Перший-ліпший брехун і ошуканець може розвалити цілу державу, тоді як упорядкування речей навіть в одному домі неможливе без ласки Божої.
Іван Мазепа, український військовий, політичний і державний діяч, Гетьман Війська Запорозького

«Якщо предки збудували, то ми мусимо зберегти»

На Вінниччині місцевий фермер власним коштом відреставрував церкву козацької доби, залишилися внутрішні роботи
15 серпня, 2018 - 19:17
ВЕЛИЧНУ СВЯТИНЮ ДОВЕЛИ ДО ТОГО, ЩО ВІД НЕЇ ЗАЛИШИЛИСЯ ЛИШЕ ДЕРЕВ’ЯНІ СТІНИ, ЯКІ ПОЧАЛИ ЗАРОСТАТИ СПЕРШУ БУР’ЯНАМИ, А ПОТІМ І ДЕРЕВАМИ. ВІДРОДИЛИ ХРАМ МІСЦЕВИЙ ФЕРМЕР МИКОЛА МОТУЗЮК РАЗОМ ІЗ СИНОМ ІГОРЕМ / ФОТО НАДАНО АВТОРОМ

Унікальну дерев’яну церкву козацької доби відбудували у селі Мала Ростівка, що в Оратівському районі. За збереженими відомостями храм звели ще 1776 року, реставрували у 1830-х, а закрили сто років тому, після 1917-го. Хоча місцеві жителі розповідають, що службу в церкві правили до 1943 року, щоправда, таємно, а потім почали використовувати приміщення під клуб, пізніше — колгоспну комору. Довели до того, що від величної святині залишилися лише дерев’яні стіни, які почали заростати спершу бур’янами, а потім і деревами.

Відродити святиню вирішив місцевий фермер Микола Мотузюк разом зі своїм сином лікарем-онкологом Ігорем. Спершу шукали і вивчали документи про церкву, кажуть, що об’їхали пів-України в пошуках подібної, але не знайшли. Тому за підтримки істориків, реконструкторів, сільської громади вирішили самотужки відновлювати храм з надзвичайною архітектурою. Реставрація тривала два роки і нині роботи на завершальному етапі. На великі свята у церкві уже відбуваються богослужіння. Скільки грошей витратив фермер на унікальну споруду, не зізнається, каже, що гроші пам’яті не мають, а збережена церква стоятиме ще роки.

«Я приїхав на Оратівщину у 80-х роках. Щоразу, коли відвідував Малу Ростівку, зруйнована церква на горі не давала мені спокою. Церква руйнувалася, по суті гнила, і це боліло. Сільський голова писав листи по інстанціях, їздив навіть на ВДНГ до Києва, клопотав, щоб її забрали, але оскільки святиня не є пам’яткою архітектури, ніхто не реагував. Тим часом люди (чи як їх назвати) позривали підлогу, дошки добротні, дубові, порозтягували по господарствах. З роками від святині залишилися руїни...

Ми з сином шукали відомості про церкву, з’ясували, що будівництво Покровської церкви в селі Мала Ростівка завершилося 1776 року. Вона мала унікальну побудову — дерев’яний тетраконх із прибудованою дзвіницею. Такі храми часто зводилися козаками, тому й називають церкву в селі козацькою. Коли зайнялися фермерством, то спершу були думки знести її і побудувати новий храм, з «нуля». Але потім зрозуміли — якщо предки збудували, то ми мусимо зберегти. Склали трохи грошей і влітку 2016 року, якраз після жнив, приступили до реставрації.

Бюрократичної тяганини не було, оскільки церква не числиться в пам’ятках. Та без допомоги спеціалістів не обійшлося. Треба було знати, наскільки надійними є старі балки. Допомогла експертиза. Її проводили в Києві в одній з експертних установ. Спеціалісти дослідили частину деревини зі зрубу, яку ми привезли їм на випробування, і встановили, що деревині, з якої зроблені стіни церкви, приблизно триста років. Окремі балки ми залишили, але чимало довелося замінити.

Почали з того, що підігнали крани, підняли споруду, поставили на колодки, підмурували фундамент, кинули ваги з дубу, постелити дерев’яну підлогу, щоб акустика була хорошою під час богослужінь, зробили покрівлю. Усі стіни обробили антисептиком, щоб шашель не їв. Відновили бані і спорудили дзвіницю. Тепер церква точно така, як була колись. На сьогодні залишилося зробити іконостас і благоустрій території. Роботи на фініші. В церкві по святах править священик із сусіднього села Чагова. Люди приходять, але не багато. Село маленьке, 150—200 осіб, але діти на службі є постійно, і це радує».

Мала Ростівка розташована в глибинці, за 20 кілометрів від районного центру, тому туристи туди не часто заглядають. А даремно, бо, окрім козацької церкви, у селі розташований розкішний палац генерала Заботіна. Він прекрасно зберігся до наших днів, хоч і стоїть пусткою на підгір’ї.

Олеся ШУТКЕВИЧ, «День», Вінниця
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments