Час — це капітал робітника розумової праці
Оноре де Бальзак, французький письменник

Реанімація 24/7

«Лікарі тиснуть на профільний комітет, щоб заблокувати питання відкритого доступу родичів до пацієнтів», — експерт
12 серпня, 2016 - 11:25
ФОТО МАКСИМА ТОПЧIЯ

Впускати близьких до людей, які опинилися в реанімації, в наших лікарнях не заведено. Хіба що за умови домовленості з медперсоналом. Тому появу наказу Міністерства охорони здоров’я про відкритий доступ до відділень інтенсивної терапії 24 години на добу, який набув чинності 29 червня цього року, громадськість сприйняла позитивно. Зрозуміло, що не всі медичні заклади прийняли його до відома — для змін потрібен час. Але виявляється, що комітет Верховної Ради з питань охорони здоров’я не схвалює ініціативи МОЗ відкрити реанімації для родичів.

Проект закону, який дозволяє відкритий доступ родичам у реанімаційні відділення для дорослих, розроблявся паралельно з міністерським наказом, однак його не винесли на розгляд парламенту. Як заявила голова комітету ВР з питань охорони здоров’я Ольга Богомолець, комітет більшістю голосів не підтримав законопроекту, «саме усвідомлюючи небезпеку для роботи й життя лікарів і здоров’я інших пацієнтів, яку може створити неконтрольований доступ непідготовлених родичів до відділення, де кожна секунда роботи лікаря є золотою».

ДОСТУП ЗА ХАБАР

Підставою для такої заяви став випадок в одній із житомирських лікарень, коли відвідувачу здалося, що лікарі погано лікують його родича, і тому він побив одного з медиків. Інцидент кричущий, та є радше винятком із правила. Тож позиція парламентського комітету обурила громадськість, оскільки може призупинити ініціативу з відкритості реанімацій фактично на старті. Наразі більшість відділень інтенсивної терапії працює в закритому режимі. Разом з тим родичам важливо не лише знати, що відбувається за зачиненими дверима, а й бути поруч із хворою дитиною, мамою, чоловіком або сестрою.

«Лікарям незручно, коли є відкритий доступ до реанімацій: не можна приховати лікарську помилку, спекулювати з ліками, — коментує громадський активіст Олександр Равчев. — Але за хабар доступ до реанімації отримати можна. Місяць тому ми лікували родича. Кожен день обходився у 200—400 гривень за безперешкодний доступ. Профільний комітет це прекрасно знає, а отже, покриває корупцію в медичний галузі. Після того як реанімації офіційно відкрили, думаю, почався спротив лікарів на місцях, вони почали писати Ользі Богомолець, бо МОЗ у цій ситуації не на їхньому боці, його нова очільниця (в. о. міністра Уляна Супрун. — Авт.) отримала від уряду карт-бланш на реформи. Таким чином, лікарі почали тиснути на парламентський комітет, щоб заблокувати питання відкритого доступу родичів до пацієнтів».

«КРОК НАЗУСТРІЧ  МЕДИЦИНІ, ОРІЄНТОВАНІЙ НА ЛЮДИНУ»

Міністерський наказ готувався не один день, причому разом із громадськими активістами. Для Анастасії Леухіної, котра є співініціатором наказу, це стало справою всього життя. Багато років тому її маленький син помер у реанімації, а маму так і не пустили до дитини через низку заборон: небезпечно, не заведено, відволікає лікарів... Активістка наголошує, що ні десять років тому, ні зараз не існувало жодного нормативного документа, який прямо забороняв би пускати рідних до пацієнтів у реанімаційні відділення. Просто так звикли працювати лікарі, які взяли неписану заборону за правило.

«Наказ створили, щоб забезпечити право на вільний доступ пацієнтам та хворим, адже так лікарням буде складніше відмовляти в цьому, — пояснює Анастасія Леухіна. — Важливо, щоб родичі та пацієнти знали про це право й обстоювали його. Лікарі звикли працювати в інших умовах, це питання зміни звички. Медиків треба вчити комунікувати з родичами, бо люди часто скаржаться на те, що вони нічого не роз’яснюють, тільки дають списки ліків. Мені здається, що це — крок назустріч медицині, орієнтованій на людину. Це стане каталізатором перезапуску взаємин між лікарями та пацієнтами».

Попри різкі заяви профільного комітету, наказ МОЗ діє та є обов’язковим до виконання в усіх медичних закладах, підпорядкованих міністерству. На думку Леухіної, не можна закривати реанімації лише через поодинокі випадки, як у Житомирі. «Подібні ситуації варто сприймати як відхилення від норми, — пояснює активістка. — Я просто боюся, що такі речі спробують використати, щоб закрити реанімації. Навіть коли ми ще обговорювали наказ, чула від лікарів, що будуть масові звільнення через його невиконання, побої. У мене склалося враження, що коли такі випадки траплятимуться, їх умисно роздуватимуть».

ПОЗИТИВНИЙ ДОСВІД РІВНОГО

Відкриті реанімації мають стати стрибком усієї медичної системи на інший рівень з кращою якістю послуг. Це розуміють у деяких лікарнях і, не чекаючи наказів «згори», впроваджують принцип відкритості з власної ініціативи. Павло Сільковський, лікар-анестезіолог Рівненської обласної дитячої лікарні, сім років тому почав пускати батьків до діток. За таку самодіяльність часто перепадало від керівництва, але зараз це норма для всієї лікарні, батьки перебувають з дітьми, скільки вважають за потрібне. Лише на ніч медперсонал просить залишати відділення, бо немає умов для спільного перебування в цей час.

«Коли батьки упродовж дня бачать, як ми працюємо, складаються довірливі стосунки. Якщо вони сидять під дверима, не те що не довіряють нам, а підозрюють, що ліки заносимо в аптеку, робимо досліди на їхніх дітях, — розповідає Павло Сільковський. — Відкритість не додає нам легкості в роботі, але протилежна ситуація часом призводить до того, що частина людей спокушається щось не так зробити, нагрубити, бо цього ж ніхто не побачить. Відкритий доступ — це позитив і для хворих, людина виходить із реанімації у психологічно кращому стані, якщо з нею поряд були рідні».

За приблизними оцінками медика, наразі лише 5% лікарень відкривають свої двері. І наказ МОЗ, звісно, не панацея, бо бракує роз’яснювальної роботи, досвіду і, мабуть, особистої відповідальності лікарів.

Інна ЛИХОВИД, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments