«У військових загострюється відчуття справедливості»

Сергій Капітонов провів у зоні АТО дві ротації — спочатку в Іловайську, потім у Станиці Луганській і Старобільську. В районі Амвросіївки у складі зведеної роти прикривав підрозділи, які охороняли кордон, був офіцером цивільно-військової співпраці (CIMIC). Взимку 2014—2015 років здійснював діяльність по взаємодії з волонтерами і налагодженню зруйнованої інфраструктури (відновлення лінії електропередач, газопостачання), доводилося вести переговори з черговою службою так званих ЛНР/ДНР про тимчасове припинення вогню і прикривати електриків, поки ті відновлювали роботу обстріляної ТЕС м. Щастя. Крім того, Сергій Капітонов має досвід військового психолога, який знає, як подолати стрес і повернути солдата до мирного життя.

— Чи існує поняття «донбаський синдром» і як його може побороти солдат?

— Професіонали це поняття не використовують. Існує гостра стресова реакція або ж наслідок після стресу — посттравматичний стресовий розлад. «Донбаський синдром», як і «афганський», «в’єтнамський синдром» — це умовна назва, яка говорить нам, що людина зреагувала на ненормальні обставини, в нашому випадку це війна.

Зрозуміло, з людиною може відбуватися девіація (відхилення в поведінці), зміна в сприйнятті світу, розлад сну, глибокі форми галюцинацій, агресія, гіпервідповідальність. Все це відбувається з солдатом, тому що соціум не готовий приймати військових назад. Психологічна освіта нашого населення перебуває на низькому рівні. Оскільки Україна є спадкоємцем «Країни Рад» (раніше психологію як науку не визнавали), найважливіші факти у відновленні психологічного стану військових не враховувались. Серед афганців було багато самовбивць і людей з алкогольною залежністю просто тому, що люди не приділяли їм уваги.

«РЕАБІЛІТАЦІЯ МАЄ БУТИ КОМПЛЕКСНОЮ»

— Сьогодні в Україні функціонує безліч різноманітних реабілітаційних центрів для солдатів. Виходячи з ваших слів, можна зробити висновок, що ті програми, які застосовуються в реабілітаційних центрах, не допомагають бійцям. Чи це так?

— Дуже багато людей намагається допомогти військовим, не розуміючи, що вони втручаються в комплексну структуру системи психологічної реабілітації, яка заснована на поступовості певних дій. Наприклад, на базі Міністерства оборони в перший день приїзду на постійне місце дислокації з військовослужбовцями проводиться дебрифінг, потім бійця відправляють додому, наприклад, на 10 днів, після цього він знову повертається на службу, де психолог проводить з ним тестування на наявність гострих стресових розладів. На завершення солдат вирушає в реабілітаційний центр, де психологи, психотерапевти, медики працюють з ним близько 14 днів (проходження медико-психологічної реабілітації, прописаної програмою). Якщо після цього у людини виявляються які-небудь розлади, з військовим продовжують працювати професіонали.

Щодо деяких «волонтерських» реабілітаційних центрів, у психологів-професіоналів є поняття «заподіювати добро». Так от, вони (волонтери) хочуть допомагати, але не знають, як це робити. Я не кажу, що ті тренінги, які вони проводять для солдатів, — погані, але завжди повинна враховуватись комплексна система. Реабілітація має проходити цілісно. Грубо кажучи, в реабілітаційному центрі могли «розворушити гніздо» або «приземлити» солдата до домашньої ситуації, але забули про те, що йому ще належить повернутися знову в зону АТО.

Якщо новостворені «волонтерські» реабілітаційні центри працюватимуть разом з психологічною службою Генерального штабу ЗСУ або Головного управління Нацгвардії, робота РЦ буде більш ефективною.

«БАЖАНО ПІСЛЯ НАПРУЖЕНИХ БОЇВ ГОВОРИТИ ОДИН З ОДНИМ»

— Що відбувається з військовим під час бою чи обстрілу?

— Влітку в першу ніч в АТО ми потрапили під обстріл. Сепаратисти стріляли по наших позиціях безперервно з 19.35 до 04.30. Я точно запам’ятав час, тому що о 19.30 солдат приніс нам казанчик з їжею. Приблизно перші хвилин 15 всі солдати мовчали і помітно боялися, потім дістали ікони, молитвеники і стали молитися. Оскільки я був офіцером, найстаршим на той момент, розумів, що повинен підтримувати образ командира, але мені самому тоді було дуже важко. Через годину-дві ми вже спокійно спілкувалися один з одним і почали їсти.

Але так відбувається не завжди. Кожен військовий по-своєму реагує на обстріл і бій. Бажано після напружених боїв говорити один з одним. Так чи інакше, ми самі починаємо що-небудь говорити. І в 70% вже через день-два людина повертається до нормального стану.

Перебуваючи на першій лінії оборони, я зрозумів, що існує армійське братерство, — коли відчуваєш гіпервідповідальність за товариша по службі та коли «втрачаєш самого себе», побачивши смерть своїх побратимів. Коли поранений боєць каже: «Ідіть, залиште мене, я вас прикрию», він це робить не тому, що герой, а тому що розуміє, що є тягарем для друзів, і якщо він не залишиться і не забере з собою декількох сепаратистів, загинуть його «брати»

На початку бою військовий відчуває страх, але він не переважає, тому що людина дуже адаптивне створіння. Сприйняття настільки загострюється, що можеш точно сказати, яка міна прилетіла і на якій відстані від тебе вона розірвалася. І ти вже не боїшся того, що вона поруч з тобою розірвалася, а зітхаєш з полегшенням від усвідомлення того, що наступна міна полетить далі.

Взагалі, перебуваючи на першій лінії оборони, я зрозумів, що існує армійське братерство, — коли відчуваєш гіпервідповідальність за товариша по службі та коли «втрачаєш самого себе», побачивши смерть своїх побратимів. Коли поранений боєць каже: «Ідіть, залиште мене, я вас прикрию», він це робить не тому, що герой, а тому що розуміє, що є тягарем для друзів, і якщо він не залишиться і не забере з собою декількох сепаратистів, загинуть його «брати».

Професія військовослужбовця має передбачає патріотизм, жертовність, готовність захищати.

«ПОПЕРЕДИВШИ, ЧОЛОВІК ВРЯТУВАВ НАШИХ ХЛОПЦІВ ВІД МОЖЛИВОЇ СМЕРТІ»

— Що вам запам’яталося під час поїздок?

— Під час моєї першої ротації я побачив місцевих жителів, які з великою ненавистю дивилися на українських військових. Неозброєним оком було видно, що людям неабияк «промили мозок». Вони не винні в цьому, тому ми, незважаючи ні на що, знаючи про складнощі, які люди переживали, допомагали їм продуктами, оскільки на той момент, 2014 року, у нас було повне забезпечення всім необхідним. Люди бідні, грошей практично не мали, магазини були порожні. Часто я бачив бабусю, яка приходила в магазин з п’ятьма гривнями, купувала трохи крупи і поверталася додому. Ми з хлопцями дали їй консервоване тушковане м’ясо, кілька пакетів макаронів, соняшникову олію.

Ще сталася історія, яка ніколи не забудеться. Якось блокпост закрився з 20.00 до 8.00 (в цей час були заборонені проїзди), приїхала карета «швидкої допомоги» з Амвросіївки до жінки, яка мала народжувати. Але у нас був наказ — не пропускати. Тоді я прийняв рішення особисто з хлопцями доставити жінку з села на блокпост, звідки «швидка допомога» змогла б відвезти породіллю до пологового будинку. Це було ризиковано, але йшлося про дитину, ми не могли вчинити інакше. Наступного дня до нас на блокпост приїхав чоловік на мопеді «Рига», дістав картату сумку, в якій було кілька яблук, трохи овочів... Виявилось, що у них в сім’ї 6 дочок, а днем раніше ми допомогли народитися синові. Але це не найдивовижніше. Вирушаючи назад, чоловік сказав нам, що о 17.00 ми повинні сховатися, оскільки буде обстріл. Природно, його слова ми сприйняли не всерйоз, але про всяк випадок сховалися в бліндаж. О 17.02 прилетіли перші снаряди. Ось так він врятував наших хлопців від імовірної смерті.

«ДУЖЕ БАГАТО ЧОГО ЗАЛЕЖИТЬ ВІД СІМ’Ї»

— Що відчуває солдат, який повернувся з АТО і ступив на землю мирного міста?

— У всіх військових загострюється відчуття справедливості. В перші дні мені було до болю важко пройти мимо матері, яка лає свою дитину. Хотілося підійти і пояснити їй, що вона ранить психіку маляти. Побачивши бабусю в метро, яка просить гроші, розривалося серце. Але через певний час приходиш до тями і знову розумієш, що ми не все можемо виправити.

Дуже багато чого залежить від сім’ї. Якщо стосунки в сім’ї гармонійні і дружні, військовий досить швидко оговтається, і його вже не «накриватимуть» депресивні думки.

— Чому військовослужбовці найчастіше знову повертаються на війну?

— Якщо солдат знову хоче повернутися в зону АТО, це ознака того, що у нього посттравматичний синдром. Йому не вистачає адреналіну, він знову хоче пережити ті самі емоції. Можливо, його мучать кошмари або докори сумління, і він вирішив, що зробив щось не так. Умовити його залишитися досить складно. Спершу потрібно направити до реабілітаційного центру.

— Дайте, будь ласка, пораду військовим, які зараз перебувають у зоні АТО?

— Не потрібно боятися йти до психолога, не існує певного кліше або «плями» на людині, яка була на війні. Солдати мають виїжджати в зону проведення бойових дій з цілковитою упевненістю, що сім’я їх чекає, а фахівці завжди їм допоможуть. Якщо у військового є яке-небудь відхилення і він про це знає, в жодному разі не можна це приховувати, тому що пізніше проблема ускладниться не лише для нього, але й для оточуючих. Реакція будь-якого військового все те, що все відбувається на війні, — це нормальна реакція.