МІНІСТРОВІ, СПРАВА В СИСТЕМІ»

— Юрію Леонідовичу, розмови про необхідність реформування медичної галузі ведуться з часів здобуття Україною незалежності, але все, що змогла зробити влада за цей час, — це зруйнувати попередню радянську систему охорони здоров’я й практично нічого не створити. Який взагалі реальний стан сучасної української медицини?

— Руйнування — це активна дія, а у сфері медицини влада діяла й діє пасивно. Медицину не руйнували, її просто відсунули на задній план. Це рівнозначно закону тертя, коли відбувається гальмування механізму, який рухається, в результаті — він поступово згасає, затухає... Тому реформування медицини вкрай необхідне, інакше вона рано чи пізно згасне. На сьогоднішній день розвиваються лише окремі галузі медицини. У нас є унікальні, солідні науково-дослідні центри в окремих містах, але це лише незначні зрушення щодо оздоровлення нації. Якщо порівнювати сучасну українську медицину з тією ж радянською, то слід зауважити, що останню було спрямовано на підтримку здоров’я людей, сьогодні ж її спрямовано на усунення вкрай важких пороків розвитку, захворювань, тобто там, де людина на межі життя й смерті. На  жаль, на сьогодні приблизно 90% людей в Україні позбавлено можливості отримати адекватну медичну допомогу. У нас різниця між тими, хто потребує медичної допомоги, й тими, хто її може отримати, величезна. Я можу оцінити стан середньої медицини — амбулаторії, поліклініки, з якими стикається кожен із нас, щодо цього — ситуація, дійсно, плачевна. Але не тому, що влада її руйнує, а тому, що влада нічого не робить.

— Наприкінці минулого року міністром охорони здоров’я було призначено відомого не лише в Україні, а й у світі кардіохірурга Іллю Ємця. Він заявив, що за умов ринкової економіки українська медицина як і раніше залишається пострадянською, тому реформування медичного обслуговування населення — одне з головних державних завдань. На ваш погляд, чи вдасться новому міністрові провести довгоочікувані реформи?

— Справа не в міністрові, справа в системі. Найбільша кількість міністрів, які змінилися на своїй посаді за роки незалежності України, це міністри охорони здоров’я. Майже щороку — новий міністр. Кардіохірургія — це напрям, у якому Ємець досягнув великих успіхів. Чи стане він успішним міністром? Я, звичайно, бажаю йому успіхів, але до нього провести реформи нікому не вдавалося. Хоча були люди, які могли це зробити. Той же Юрій Спіженко. Можна виділити й Миколу Поліщука, який пропонував розумні речі, наприклад, рецептурний продаж ліків, але йому не дали працювати. Реформи повинні проводити не міністр, а інституція влади — Кабінет Міністрів. А найголовніше — має бути політична воля! Якщо її не буде, будь-які реформи, як і міністр, приречені на провал. Це перше. Друге. Можна призначити міністром лікаря-генія, але це не означає, що він такий же менеджер. Свого часу Георгія Жукова призначили міністром оборони, і що сталося? Він був прекрасним полководцем, але не організатором Збройних Сил. У багатьох країнах міністр оборони призначається з цивільних осіб. І в цьому є своя логіка.

— Чи ви ознайомлені з медичною реформою? Як би ви оцінили пропоновані зміни?

— Я вважаю, що головна мета сьогоднішньої реформи — це заощадити гроші. Тобто йдеться не про людей, а про бюджет. Тому з погляду фінансів реформа себе виправдає — буде заощаджено кошти, можливо, підвищено заробітну плату, але стиль роботи, якість послуг, що надаються, не зміняться. Яка може бути охорона здоров’я, коли ми діємо за формулою: якщо людина до нас звернеться, тоді ми їй допоможемо. Потрібно змінити акценти: ми допоможемо людині в будь-якому разі, бо вона цього потребує. Насправді сьогодні проблеми виникають набагато швидше, ніж ми їх вирішуємо. Якщо раніше Україна щорік відставала на рік-два, то зараз ми відстаємо на 10 років. На мій погляд, нинішня реформа — негуманна. Я як лікар з нею абсолютно не згоден. У нас на сьогодні не людина головна, а гроші. Доки ми не змінимо стосунки в суспільстві, ніякої охорони здоров’я не вийде.

