Ті, що вміють «відкривати серця»

Ідею завітати до незвичного навчального закладу нам підказала передсвяткова атмосфера, що панує у місті напередодні зимових свят. На вітринах магазинів, у кіосках з пресою, на розкладках у підземних переходах — безліч сувенірів із зображенням змії. Все просто: 2013 рік за китайським календарем — рік змії. Непомітно для нас численні східні традиції, елементи культури, східна кухня, зрештою, міцно викорінилися у нашому повсякденному житті. Попри те, що Україна здавна має історичні та культурні зв’язки зі Сходом, а нині такі країни як Китай, Індія, Корея та інші міцно утверджуються як бізнес-партнери в Україні, ми все ще, схоже, недооцінюємо Схід як простір для широких можливостей — економічних, культурних, освітніх... Саме тому «День» вирішив поспілкуватися з тими, хто вже з дитинства взяв курс «на Схід», знає, чому сьогодні важливо вчити східні мови, що Україна може запозичити у цих країн та які перспективи нашій державі відкриває так званий «східний вектор». Крім того, цікаво дізнатися, як учні гімназії готуються зустріти Новий рік — за яким з усіх календарів?

«НАША ДЕРЖАВА — ЦЕ «ВІКНО У ЄВРОПУ» ДЛЯ СХОДУ»

На перший погляд — звичайна собі школа. Розташована у Святошинському районі міста Києва, поблизу станції метро «Житомирська». Стара будівля з великим вікнами, довгі коридори, квіти у горщиках. На стінах — плакати і стінгазети... китайською, арабською, японською мовами. Гімназія №1 — єдина в Україна гімназія східних мов, де діти з першого класу системно вивчають англійську та поглиблено, за авторськими програмами, одну зі східних мов на вибір: китайську, японську, перську, арабську, гінді, турецьку, корейську, в’єтнамську. Факультативно вивчаються російська, індонезійська, французька мови. «Наша держава — це «вікно у Європу» для Сходу», — говорить Віра Абрамівна ЧЖЕН, заступник директора з іноземних мов. — Тому знати східні мови сьогодні — це виклик часу, це необхідність».

Гімназія — асоційована школа ЮНЕСКО, колективний член Українського руху «Педагоги за мир та порозуміння». Логотип навчального закладу — біле коло обведене червоною смужкою. У верхній частині — червоне півколо сонця з променями, на якому білими літерами написано: «ГімнАзія». Власне, цим все сказано — Азію та Схід тут люблять і шанують. Тутешні учні чітко усвідомлюють, що саме їм в майбутньому дасть знання цих мов, які двері відкриє, тому, за словами вчителів, вчаться цілеспрямовано, з натхненням.

«Ця школа дає дітям і самоствердження, і реалізацію у майбутньому. Потрібно лише вміти зачерпнути знання, мати бажання вчитися, в тому числі розуміти потребу самоосвіти. У нас в гімназії більшість дітей хочуть взяти щонайбільше інформації, буквально «вичавлюють» з викладачів все нові й нові знання», — розповідає вчитель світової та східної літератури Жанна СЕГЕДА. Троє її дітей — так само учні цієї гімназії. Наймолодша донечка нині вчиться у другому класі, старший син — випускник — працює третім секретарем в посольстві України в Алжирі. «Мій син Іван Сегеда вже чотири роки займається у посольстві питаннями культури та іншими питаннями. Він єдиний у посольстві знає арабську мову і перську, яку вивчив у гімназії. Для мене показником висоти підготовки у нашій гімназії є те, що син, вивчивши у школі перську мову, виграв конкурс і працював перекладачем в іранському посольстві. Вже потім він вивчав в університеті арабську. Успіх в самоосвіті і знанні східних мов», — розповідає Жанна Петрівна. На думку вчителів, такі історії успіху є прикладом для нинішніх школярів, своєрідним життєвим орієнтиром. На листочку вчителі пишуть нам цілий список випускників гімназії, які нині працюють у посольствах України у східних державах, навчаються в університетах Азії, викладають танці чи театральне мистецтво у східних країнах. Кожен такий випускник — гордість для гімназії і вчителів. Та й самі випускники не забувають школу. Нещодавно в школі відбувся годинний скайп-міст між учнями гімназії і учнями алжирської школи — він став можливим завдяки ініціативі Івана Сегеди.

