«Щоб привести світ до тями...»

Ідеальний Чемпіонат світу з футболу, який почнеться у Росії вже 14 червня, має виглядати так: бойкот з боку світових лідерів і рядових уболівальників та звільнення українських політв’язнів, яких за останніми даними правозахисників, 70 осіб. Приклад показують члени британської королівської родини та британські міністри, які не поїдуть на змагання через можливу причетність Росії до отруєння екс-розвідника Сергія Скрипаля. З тієї самої причини бойкот ЧС оголосила Ісландія. Водночас п’ять тисяч українців збираються їхати до країни, яка анексувала Крим і розв’язала війну на Донбасі, поневолює, катує і вбиває тисячі їхніх співгромадян.

Щоб трохи привести світ до тями, художник Андрій Єрмоленко створив серію плакатів про Чемпіонат світу. Замість ідилічних картинок — військові на воротах, бомбування, збитий літак на ядучому червоному тлі. Андрій, можна сказати, влучив у нерв — малюнки швидко поширили інтернетом, а художника навіть заблокували у «Фейсбуці». «Дню» Андрій Єрмоленко розповів, чому, попри розголос, вважає це «одиночним пікетом».

«Я БІЛЬШЕ АПЕЛЮЮ ДО АНГЛОМОВНИХ ЄВРОПЕЙЦІВ»

— Розумієте, за останній місяць трапилось дуже багато серйозних речей... По-перше, голодування Сенцова і Кольченка. Це одна з причин, яка послужила каталізатором до створення цих плакатів, — починає розмову Андрій Єрмоленко. — Спочатку я включився у створення плакатів на підтримку Сенцова. Коли дивишся на українське інформаційне поле, то розумієш, що наше Міністерство інформаційної політики трохи недопрацьовує. Такі плакати про Чемпіонат світу з футболу у Росії мали б з’явитися дуже давно. Зрозумів, що їх як не було, так і не буде до самого відкриття. І потім ми будемо розводити руками і казати, що от гади європейці, німці, ще хтось, що не бойкотували, а поїхали на той чемпіонат. А все дуже просто — ніхто не займався правильною інформаційною політикою щодо цього чемпіонату в Україні. І це був мій невеличкий одиночний пікет щодо цього чемпіонату. Мені захотілося, щоб більше людей звернули на це увагу. Я більше апелюю навіть не до українців, а до англомовних європейців.

Направду, жахливо, що все дуже сильно помінялося не у кращий бік порівняно з Олімпіадою 1980 року в Радянському Союзі, коли багато країн бойкотували її. Тепер через ті чи інші грошові історії, бізнес-інтереси усі закривають очі на очевидні речі: на війну в Україні, війну у Сирії, теракти у Лондоні, де є російський слід, на те, як Росія втручається у вибори у низці країн. Таке враження, що цивілізований світ, знаєте — всі у маніжках сидять, а нахабний гопнік вилазить на стіл, гидить посеред нього, і всі йому кажуть: «Ай-яй-яй, так не можна, ми тебе попереджаємо в останній раз, не роби так». Потім цей гопник каже: «А тепер поїхали всі до мене додому, зробимо у мене кльовий чемпіонат з футболу». І всі: «Давайте поїдемо, можливо, це врятує його, можливо, він стане кращим через те, що ми приїдемо...» Не стане, у тому то й річ. Ця мовчанка і спонукає його продовжувати діяти нахабно і гидотно.

«НІВЕЛЮЮТЬСЯ ПРОСТІ РЕЧІ: ПОРЯДНІСТЬ І ВІДЧУТТЯ ГІДНОСТІ»

— Водночас п’ять тисяч українців купили квитки на цей Чемпіонат світу...

— Для мене це шок. Розумію, що дуже багато українців кажуть, що це не їхня війна. Мені це огидно. У перші дні війни пішли воювати дуже багато футбольних фанатів, вони захищали зі зброєю в руках нашу Україну, а дуже багато українців, які у принципі «при баблі» — треба розуміти, що ці квитки коштують недешево — купили квитки та їдуть у країну, яка є агресором, яка вбиває твою країну. Вони їдуть туди і дивляться цей чемпіонат. А плюс до всього, я впевнений, що — і це ще гидотніше — вони там казатимуть росіянам: «Так це ж не ми, це ж політика, ми ж розуміємо, що ви нормальні, що це не Україна з Росією воює, це політики...» Це теж один із каталізаторів, чому я зробив ці плакати.

Деякі люди роблять щось, але.. Мої плакати — це справді одиночний пікет проти усього цього. Нівелюються прості речі: порядність і відчуття гідності, власне і своєї країни. Це розтоптується, вбивається з дня на день. Упевнений, що на цей чемпіонат ще попреться багато українського істеблішменту і політикуму. Це мене ще більше бісить.

Ми живемо у момент, коли все стає на свої місця. Чорне є чорним, біле — білим. Треба не боятися називати речі своїми іменами.

«У НАС ВІДБУВСЯ БОЙКОТ БОЙКОТУ»

— Це ж через плакати про чемпіонат вас заблокували у «Фейсбуці»?

— Не лише заблокували. До того мені на «Фейсбук» почали приходити різні повідомлення від незрозумілих людей, з різними вкладеннями. Я розумів, що то віруси, я їх не приймав. Наступного дня мене заблокували на «Фейсбуці». Я попросив людей, щоб вони розповсюдили плакати, бо хочеться, щоб більше людей поставили собі запитання щодо цього, зрозуміли, що це футбол на крові. Мене розблокували, але на акаунті, де я виклав ці плакати, почали додавати незрозумілі файли. Я днями почистив сторінку.

Заблокували — значить бояться. Я був готовий до цього, зробив ще один акаунт, щоб якщо мене не розблокують, постити звідти.

Ми живемо в епоху інформаційної війни, в якій ще не навчилися воювати. Не хочу казати, що ми програємо. Ми не програємо, ми просто ще не вміємо воювати у цій війні. Хочеться, щоб більше людей, які вміють це робити, бійців включалися у цю війну. Одним із таких бійців є я. Знаю таких бійців дуже багато. Держава не дуже звертає на нас увагу, але нічого страшного, нам своє робити.

— Як іноземці, до яких ви звертаєтеся через плакати, реагують на них?

— Використати ці плакати мене просили французи, видавці з Бельгії, один датчанин, я давав коментар «Радіо Свобода» у Чехії. Багато хто звертався і звертається. Британці попросили написати про це. Дозволяю користуватися цими плакатами безкоштовно, поширювати їх.

У нас відбувся бойкот бойкоту. Ми — українці, Європа загалом — бойкотуємо бойкот, який мав би відбутися. Повна шизофренія. Хочеться звернути на це увагу. Це не тому, що я такий чемний і хороший. Просто страшно. У цей момент мої друзі воюють на фронті, інші друзі загинули... Я розумію, що маю також щось зробити. Олег Сенцов голодує у тій країні, в якій відбудеться цей чемпіонат, куди поїдуть політики з різних країн. Поїдуть дивитися на «праздник футбола», коли там дуже багато політичних в’язнів з України просто помирають. А раптом щось трапиться з Олегом Сенцовим — сподіваюся, його таки випустять — або з кимось з інших політв’язнів, стурбована Європа скаже: «Ай-яй-яй, як же сталося прикро і погано». Це найстрашніше, ці подвійні стандарти, коли ґвалтівникові кажуть «не ґвалтуй», а коли той все-таки це робить, ці ж люди, які кажуть «не ґвалтуй», ідуть до нього додому пити чай, або коньяк, або ще щось і говорити про футбол. Як на мене, це одне і те саме.