Ми повинні діяти на випередження. Профілактична діяльність (пов’язана з такими іменами, як Микола Стражеско, Феофіл Яновський...) має давню традицію. Вона впроваджувалася в дореволюційні часи, потім — у перші роки радянської влади (я дуже поважаю першого наркома охорони здоров’я СРСР Миколу Семашка). Ще тоді профілактичну діяльність було спрямовано на випередження подій, тобто на підтримку здорового способу життя, активне виявлення захворювань... Це, звичайно, не відповідало поширеності алкоголізму та куріння цигарок у Радянському Союзі, проте така робота проводилася. Що ми бачимо сьогодні? Всюди реклама сигарет, алкогольних напоїв. Де ви бачите рекламу здорового способу життя? Ніде! Тому, говорячи про реформування медицини, нам, перш за все, потрібно розвивати валеологію, санологію, тобто науки про здоров’я. Медицина не дає здоров’я, вона лише лікує від хвороб. А вилікувати хворобу — це не означає дати здоров’я.

— В основу нинішньої реформи покладено англійську систему охорони здоров’я, яку в свою чергу було прийнято Польщею і вже звідти, дещо змінившись, вона перекочувала до нас. Основою цієї системи є інститут родинних лікарів, які надають до 70% медичної допомоги. Наскільки сьогодні в Україні розвинутий інститут родинної медицини?

— Формально інститут родинної медицини розвивається. Але, зі свого особистого досвіду, можу сказати, що з тисячі опитаних мною пацієнтів (чи знають вони, де в Києві можна знайти родинного лікаря?) лише один відповів позитивно. А на запитання, які послуги там надаються, я почув: «Можна виміряти тиск, глюкозу крові, отримати якесь лікування». Все. Також я відвідую аптеки й бачу, що люди з явними ознаками захворювань звертаються до фармацевтів: «Дайте мені ліки від голови, печінки, нирок...» Фармацевт же відправляє їх до лікаря. А де знайти доброго лікаря?

Історичний розвиток медицини у Великій Британії не порівняти з аналогічними процесами в Україні. До того ж я знаю польських лікарів, багато хто з них украй невдоволені своєю медициною. Дехто взагалі їде на Захід працювати. Не можна без урахування історично сформованих у суспільстві відносин переносити систему медицини з однієї держави до іншої. Західна цивілізація навчає людину перш за все думати про себе, а в нас (як учили в СРСР): «Раньше думай о Родине, а потом — о себе!» Тут можна пригадати типові слова Юрія Візбора: «Если я заболею, к врачам обращаться не стану». Це й є наша психологія. Реформування медицини має в тому числі починатися зі зміни психології людей.

«ЛІКАР ПОВИНЕН ПРАЦЮВАТИ НА ВИПЕРЕДЖЕННЯ...»

— Програма реформ Президента на 2010—2014 рр. свідчить: «Головною метою реформи медичної сфери є поліпшення здоров’я населення, забезпечення рівного та справедливого доступу всіх членів суспільства до медичних послуг належної якості». Це при тому, що на охорону здоров’я одного народного депутата на рік витрачається близько 200 тис. гривень, а на пересічного українця в середньому — близько 300 грн. Яким чином можна змінити цю систему?

— Перш за все, коли проводиться перепис населення, ми маємо проводити перепис здоров’я людей. Завдання медицини — не дати здоров’я (цим займається валеологія й санологія), а вилікувати або врятувати людину від смерті. Знаючи чітко причини смертності — на першому місці серцево-судинна патологія (інсульти, інфаркти), на другому — онкологія (хоча я боюся, що в найближчі десять років онкологія вийде на перше місце), — ми мусимо приймати відповідні рішення. Дільничний або родинний лікар повинен мати список людей, яких він обслуговує, й згідно з графіком викликати їх для обстеження та оглядів. Лікар має працювати на випередження: запрошувати пацієнта до себе, а не чекати, коли йому стане погано. З іншого боку, ми ніяк не можемо усвідомити, що здоров’я — це економічна категорія. Якщо лікар отримує копійки та своїм коштом купує ручку й папір, про яку профілактику може йтися? Тому, і це не таємниця, медицина виживає сьогодні лише за рахунок корупції.

Будь-яка реформа повинна йти від людини, тобто не держава має бути головною, а людина. Я пригадую показову історію, коли створили Інститут фізіології для Івана Петровича Павлова. На території інституту був лужок. І перш ніж його заасфальтувати, Іван Петрович простежив, як його працівники ходять цим лужком, коли доріжки було второвано, він розпорядився їх заасфальтувати. Не навпаки. Медицина повинна повернутися обличчям до людини.

В усьому світі є три види охорони здоров’я: державна, приватна і страхова. Страхова медицина — це посередник між клієнтом, приватною та державною медициною. Якщо в 1994—1995 рр. я був переконаний, що за страховою медициною майбутнє — у зв’язку з цим я навіть відвідав Сполучені Штати та вивчав там досвід страхової медицини, — то сьогодні я в ній остаточно розчарувався. Я бачив сяючі обличчя лідерів страхових компаній, які мали величезні капітали, і спілкувався з простими американцями, які розповідали мені, наскільки цей механізм не працює. Із трьох видів медицини непотоплюваною може бути лише державна охорона здоров’я. Бо доки існує держава, вона утримуватиме медицину. Інша річ, в окремих сферах можна залучати інвесторів і будувати приватні лікарні, клініки, які займатимуться тими напрямками, які є відгалуженням чи малою частиною проблематики здоров’я нації.

— Щоб держава розвивала медицину, необхідні кошти...

— Усе взаємопов’язано. Якщо держава хоче поповнювати бюджет, для цього необхідні працівники, причому здорові працівники. При цьому влада має зрозуміти, що здоров’я працівника — не раба, є, повторююся, економічною категорією, яка має свою ціну. Якщо, наприклад, виступає академік Владислав Гончарук — людина зі світовим ім’ям, та офіційно заявляє: «На сьогодні ми п’ємо отруєну воду. Вся вода, що продається в будь-яких магазинах, не кажучи вже про воду з крана, отруйна». Гончарук свої листи відправляв до Верховної Ради, Адміністрації Президента, Кабінету Міністрів, до інших інстанцій, але скрізь вони відхилялися. Крім цього, ми дихаємо отруєним повітрям, їмо отруєну їжу. ВООЗ заявила, що потрібно припинити відпускати антибіотики безрецептурно і максимально обмежити їх використання, в тому числі у м’ясній і птахопереробній промисловості. Інакше в найближчі десять років на нас чекають колосальні пандемії та епідемії. Антибіотики вже скрізь: у ѓрунті, в організмі людини, тварин. На всі ці речі держава не зважає. Тим часом щороку ЗМІ повідомляють: українців стало на 200 тис. менше. Причому зменшення населення йде не за рахунок відтоку наших громадян за кордон, а за рахунок смертності. Якщо звести всі вектори, то сьогодні йде абсолютне виродження нації. Воно почалося давно, і ми, на жаль, нічого не робимо, аби зупинити цей процес.

За всієї пошани до світової спільноти не можна постійно йти в неї на повідку. Наприклад, ще 15 років тому народжене немовля з масою 650 грамів вважалося абортним плодом, сьогодні ж ми зобов’язані забезпечити йому виживання. Тобто ми подовжуємо життя явно нежиттєздатному організмові. Це, власне, порушення божественного начала. Щодо цього прикладу я висловлюю свою особисту думку. Інша річ — потрібно створювати умови, щоб діти доношувалися. В Японії після бомбардування Хіросіми та Нагасакі спрогнозували, що радіоактивне випромінювання впливатиме, перш за все, на жіночий організм, тому японці розробили чудову програму: «Здоров’я дівчинки — дівчини — жінки». Лише здорова жінка і здоровий чоловік можуть створити здорове дитя. Тобто я все це веду до того, що потрібно йти не шляхом потопаючого, а шляхом виключення причин, які можуть призвести до потоплення. Інший приклад. Буквально нещодавно у Великій Британії заборонили допускати підлітків до солярію. Англійські лікарі довели, що ультрафіолет негативно впливає на здоров’я — репродуктивну функцію жінки. Штраф — 5 тис. фунтів стерлінгів. І це абсолютно правильно. Потрібно займатися здоров’ям людей, які є продовжувачами роду.

«ЛІКАРІ, ЯКІ СТАЖУВАЛИСЯ НА ЗАХОДІ, НЕ МОЖУТЬ РЕАЛІЗУВАТИ СЕБЕ В УКРАЇНІ»

— Як відзначив міністр охорони здоров’я Ілля Ємець, сьогодні однією з найважливіших і найскладніших проблем охорони здоров’я є кадрове забезпечення. Який рівень освіти сьогодні отримує випускник медичної установи? Чи готовий він ефективно лікувати людей?

— Перш за все, лікар повинен лікувати словом, але, природно, що всі хвороби словом не вилікуєш. Щоб хірург мав можливість лікувати хвороби, він повинен мати необхідне устаткування. Якщо в нього немає скальпеля, він операції не зробить. Слава Богу, у нас збереглися ще кадри, тому академічна освіта дається на високому рівні. У навчальному закладі студента вчать сучасного рівня медицини, але це лише теорія, а практики — немає. Це все одно, що вчити льотчика літати, коли немає гасу. Про якого лікаря ми можемо говорити, якщо він вчиться на устаткуванні, яке є застарілим за всіма показниками. Він, власне кажучи, не може бути хорошим лікарем.

На жаль, нині існує величезний розрив між наукою і практикою. Наші лікарі добре знають мови, прекрасно виступають на конгресах, але не більше цього. Я знаю багатьох лікарів, які стажувалися в Канаді, США, Великій Британії, але, повернувшись в Україну, вони не можуть реалізувати себе. Кадри є, але нічим працювати. Немає матеріальної бази. В Україні, звичайно ж, є окремі медичні установи високого класу, але їх одиниці. Туди, до речі, возять іноземних гостей, щоб показувати рівень вітчизняної медицини. Але рівень медицини — це середній рівень у країні. Кого ми обдурюємо? Як казав Михайло Жванецький: «Внизу гіпотоніки, вгорі — гіпертоніки. У середньому температура в лікарні нормальна».

Ще одна наша проблема — це виконавська дисципліна. Адже в нас можуть ухвалюватися найкращі закони, але вони не працюють. Ми в цьому можемо переконатися, поїхавши до звичайної лікарні, наприклад у Баришівці Київської області або в тому ж Кіровограді, й подивитися, чим користуються та як працюють лікарі.

«В КОЖНІЙ ШКОЛІ МАЮТЬ БУТИ НЕ МЕДСЕСТРИ, А ЛІКАРІ»

— Час від часу в Україні трапляються трагічні випадки, коли учні вмирають на уроках фізкультури. У чому ви бачите проблему? Як її вирішити?

— Проблема в тому, що в нас немає педіатричних факультетів. Виші випускають лікарів загальної практики, а вони не вивчають особливостей розвитку дитячого організму, який розвивається за системою дисфункції та диспропорції зростання. Ці закономірності було описано ще сто років тому, і їх було сполучено воєдино 1967 року Станіславом Яковичем Долецьким, дитячим хірургом, який розробив теорію дисфункції та диспропорції зростання. Що відбувається в підлітковому періоді з серцем? Камери серця ростуть скоріше, аніж діаметр судин. У цей час організмові необхідний спокій, він сам наздожене в розвитку. Наприклад, чому штангою рекомендується займатися після 16 років? Бо навіть за мінімального навантаження, тобто більш ніж організм може витримати, серце не може прокачати кров через вузький отвір судин серця. Тому воно зупиняється. Чому на уроках фізкультури? Є така дисципліна «вікова фізіологія», яка вивчається у вишах, але викладачі її просто не знають. Хоч незнання не звільняє від відповідальності, як і тих, хто виписує фізичні вправи, норми для школярів. Крім того, в кожній школі мають бути не медсестри, а лікарі. Але їх там немає. Чому? Бо немає грошей. Знову все впирається в гроші.

— Із вашого життєпису відомо, що ви мали не одну можливість виїхати за кордон, зокрема в США, як це зробили і роблять багато наших співвітчизників заради працевлаштування, заради пошуку кращого життя, але залишилися в Україні. Чому?

— Відповідь проста: я вважаю себе патріотом України. Завдання лікаря — допомагати хворому. Я лікар до самих кісток, це моє покликання. Дух патріотизму змушує мене залишатися тут і лікувати своїх рідних, близьких, співгромадян. Я високо ціную своє коріння, бо генетично я пов’язаний із цією землею. Щиро кажучи, доля лікаря в Україні нелегка, навіть якщо він має свої методики, технології. В Україні, на жаль, це поки що не цінується. Утім, я не збираюся кидати медицину, як це зробив той же Тягнибок, і йти в політику. Мабуть, такі люди просто не є лікарями за покликанням. У мене, наприклад, є друзі-лікарі, які є докторами наук, але займаються гуртовою торгівлею горілкою. Душа болить! Але я оптиміст. І вважаю, що без об’єднання розумних лікарів у реальну асоціацію та впливу на владу нічого не зміниться. До того ж, у будь-якому разі, ми дійдемо до того критичного моменту, коли відступати далі буде нікуди — гадаю, це станеться в найближчі п’ять-шість років, — тому нам таки доведеться йти на розвиток.

Іван КАПСАМУН, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