«Ми ідемо до Європи, але наші інтереси і на Сході є дуже великими — це й енергоносії, нові технології, торгівля, культурні зв’язки. Звичайно, зі Сходом можна говорити англійською, можна французькою — в тих країнах, які були колоніями, — але коли говориш їхньою мовою, це відкриває не тільки серця, а й нові можливості для співпраці. Це особливість Сходу —кордоцентричність», — пояснює Жанна Сегеда.

УНІКАЛЬНА, АЛЕ НЕ «НАЦІОНАЛЬНА»

Найбільший попит у гімназії — на вивчення китайської мови. І батьки, і діти усвідомлюють, наскільки перспективно говорити мовою країни, яка передує в багатьох галузях. «Всього у гімназії навчається 1200 дітей, 610 з яких вивчають китайську. Близько 200 — японську мову, ще 200 — арабську. Менше — корейську, турецьку, в’єтнамську. Найменше дітей вчать гінді — біля 50 учнів», — розповідає Віра Абрамівна ЧЖЕН. «Наша школа існує з 1956 року. Вивчаючи східну мову, діти не лише підвищують свою культуру, знання, а й стають цінними кадрами на ринку праці, конкурентоспроможними. Сьогодні дуже багато батьків розуміють, що Китай, Японія, Корея — це країни, які за розвитком технологій йдуть далеко переду європейських країн. Всі ми маємо побутову техніку, зроблену або розроблену там», — пояснює завуч.

Відповідно, конкурс серед майбутніх школярів — шалений. Жанна Сегеда розповідає, що довгий час серйозно готувала свою доньку до тестування, і дівчинка пройшла конкурс, набравши на один бал більше за прохідний. Викладачі розповідають, що охочих віддати дітей на навчання в гімназію — багато, відповідно і відмовляти доводиться багатьом. Школа не збільшує кількість навчальних місць, тому що, в такому випадку, не матиме змогу приділити увагу кожному учню. А вивчення східних мов — процес не легкий. Крім того, не всі класи достатньо оснащені всім необхідним. Як не дивно, школа, що за часів Радянського союзу підпорядковувалась центральним органам влади у Москві, нині перебуває під крилом Святошинського районного управління освіти. Хоча заслуговує на статус Національної. «Треба робити гімназію національною, вона не може бути школою районного рівня. Наші діти приймають туту послів Сходу — це елементи дипломатичного протоколу. Треба піднімати школу — вона є дуже важливою для держави», — упевнена Жанна Петрівна Сегеда. Сьогодні викладачі самі пишуть підручники та методики, складають навчальні плани. Кабінети ж обладнують посольства тих країн, чиї мови тут вивчають — державу ці питання, схоже, не хвилюють. «Посольство республіки Корея обладнало у нас дуже сучасний клас — тут можна показувати мультимедіа, користуватися комп’ютерами і читати книжки. Дуже багато книжок вони нам подарували», — наводить приклад пані ЧЖЕН.

За словами завуча, школу потрібно розвивати. «У нас є бажання, щоби держава нас зрозуміла, щоби все трималося не лише на вчителях-ентузіастах», — говорить пані ЧЖЕН. За її словами, завдяки зусиллям учителів і батьків, діти отримують тут хороші знання, що підтверджують перемоги у міжнародних мовних олімпіадах. Школярі почали частіше їздити на мовні стажування — школа намагається розширювати співпрацю з навчальними закладами Сходу. Якщо у 2006 році лише один учень відвідав Китай, то цього року таких було близько 40.

ПРО НОВИЙ РІК, ЩО ТРИВАЄ ТРИ МІСЯЦІ, ТА КИТАЙСЬКІ ПРЯНИКИ ІЗ КВАСОЛЕЮ

«День» завітав у гімназію якраз вчасно — діти щойно повернулися з двотижневого мовного стажування у Китаї — сповнені вражень та нових ідей. Вчитель світової та східної літератури Світлана Іванівна Семенюк, яка супроводжувала дітей у подорожі, показує програмки та листи китайською мовою, розгортає перед нами дивовижні акварельні малюнки на рисовому папері — традиційний китайський живопис — виконані як китайським майстром, так і школярами гімназії. Світлана Іванівна із захватом, який розкриває в ній істинного вчителя літератури, розповідає про театральну виставку китайських учнів, підготовлену для українських гостей. «Уявіть, вони показали нам «Хамелеон» Антона Чехова. Я була вражена, як китайські діти грають це складне оповідання, як спробували і змогли передати все! Правда, замість агруса, що фігурує у творі, тут були мандарини», — усміхається вчителька.

Інші викладачі розливають у чашки справжній зелений китайський чай і викладають на тарілку незвичні китайські пряники та пиріжки з солодким нутом та червоною квасолею. У цей час учні діляться враженнями та думками про Китай. Більшість з них планують продовжити там навчання, знайти роботу та зреалізуватися у житті. Дехто, але небагато, планує після цього повернутися в Україну, щоб впроваджувати отримані навички, знання та досвід тут. На думку українських школярів, освіта у Китаї на кілька рівнів вища, ніж в Україні, як і ставлення китайців до навчання. З цим в деякій мірі погоджуються і вчителі. Окрім ідеального оснащення шкіл, їх здивувало, скільки часу діти там приділяють навчанню: уроки починаються о 8 ранку, а закінчуються о 8 вечора. Після цього — домашні завдання. «І ніхто не жаліється», — дивується Світлана Семенюк. Ще один виразний приклад ставлення східних народів до навчання наводить Жанна Сегеда: у гімназії твір Федора Достоєвського «Злочин і кара» вивчають сім годин, а на юридичному факультеті у Японії — 90 (!) годин. «Психологія людей не змінюється, цей твір багато чого дає майбутнім юристам, слідчим, правникам», — підсумовують педагоги.

Нині школа готується до святкування Нового року. А тут воно затяжне — святкують до березня, бо за всіма календарями. «У нас в гімназії Новий рік — багаторазове свято. Ми святкуємо спочатку наш новий рік, а потім — китайський, японський, корейський і завершуємо святкування 21 березня іранським новим роком. Свято готують ті, хто вивчає мову відповідної країни, а решта — глядачі. Приходять представники посольств. Це те, що розкриває культуру країн, зацікавлює дітей та мотивує вивчати мови», — підсумовує Жанна СЕГЕДА.

КОМЕНТАРІ

«СЬОГОДНІ ВИВЧЕННЯ СХІДНИХ МОВ — ЯК НІКОЛИ АКТУАЛЬНЕ»

Дарина БРИЛЬОВА, учениця 11 класу:

— У гімназії ми вивчаємо багато східних мов, але найперспективнішими і, відповідно, такими, які найбільше у нас вивчають, — є китайська та японська. Я вивчаю китайську мову. Обрала її свідомо, тому що мене завжди цікавила культура Сходу загалом і Китаю зокрема. Якщо говорити про китайську мову, то писати ієрогліфи водночас важко й цікаво — позначення їхньої мови радикально відрізняються від позначення нашої. Але відрізняється також і уявлення китайців про світ, їхній світогляд, філософія, культура — і це приваблює.

На мою думку, сьогодні вивчення східних мов — як ніколи актуальне. Активно розвиваються й утворюються нові суспільні відносини між Україною і східними країнами. У глобальному сенсі для нашої держави цей східний напрямок так само важливий, тому ці зв’язки потрібно підтримувати, зміцнювати та розвивати. А без знання мови це зробити нелегко.

Я планую вступати на філологічний факультет, хочу бути перекладачем із китайської мови. Я давно обрала для себе цей напрямок. Зрештою, він і став визначальним у виборі цієї гімназії. Сподіваюся, знання китайської допоможе мені знайти хорошу роботу і визначити своє місце в соціумі. Вже зараз я активно цікавлюся культурними, освітніми зв’язками між Україною та Китаєм. Окрім мови, в гімназії ми також вивчаємо східну літературу та історію. Тобто ми знайомимося з культурою Сходу, а це важливо. Без цих знань мову не можна буде використати на повну силу.

«СХІД — ЦЕ НОВИЙ ПРОСТІР ДЛЯ ОСОБИСТІСНОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ»

Маргарита СЬОМУШКІНА, учениця 9 класу:

— Я свідомо обрала для вивчення китайську мову, тому що сьогодні Китай розвивається дуже швидкими темпами, він нарощує свою економічну міць, і тому, я вважаю, важливо орієнтуватися на цю країну в плані освіти та кар’єрного зростання. На мою думку, китайську мову вивчати досить нелегко, але я стараюся, бо маю визначені цілі. Я не планую пов’язувати своє життя лише з китайською філологією — це не настільки перспективно, як, наприклад, якісь природничі дисципліни — екологія, генетика, біохімія. Але я хочу вчити китайську мову для того, щоб отримати освіту за цими спеціальностями в Китаї. Я думаю, китайська освіта дає більше перспектив для того, щоб реалізувати себе в цих галузях. Мені видається, що там краща якість навчання, ніж тут, зовсім інше ставлення до освіти.

Мене Схід приваблює, передусім, своєю культурою — таємничою, загадковою. Знову ж таки, приваблює як новий простір для особистої реалізації. Україні Схід може дати, насамперед, нові технології, які там розробляються, а також певне ставлення до життя — більш виважене, філософське, одним словом — східне. Ми якось занадто переймаємося через кожну дрібничку, в нас дуже швидкий ритм життя, як і в інших європейських країнах, а інколи треба зупинитися й подумати про вічне.

«СХІДНА КУЛЬТУРА ДЕЯКОЮ МІРОЮ ПЕРЕВЕРШУЄ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКУ АБО КУЛЬТУРУ ПІВНІЧНОЇ АМЕРИКИ»

Микола АНТІПОВ, учень 11 класу:

— Китайська мова приваблює — й я думаю, не мене одного — здебільшого своєю складністю. Вона складна, а значить — це певна планка у житті, яку потрібно подолати задля саморозвитку, самопізнання, самонавчання. Китайська мова — цікава. Вона може відкрити шлях до пізнання східної культури, яка, як мені здається, з огляду на її історичний розвиток, в деякій мірі перевершує західноєвропейську або культуру Північної Америки. Я вважаю, що традиції, які там шануються й які збереглися, на даний момент мають бути певним ідеалом для прогресу й розвитку нашої культури. Тому зараз для мене китайська мова є пріоритетом у навчанні й у житті.

У першу чергу я хочу бути людиною. А якщо говорити про професію, то бажань у мене багато — мені подобаються різні речі. Проте, з огляду на те, що потрібно буде забезпечувати себе фінансово, я планую навчатися в Китаї, вивчати економічні дисципліни, можливо, це будуть фінансові спеціальності.

Що може Україна запозичити у Сходу? Традиції розвитку внутрішньої культури людини. Звичайно, я зараз не кажу про певні застарілі китайські догми, а лише про внутрішній світ більшості китайців. Це люди, які розуміють, що деякі речі є важливішими за інші. Те, що в житті європейського суспільства часто є основним, для східних народів є другорядним. Якщо ми завжди женемося за чимось, поспішаємо, то китайці більш філософськи ставляться до життя. Вони розуміють, що необов’язково завжди бігти — можна зупинитися, подивитися й обрати, можливо, якийсь інший шлях.

На мою думку, сьогодні нам потрібно переносити «східний вектор» трохи південніше, тому що наші взаємозв’язки з Росією далеко не найкращі. Загалом «східний вектор» — один із найбільш вигідних сфер для розвитку нашої країни, здебільшого, звичайно, в питаннях економіки. Країни Східної та Південно-Східної Азії, я говорю про такі країни, як Китай, Японія, Сінгапур, — це найбільш відомі приклади розвитку країни в геометричній прогресії вгору. Звичайно, в таких країнах можна й варто вчитися, як вести економіку — внутрішню й зовнішню. Можна черпати через край їхню культуру й пізнавати їхній менталітет.

Варто пам’ятати і про те, що свого часу ті країни багато чого взяли й від нас — у часи наукового розвитку України за часів Радянського союзу. Але зараз, звичайно, у нас науковий спад. Коли вони могли взяти щось — вони все взяли, і тепер ми відстаємо. Але ми маємо величезний потенціал, який нікуди не зникає, і сподіваємося, що колись вони знову будуть брати від нас, вчитися в нас. Я, звичайно, хочу, щоб Україна зрівнялася з ними. Я планую здобути в Китаї освіту, попрацювати там і повернутися сюди. Отримавши там знання, збираюся їх втілювати в життя тут.

«У КИТАЇ ПАНУЄ ЗОВСІМ ІНШЕ СТАВЛЕННЯ ДО ОСВІТИ»

Андрій ГОЛОБОРОДЬКО, учень 11 класу:

— Я вивчаю китайську мову. Китай цікавить своєю культурою, традиціями, релігією, технічним прогресом. Зараз ця країна передує в багатьох галузях, в тому числі економічній. Там освіта перебуває на високому рівні й панує зовсім інше ставлення до освіти загалом. Я хочу вивчати традиційну китайську медицину. Для цього планую поїхати вчитися в Китай. Східна медицина багатьох цікавить, але толком цим ніхто тут не займається. Ми вчимо мову, а тому є можливість навчатися в людей, які є носіями цих знань і традицій.

«ЯК ВОНИ РОЗВИВАЮТЬ СВОЇ КРАЇНИ — МИ НЕ РОЗВИВАЄМО»

Софія НЕСТЕРЕНКО, учениця 11 класу:

— Коли я йшла у школу, то не думала про те, яку мову вивчатиму. Про це подумали мої батьки, і я їм дуже вдячна за те, що допомогли мені вирішити. Минулого року цю ж гімназію закінчив мій брат. Нині планує їхати вчитися у Китай. Я дуже вдячна вчителям, бо коли ми приїхали на стажування у Китай, то зрозуміли: в нас є та база, якої немає в інших учасників.

Після закінчення школи я також планую поїхати на рік у Китай, щоб вчити мову. А потім уже вирішуватиму — чи вчитися там, чи вертатися додому. Я взагалі дуже люблю китайську ще з дитинства. В майбутньому, може, буду перекладачем.

На мою думку, у східних країн Україна може запозичити дисциплінованість та працездатність. Те, як вони розвивають свої країни, ми не розвиваємо — в таких обсягах і так швидко. Нам потрібно дивитися, як вони це роблять і максимально розвивати свою країну за тією ж схемою.

«ЧЕРЕЗ КІЛЬКА РОКІВ КИТАЙЦІ БУДУТЬ ОДНІЄЮ З ПЕРЕДОВИХ НАЦІЙ, А ТОМУ ВАЖЛИВО ЗНАТИ ЇХНЮ МОВУ»

Анна ПОБЕРЕЖНА, учениця 8 класу:

Китайська економіка сьогодні розвивається швидкими темпами. Очевидно, що за кілька років китайці будуть однією з передових націй, а тому важливо знати їхню мову. Після поїздки в Китай я зрозуміла, що освіта там і освіта тут — дуже відрізняються. І поставила собі за мету — закінчивши школу, продовжити навчання у Китаї.