Як рубіни у десертному вині...

Був у моїй професійній біографії час, коли доводилося часто і багато перекладати. І хоча найкращий перекладач — невидимий, той, що не лишає тіні суб’єктивного впливу на сказане, насправді навряд чи комусь вдається досягти вершин (чи то радше площин, чи низин) такої нейтральності.

Пригадую, як поважний і ґречний євродепутат, який жодним чином не виказував свого ставлення до України (та й до решти світу — дипломатичний досвід), під час офіційних промов, інтерв’ю і засідань, за обіднім столом говорив про усе — як сперечався із батьком, теж євродепутатом, про роль Греції у створенні й нищенні Європи із проміжком у дві тисячі років, про хвилі мігрантів і мігрантів на хвилях і навіть відповів на неулюблене запитання: чому ЄС так важко впускає східно-центрально-європейців ближче до справжніх справ?— Через страх привиду комунізму, що буцімто й досі ширяє у нас за спинами. Не знаю, діло у м’ясі з димленим чорносливом (бо алкоголь він не вживав), чи в тушкованій капусті, не гіршій за його рідну, Вестфальську, чи просто розмова за столом — то геть інша розмова.

Уже згадані греки ще тоді, коли тільки зачинали велику Європу, вигадали гонорове слово «симпозіум», яке і сьогодні полюбляють організатори конференцій, конгресів і тренінгів. Замальовки симпозіумів на амфорах і фресках збереглися в музеях, тож і без словника ми розуміємо: давньогрецький симпозіум аж ніяк не сучасна наукова конференція, а частина бенкету, коли, смачно пообідавши, гості лишалися — розмовляти, пити вино і філософствувати. На підтвердження цьому — Сократові «Діалоги» й «Симпосій» Платона, що якраз написані в такій атмосфері.

Своєю любов’ю до історії Шарль де Голль завдячував довгим обіднім бесідам із батьком, а Бернард Шоу назвав на честь розмов за столом свою книгу-біографію у співавторстві з Арчибальдом Хендерсоном. Та після довгої череди зимових свят ми і з власного досвіду знаємо — є щось особливе в розмовах за столом, щось більше за побутові теревені, які непомітно поступаються місцем щирим спогадам та історіям про все на світі. І навіть якщо спочатку доведеться відповісти на кілька аж надто особистих запитань двоюрідної тітки чи посперечатися із мамою, де узвару стояти краще, потім обов’язково прийде час для розмови, заради якої усі й зібралися. — хай то двоє малознайомих людей чи гамірна велика родина.

Готуючи цей текст, я запитала читачів: про що вони полюбляють говорити за столом? І хоча на поверхні пригадалося чимало тем політичних, епідеміологічних та економічних, по-справжньому смачно і тепло усі перераховували інші — новини й бувальщини з життя близьких і далеких родичів, спогади дитинства, пригоди в мандрівках, рецепти улюблених страв і обережні схеми майбутніх планів. Саме завдяки таким застільним розмовам ми дізнаємося більше про себе і світ, знайомимося із ніколи не баченим прадідом чи країною на протилежному боці океану, пригадуємо давню несміливу мрію і, може навіть, сміливо втілюємо її в новому десятиріччі.

У дев’яностих, коли в наших селах і містечках на кілька годин вимикали електроенергію, на столах з’являлися свічки й творилися спогади. Більшість моїх одноліток, чиє дитинство припало на той час, згадують такі вечері з тихою радістю, отже, справа не в пишності. Темінь у хаті зупиняла всі справи, та натомість збирала родину за одним столом навколо вогника. У скромному миготінні свічок ткалися розмови, що від концентрованої темрявою уваги здавалися кольоровими, як казки «Тисяча й однієї ночі».

У чому ж секрет того особливого настрою, що виникає поміж людей, які разом вечеряють? Можна піддатися популізму і сказати: справа у стравах або й вині. Та з’їжте їх на самоті чи в поганому товаристві й зрозумієте — ні. Іншою крайністю було б заперечити будь-який вплив їжі й питва на розмову. Усі ми зсередини знаємо, як зігрітий теплою стравою організм стає значно сприйнятливішим до неквапливих роздумів та виважених суджень. Тоді, вочевидь, — це взаємність, нехай нетривка, та все ж — емоційна спільність, що виникає від поєднання смачного з цікавим, п’янкого зі щирим.

Плануючи наступний важливий обід, не чекайте свят, адже і їх можна обирати самостійно. Чому б не відзначити День Коронації Данила чи Всесвітній День Мерло, або запланувати сімейну дегустацію гірських крафтових сирів чи вперше спеченого за складним рецептом пирога? До речі, календар «Дня» також чудово підкаже, що іще варто відсвяткувати. А ще ж можна обговорювати книжки й читати вірші, невимушено відкриваючи важливу частину себе уважним і зігрітим слухачам.

Ну, і на завершення — черговий аргумент від великого письменника і не меншого гурмана Олександра Дюма: «Вечеря — головна подія дня, яку гідно організувати можуть лише люди з живим розумом та гарним почуттям гумору; адже за вечерею недостатньо просто їсти. Потрібно розмовляти, зі спокійною та стриманою веселістю. Розмова повинна виблискувати, як рубіни у десертному вині, солодшати з десертами й сягати глибини за кавою».