Так, держава – це я, а не те, що вони з нею зробили. І якби кожен усвідомив, що держава – це він, то досі у нас вже була б достойна держава
Ліна Костенко, українська письменниця, поетеса-шістдесятниця, лауреатка Шевченківської премії, Премії Антоновичів

Скільки років потрібно, щоб стати лікарем?

Академіки спільно з МОЗ розробляють нові підходи навчання медиків з акцентом на безперервний практичний досвід
13 травня, 2015 - 09:37
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Готувати студентів-медиків по-новому, з переходом від теорії до практики та вдосконаленням умінь протягом усього життя, — такі підходи збирається запровадити Міністерство охорони здоров’я спільно з Національною медичною академією післядипломної освіти ім. П. Шупика. В академії проект інновацій вже підготували й нещодавно представили медичним навчальним закладам і громадським організаціям.

За словами проректора з навчальної роботи академії Олександра Толстанова, тільки на рівні післядипломної освіти лікар здобуває необхідну компетенцією та досвід. Тому тепер інтернатуру визначено основною формою спеціалізації лікарів, а для вузькопрофільного навчання для тих, хто вже має диплом на руках, вводиться резидентура. Це давно працює у світі, коли шліфування майбутнього хірурга чи офтальмолога відбувається у виші та безпосередньо в лікарні чи клініці під керівництвом професора, якому й складають майбутні медики іспит. Основне завдання резидентури — підготувати лікаря до самостійної роботи.

— Після введення резидентури буде якісна підготовка за 47   спеціальностями. Також буде скорочення кількості лікарських спеціальностей із 34 до 21 в інтернатурі, — розповідає Толстанов. — У післядипломній освіті буде скасовано систему державного розподілу випускників медвишів, яка утворює корупційну складову, а її скасування сформує конкурентне середовище, запровадить конкурсний вступ. Також ми наполягаємо на збільшенні трирічної підготовки сімейних лікарів, тому що практика в пілотних проектах показала, що перекваліфікація, приміром, лора, який пропрацював 20 років, на сімейного лікаря, нічого не дає, а робить профанацію.

Щоб не було профанації в медичній освіті взагалі, колишні випускники медвишів наполягають на збільшенні практики під час навчання. Мирослав Солонько, асистент кафедри ортопедичної стоматології ЛНМУ ім.Данила Галицького, побував на практиці в іспанській клініці й розповідає, що в Європі останні два курси студенти постійно працюють з пацієнтами, чого в Україні немає. За словами Солонька, у Львові спільно з соціологами провели опитування 700 студентів-стоматологів, скільки пацієнтів вони прийняли за рік. 38% опитаних відповіли, що жодного, а 22% — що одну-чотири особи. В опитуванні також поцікавилися, чому стоматологи ідуть на спеціалізацію після отримання диплома, і з’ясувалося —  не заради знань, а щоб мати право працювати.

Із огляду на це, в академії ключовим аспектом реформи післядипломної освіти вважають безперервний професійний розвиток. Тобто, скільки лікарем працюєш, стільки часу вчись та самовдосконалюйся. І це хороша думка, бо, приміром, рекомендації педіатрів, чим лікувати звичайний грип у дітей, розходяться: одні призначають ті самі препарати багато років поспіль, які вже недієві, інші керуються досвідом, здобутим на курсах чи то в Україні, чи за кордоном, вивчаючи, що зараз у медичному тренді.

Також академіки пропонують для лікарів поетапне скасування лікарських категорій (коли щороку доводиться проходити атестацію), натомість підтверджувати свою ліцензію чи сертифікат будуть кожні п’ять років. Також наполягають на публічності лікарів, для цього треба створити реєстр медиків, рейтинги їхньої активності тощо. І студіюють закордонний досвід, якою ж має бути система медичної освіти в Україні в цілому. Приміром, у Франції термін підготовки лікаря складає 10 — 11 років. У США — чотири роки — це навчання в медичній школі чи коледжі, від трьох до п’яти років — резидентура, далі — іспит і кілька років навчання за вузькою спеціалізацією. І щорічна сертифікація практикуючих лікарів.

Маріанна Еванс, засновниця OrthoPerio Institute у Пенсільванії, розповідає, що коли відбувається сертифікація лікаря в США, держава не бере в цьому участі: «Є приватні структури, незалежні від уряду, які відповідають і контролюють, щоб, наприклад, усі стоматологи мали ліцензії та дотримувалися законів. Ніхто не перевірятиме офіс лікаря просто так, лише якщо є якась скарга. І в США немає програм навчання, які можна закінчити за два-три місяці, як це діє в Україні. Якщо ти хочеш бути спеціалістом, то треба навчатися по 40 — 50 годин в університеті, а ще практика, то це буде сто годин навчання на тиждень».

Може, з таким підходом і відповідальність лікарів зростає, й довіра до них пацієнтів. Наразі ж напрацювання експертів із НАМПО ім. Шупика — це привід для дискусії в медичній спільноті.

Інна ЛИХОВИД, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments