«Шаблони» для талантів

Особливих шкіл — не буде. Така позиція Міністерства освіти і науки у реформуванні середньої освіти. У МОН визначились, що формула навчання виглядатиме таким чином: п’ять років у початковій школі, чотири — в середній та три — у старшій. Для перших двох ланок буде стандартизована програма навчання абсолютно для всіх типів навчальних закладів — чи то школа в селі, чи престижна гімназія в місті.

Старша школа буде кількох типів: академічна — для тих, хто хоче здобувати далі університетську освіту, і професійна, в якій можна здобути два різновиди профосвіти з обов’язковим отриманням першої робітничої спеціальності. Саме старша школа матиме таку собі автономію — зможе розробляти власні навчальні плани, корегувати їх тощо. Але в межах рекомендацій МОН та відповідно до закону про освіту, над яким зараз працює відомство і профільний комітет у парламенті.

Власне, бачення Міністерства освіти щодо старшої школи не збігається з візіями директорів спеціалізованих закладів, зокрема наукових ліцеїв та мистецьких шкіл. Це підтвердила зустріч Павла Полянського, заступника міністра освіти і науки, з директорами шкіл. Полянський наголосив, що хоч розробка над законопроектами про освіту і загальну середню освіту ще триває, але деякі постулати вже сформовані, як забетоновано фундамент для майбутнього будинку. Зокрема те, що до 10 класу учні будуть вступати, а не переводитись, як зараз. Можливо, шляхом зовнішнього незалежного оцінювання, над цим ще думають у міністерстві. І саме з 10 класу має право існувати ліцей чи музична школа.

Саме ця норма викликає найбільше дискусій серед педагогів та експертів. Зараз ліцеї беруть на навчання дітей із 7 — 8 класів, а в мистецьких школах спеціалізоване навчання починається у 5 класі. Директори цих навчальних закладів в один голос просять Міносвіти не нав’язувати їм шаблонної формули навчання. Кажуть, у десятому класі пізно виховувати майбутнього вченого чи піаніста.

ХТО ПРОФІНАНСУЄ «БОТАНІКІВ»?

Науковий співробітник Інституту теоретичної фізики ім. Боголюбова Віталій Шадура розповідає, що у них працює школа молодих науковців і на її досвіді простежили таку закономірність: задатки хорошого вченого проявляються саме у 8 класі, тож так звані ботаніки з’являються саме тоді, цьому віковому періоду властиві допитливість та інтерес до всього. Науковець наголошує, що у нас досі спрацьовує рецептурний підхід до освіти, а в Європі в епіцентрі освіти перебуває учень, який вивчає кожну тему як міні-дослідження. І прямувати нам потрібно саме до цього.

За словами Павла Полянського, наукові ліцеї чи мистецькі школи — це передусім загальноосвітні навчальні заклади, а все особливе в їхній роботі можна відобразити в положеннях і статуті. Під «особливим» заступник міністра, певно, мав на увазі якраз програми навчання іншого змісту. Так, розробити інакшу програму для майбутнього фізика чи бандуриста педагоги зможуть, але чи вкладуться у часові рамки — всього три роки?

— Якщо законодавство не дозволяє робити зміни, пропонуємо створити науковий навчальний комплекс. Він має користь, бо сюди можуть входити дошкільні навчальні заклади, ЗОШ І — ІІ ступенів, ліцеї. Форми підготовки можуть бути різними: недільні школи, підготовчі курси, канікулярні курси, але обов’язково науковий ліцей має співпрацювати з молодшою школою, — переконана директор фонду «Відкрита політика» Ірина Жданова (фонд ініціює громадські обговорення освітніх новацій і надсилає свої рекомендації освітньому комітету у парламенті).

Ідею навчальних комплексів Міносвіти у принципі підтримує. Але щоб готувати молодих науковців, слід змінювати не лише термін навчання. Чи вистачить шкільних лабораторій для справжніх досліджень? І хто все це фінансуватиме? Уже котрий рік розвиток науки в Україні фінансується не те що за залишковим принципом, а з таким дефіцитом, що ледь вистачає на оплату комунальних послуг і заробітну плату. Хіба що школи шукатимуть якихось спонсорів чи будуть претендентами на гранти.

ДИРЕКТОРИ «ЗА» ІНДИВІДУАЛЬНЕ НАВЧАННЯ

З мистецькими закладами ситуація теж не проста. Їхні керівники кажуть, що тут обдаровані діти проявляють свої здібності ще раніше, аніж потенційні молоді науковці. Добір до музичних навчальних закладів проходить ще в першому класі, а до художніх — у п’ятому. За словами Тетяни Колос, заступника начальника департаменту мистецтв і навчальних закладів Мінкульту, в Україні працює всього п’ять таких спеціалізованих мистецьких шкіл, які мають 80-річну історію та досвід.

— У 1990-х роках відкрилася ще одна — в Опішні, де опановують гончарство. Плутати ці школи з іншими не можна, вони мусять бути у своєму колі, у них освіта має бути консервативною, бо класику ніхто ще не скасовував. А зараз виходить, що програми для музичних шкіл утверджує МОН, навіть не запрошує на редколегію представників мистецтвознавства. У законі про вищу освіту мистецтво теж окремо не представлено, — коментує Тетяна Колос.

Отже, шкода, що цього зауваження не чув Павло Полянський, свою позицію громадськості доніс і пішов у справах. Не почув чиновник і про те, що у Київській державній спеціалізованій школі-інтернаті ім. М. Лисенка нещодавно відбувся концерт вихованців. Щороку його приурочують до дня народження видатного композитора, діти показують, чого вони навчилися за рік, звітують, у яких конкурсах здобули перемогу. Директор цієї школи Валентин Шерстюк бідкається, що ніхто з чиновників не прийшов послухати талановитих дітей і дізнатись, чим живе молоде мистецтво зараз. Зате перевантажили дітей навчанням так, що ті вже не мають ні часу, ні можливості займатися музикою.

Тому просить розвантажити програми, дати цим школам окремий статус, із можливістю самостійно розробляти індивідуальні навчальні програми. Бо талант та обдарованість не можна заганяти в шаблони. Хай би що казало на цю тему Міносвіти, можемо лише здогадуватись, пам’ятаючи, що рамкові закони про освіту ось-ось «спечуться» й місити для них тісто вже запізно.