Українські мечі перекуються на рала тільки тоді, коли гасло — Незалежна Держава Українська — перетвориться в дійсність і забезпечить отому ралові можливість зужиткувати рідну плодючу землю з її незчисленними багатствами…
Симон Петлюра, український державний і політичний діяч, голова Директорії УНР

«Такий біль навіть уявити неможливо»

Україна посідає останнє місце у світі за доступністю знеболювальних. Правозахисники — про порушення прав смертельно хворих українців
13 лютого, 2013 - 11:14

У Києві представлено книжку «Ми маємо право жити без болю і страждання». Це своєрідний звіт організацій, які займаються допомогою смертельно хворим людям. У ній зібрано різні історії пацієнтів: комусь пощастило з лікарями, хтось проводив останні дні у хоспісі, однак частіше за все пацієнт не мав доступу до знеболювального. «Стогну, гризу подушку, вночі спати не можу». «Боляче, просто нестерпно, такий біль навіть уявити неможливо». «Цей біль впливає на моє життя. Він повністю зіпсував моє життя. Свою старість я зовсім не так собі уявляв. Зовсім не такого, як тепер, хотів собі життя», — жодного з пацієнтів, котрий ділився своїми відчуттями (історії збирали у 2009—2011 рр.), уже немає в живих. Утім, їхні слова — свідчення жахливої ситуації, в якій живуть сьогодні смертельно хворі в Україні. В опублікованих історіях люди розповідають, що від болю зовсім втратили сон, що кричать і воліють швидше померти. Чому люди змушені терпіти такі страждання, якщо є знеболювальні засоби?

ТАБЛЕТОВАНИЙ МОРФІЙ І ПРАВО НА ЖИТТЯ БЕЗ БОЛЮ

Щороку майже 428 тисяч осіб в Україні потребують знеболення. Згідно із законодавством, сильне знеболювальне пацієнтові має доставляти або спеціальний автомобіль від лікарні, або «швидка». Якщо хворому потрібне знеболювальне вночі, до нього ніхто не приїде. Якщо вихідного дня — теж.

У вересні 2012 року Міністерство охорони здоров’я заявило про реєстрацію морфію в таблетках — ліки мали з’явитися в аптеках до кінця року, однак досі таблеток немає. Необхідно, щоб хворі чи їхні родичі за рецептом лікаря могли самі купувати морфій в аптеках, вважають правозахисники. Це має дозволити Постанова Кабінету Міністрів «Про затвердження Порядку обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів у закладах охорони здоров’я», яку, щоправда, Кабмін не поспішає затвердити. Правозахисники зверталися і до Президента з проханням доручити урядові негайно затвердити Постанову — втім, поки що безрезультатно.

«Так сталося, що мені зробили операцію за кордоном. На стаціонарі мені був доступний морфій у таблетках, я пила одну пігулку і нормально почувалася в лікарні, але треба було виписуватись», — розповідає Ірина ГАВРИШЕВА, працівник запорізького благодійного фонду «Щаслива дитина». Ірина знає про проблеми тяжкохворих із власного досвіду — з 13 років у неї невиліковна хвороба, через яку Ірина пересіла в інвалідний візок. «Там, в іншій країні, мені дали рецепт на 56 таблеток морфію, я показала його в аптеці — і мені винесли цілу пачку. Я плакала. Плакала, бо згадувала наших дітей, які не можуть отримати один укол — а в мене на руках було 56 таблеток морфію! Декілька тижнів я приймала морфій, жила, гуляла по місту, танцювала на святі, хоч тоді у мене були дуже важкі болі, з якими в Україні я лежала б і кусала кулаки. Багато людей навіть на тій стадії, коли потребують знеболення, можуть продовжувати жити — їздити кудись, зустрічатися з рідними. У людей, які мучаться від хвороб і болів, не залишається сил попрощатися, завершити свої справи. Система, яка не може втамувати цей біль, не дає людині жити», — каже Ірина.

НАРКОТИКИ ДЛЯ... БАБУСІ

Коли йдеться про морфій у таблетках, часто можна почути застереження, що, мовляв, це призведе до зростання рівня наркоманії. Ірина Гавришева пояснює: морфій у таблетках наркозалежних не цікавить, оскільки він, на відміну від ін’єкції, не дає відчуття ейфорії, якого вони потребують. «У Росії морфій доступний уже понад п’ять років, але рівень наркоспоживання не змінився: морфій як використовували в медичних цілях, так і використовують, а наркозалежні, як і раніше, використовують інші засоби», — додає Вікторія ТИМОШЕВСЬКА, директор програми «Громадське здоров’я» Міжнародного фонду «Відродження». Втім, на думку Тимошевської, і сама таблетка не є панацеєю — необхідні значні системні зміни, щоб житель навіть найбільш віддаленого села зміг отримати знеболювальне тоді, коли воно буде йому необхідне. І тут головну роль відіграє лікар та його ставлення до пацієнта. Жінка щиро дивується, чому Міністерство охорони здоров’я ігнорує запрошення громадських організацій обговорювати цю проблему: «Таке враження, що ми щось святкуємо без іменинника».

«Хвороба не має зупиняти життя, навпаки, хвороба має давати шанс устигнути те, що людина, можливо, відкладала все своє життя», — пояснює Надія КОЛЕСНИКОВА, координатор кампанії «Stopбіль», яка пропагує доступ до знеболювального. Крім того, тяжка хвороба — це часто страждання близьких людей, усієї сім’ї хворого. Так, у книжці є історія Олега, котрий доглядав за онкохворою бабусею. Вдень медики давали їй знеболювальне, але вночі відмовлялися приїжджати — бабця кричала цілу ніч. Зрештою, Олег почав готувати для неї наркотики: «Я не можу дивитися, коли комусь так погано, а я нічого не можу вдіяти. От і почав «ширку» варити... для бабусі».

Ольга МАКАР
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