Софійність. Світло мудрості й добра

2 червня видатний український мислитель, вчений-філософ зі світовим ім’ям, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка професор Сергій Борисович Кримський зустрів би 81-й день народження. Але серце цієї дивовижної людини, Вчителя воістину з великої літери (він учив усіх, хто бажав пізнати добро, мудрість і збагнути сенс життя, вчив м’яко та ненав’язливо, вчив не сумі знань своєї науки, а мистецтва жити, важкого мистецтва нести тягар і радість буття) — це серце назавжди зупинилось в останній день червня минулого року.

Сергій Борисович був Учителем і для читачів «Дня» — і таким його щиро вважали й вважають як молоді люди, котрі вперше відкривають для себе закони Любові, Гармонії та Добра, так і люди літнього віку, котрі вже мають чималий життєвий досвід і все ж таки знаходять у численних статтях, інтерв’ю, есе Сергія Борисовича, що їх так часто друкувала наша газета, дорогоцінну духовну поживу для себе. Сергій Кримський нагадував нам усім в оцей час сліпого егоїзму, цинічної ненажерливості та неситого прагнення до матеріальних благ — нагадував про Вічне, Високе Небо над нами. Без хліба немає життя — але ж, воістину, не хлібом єдиним живе людина... Він не втомлювався повторювати: первісним й базовим для відродження України є не примітивно тлумачений підйом економіки, а відродження гуманістичних цінностей, людської доброти, нетлінних здобутків культури. Бо без цього навіть сита людина стає істотою, а якщо так — годі говорити про економічний розвиток та демократію. І ще він говорив (в останньому своєму виступі 22 червня 2010 року, за 8 днів до смерті): «Ми не знаємо, коли саме відбудеться наша зустріч з Богом, проте ми точно знаємо, де саме це відбудеться: в зоні Милосердя, Співчуття та Доброти, бо тільки виявляючи ці риси, ми стаємо ближчими до Всевишнього».

У Сергія Борисовича, на щастя, є духовні спадкоємці. Свідчення цього — премія його імені, яка цьогоріч присуджена...

КОМЕНТАР

«Передусім Сергій Борисович показував привабливість самостійного мислення»

Віктор МАЛАХОВ, доктор філософських наук, професор, науковий співробітник Інституту філософії ім. Г. Сковороди НАН України, лауреат премії імені Сергія Кримського за найбільш новаторську філософську концепцію, викладену в наукових публікаціях, — книжку «Уязвимость любви» (К.: Дух і Літера, 2005):

— Сергій Кримський для людей його покоління уособлював філософський дух у Києві. Бути філософом за його часів у нас, у київському середовищі, означало мати певне морально-ціннісне відношення, орієнтацію щодо Сергія Борисовича. Оскільки він був особистістю яскравою, непересічною, то й почуття до себе викликав яскраві, особливі. Хтось ставав його послідовником, а хтось полемізував із ним, не сприймав його поглядів, проте уявити собі комунікативну спільноту київських філософів останніх десятиліть без Сергія Борисовича неможливо. Крім того, він був людиною, яка вміла поєднувати любов до філософії та внутрішній артистизм. Це рідко кому вдається. Він був не лише мислителем, а й художником за своєю суттю, мав дуже витончені смаки у сферах поезії, музики — про це сьогодні згадують навіть професіонали в цих сферах. Це рідкісна риса для філософського кола.

Сергій Кримський — це людина свого часу. З усіма складнощами того часу, до певної міри йому бракувало вчителів із філософії, тому він сам надолужував усе книжками. І сьогодні можна зустріти людей, не менш професіональних у галузі філософії, але дуже важко надолужити неповторність Сергія Борисовича.

Для нього важливішими за вчення були такі поняття, як ідея, концепція, теорія, оскільки вчення передбачає авторитаризм, схиляння перед якимось авторитетом, перед якоюсь дидактикою. Для Сергія Борисовича було важливіше те, що людина має хист до теорії, якогось концептуального розвитку. Він пропонував оцінювати теми, філософські виступи за оригінальністю ідей.

Передусім, сьогодні є важливим те, що Кримський засвідчував цінність самостійного мислення. На жаль, нині спостерігаємо занепад культури мислення та привабливості мислення як цінності. Пересічні люди цікавляться насамперед інформацією, якимись готовими відомостями, а Кримський любив мислити, він не міг без цього жити. Він показував, наскільки захопливим є процес мислення, як цікаво приходити до власних висновків, осмислювати якісь проблеми. У сучасній культурі приклади живого мислення мають особливе значення.

Сьогодні у філософії та інших гуманітарних дисциплінах не так важливо мати послідовників, тобто людей, некритично налаштованих до чийогось спадку, скільки співрозмовників. Людей, які після того, як цей філософ пішов із життя, будуть про нього пам’ятати, можливо, не погоджуватися з його ідеями і, таким чином, збережуть його слід у філософській традиції. Для Сергія Борисовича не були важливими адепти чи послідовники, він хотів, щоб люди його розуміли, на належному рівні сприймали його ідеї, а якщо потрібно, сперечалися, висували би щось нове. Тому головне, щоб для українських, і не тільки, філософів Кримський залишався живим, реальним співрозмовником. Його думки можуть викликати глибокий інтерес не лише у філософів, а й інших гуманітаріїв. Мабуть, він один з небагатьох наших філософів, хто зміг пробитися до широкої аудиторії та спілкуватися не тільки з фахівцями своєї вузької галузі. У нього було широке коло співрозмовників, а отже, й тих, хто пам’ятатиме про нього.

У нашому філософському колі ми будемо робити все, що від нас залежить, аби пам’ять про Кримського жила. Наприклад, наша колега Тетяна Чайка в останні роки брала інтерв’ю у Сергія Борисовича, зараз готує книжку, сподіваємося, що вона вийде. У нас уже є премія імені Сергія Кримського. Тут важливо, щоб люди, які належать до його комунікативної спільноти, пам’ятали про нього. Адже, на жаль, сьогодні існують серйозні обвали між різними генераціями людей — між батьками і дітьми. Я, викладаючи в Києво-Могилянській академії, стикався з тим, що студенти молодших курсів погано пам’ятають людей, без яких неможливо уявити київську філософську школу, скажімо, 1970-х або 1990-х років. Тому для кожного покоління пам’ять про людей, які вже пішли із цього світу, треба актуалізувати. Щоразу наново працювати над цим.

І як висновок, можу сказати, що Кримський — особистість такого духовного рівня, що, доки в Києві існуватиме філософія, про нього та його ідеї дбатимуть і пам’ятатимуть. Так, ми й досі відчуваємо, як його нам не вистачає. Нам потрібен у житті такий орієнтир, як Сергій Борисович Кримський.

Іван КАПСАМУН, «День»