Не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що за природою своєю прагне до правди і справедливості.
Станіслав Оріховський-Роксолан, український письменник, оратор, публіцист, філософ, історик, полеміст, гуманіст доби Відродження

Зберегти своє

Олександр АВРАМЕНКО: «Усе, що стосується української, має бути дуже якісним»
8 листопада, 2019 - 10:49
CПІВПРАЦІВНИКИ «ДНЯ» НЕ ЛИШЕ ПОСТІЙНО ПИШУТЬ ПРО ЩОРІЧНИЙ РАДІОДИКТАНТ, А Й ПЕРІОДИЧНО САМІ БЕРУТЬ У НЬОМУ УЧАСТЬ / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

9 листопада Україна відзначатиме День української писемності та мови. Вже традицією стало проведення з цієї нагоди Всеукраїнського радіодиктанту національної єдності, що цього року відрізняється від попередніх. Це стало однією з тем, яку «День» обговорив із мовознавцем, за чиїми книжками навчається вся Україна, доцентом Київського університету імені Бориса Грінченка, завідувачем кафедри гуманітарних дисциплін Технічного ліцею НТУУ «КПІ» Олександром АВРАМЕНКОМ. А ще дізнайтеся з інтерв’ю, які поради лінгвіст давав Володимиру Зеленському, що потрібно робити, щоб підвищити престиж української і як долати функціональну неграмотність. 

ПОВЕРНЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ СПРАВЕДЛИВОСТІ

— Після Революції Гідності все більше українців заговорили українською. Як, на вашу думку, ця хвиля і досі триває?

— Перша хвиля була після помаранчевої революції, а друга, більша, коли була загроза втрати державності — після Революції Гідності. Я відчув це навіть із накладів своїх книжок з української мови, які збільшилися в рази. Та й на вулиці ми стали більше чути українську. Добре, що молодь нею спілкується.

— Цього року було кілька резонансних подій, що стосуються мови. Одна з них — нова редакція правопису. Як ви його оцінюєте?

— По-перше, мова — живий організм, у ній виникають нові слова, наприклад, «флешмоб» чи «флеш-моб», «бейбібум» чи «бейбі-бум», «онлайн» чи «он-лайн». Їх треба грамотно писати, але правил для нових слів не було в попередній редакції українського правопису. Тому й виникла потреба упорядкувати написання.

Друга причина введених змін така: в радянські часи українську мову намагалися максимально наблизити до російської, тому вилучили з нашої мови дуже багато живомовних елементів.

Пам’ятаю з дитинства, що не раз чув від бабусі (і не тільки від неї), як кажуть «инший», «инколи», «От Иродова душа!». Я добре вчився у школі й дивувався, чому на уроках розповідають, що на «и» слова не починаються, а бабуся так вимовляє. Думав: «Мабуть, вона неграмотна». А виявляється, в українській мові до 1933 року всі ці норми були чинними, такою є природа української мови. Тож нова редакція правопису — це ще й повернення історичної справедливості.

З огляду на це я добре ставлюся до змін. Інша річ, що вони іноді вийшли дещо непослідовними. Не дуже добре, коли є варіативність у правописі, наприклад, правильно «етер» та «ефір» або «Атени» й «Афіни». Варіативність може бути, це нормально, але її не повинно бути аж так багато, оскільки зараз є кілька правил, де вона допускається. Крім того, процес прийняття нової редакції протікав не ідеально. Надрукували книжку, а потім виявилося, що там є помилки: наприклад, в одних випадках написано «Бейкер-стрит», в інших — «Бейкер-стріт». Але в листопаді має вийти вже виправлена, остаточна нова редакція українського правопису.

Спершу громадськість емоційно сприйняла ці зміни, особливо в травні-червні, коли затверджували нову редакцію правопису. Але минуло пів року, і про це вже, здається, всі забули: в школах почали вчити по-новому й нове покоління ще й дивуватиметься, що раніше було якось інакше.

УСПІШНІ ЛЮДИ МАЮТЬ ГОВОРИТИ УКРАЇНСЬКОЮ

— Ще одною важливою подією було прийняття мовного закону, щоправда, побачимо, як він буде імплементований. Як, на вашу думку, держава має діяти щодо української мови? 

— Однозначно вона має підтримувати мову. Навіщо тоді держава? За що ми тоді боремося? Держава — це спільність людей, яка об’єднана чимось. То виходить, що для нас спільним є мова сусідньої країни? Я нещодавно подивився ролик, у якому брали білоруською інтерв’ю в Бресті (місто на західному кордоні Білорусі). І всі, крім однієї жінки, сказали: «Говорите со мной по-русски, я плохо понимаю». Чим тоді білоруси відрізняються від росіян? Українці — дуже давній народ зі своєю культурою й історією. Чому ми маємо відмовлятися від свого?

Тому, звичайно, держава повинна проводити мовну політику. Оскільки свого часу була русифікація, українську мову забороняли, зараз потрібно її відроджувати.

— А в який спосіб? Які конкретні кроки потрібно здійснювати?

— По-перше, має бути дуже якісна українськомовна продукція: кіно, пісні, підручники... Взагалі, усе, що стосується української, має бути дуже якісним, щоб вигравати конкуренцію з англо— та російськомовним продуктом. Я пам’ятаю, як у кінотеатрах вводили дублювання українською мовою — скільки тоді було галасу... Зараз про це взагалі ніхто не згадує. Бо в нас потужна школа дублювання. А щодо мультфільмів, то всі відзначають, що їх краще озвучують українською, ніж російською. 

Це має регулювати держава: надавати дотації, пільги для створення, скажімо, навчальних книжок. Тому що для якісного українського продукту потрібні кошти, наприклад, щоб запросити фахівця високого рівня. Моя книжка «100 експрес-уроків українською» витримала шість перевидань. Чому? Зокрема й тому, що її проілюструвала Наталка Гайда, яка навчається в найкращих майстрів США, співпрацює з «Симпсонами»... Мало яке українське видавництво може дозволити собі ілюстратора світового рівня. Тож нам важко конкурувати з Росією, в якої набагато більші фінансові можливості. 

По-друге, соціальна реклама. Успішні люди: спортсмени, артисти, політики, письменники та інші — мають говорити українською. Це буде сигнал усьому суспільству, що треба ставитися з повагою до рідної мови.

Звичайно, навчання в школі треба вести тільки українською. В Чехії заборонено навчатися якоюсь іншою мовою, аніж чеською, в Росії в усіх школах навчаються російською. А нам весь час розповідають, що хтось має навчатися іншою мовою, а не державною. Це нонсенс. Тому добре, що зараз нарешті прийняли закон, але його впровадження розтягнуте в часі. Тому потихеньку, маленькими кроками, але ми все ж таки йдемо вперед. Сподіваюсь, років за 20—30 картинка кардинально зміниться.

«ДІТИ В ТАМТЕШНІХ ШКОЛАХ ВЗАГАЛІ НЕ РОЗУМІЛИ, ПРО ЩО Я З НИМИ СПІЛКУВАВСЯ»

— Якщо людина хоче вивчити українську мову, чи є в неї зараз достатньо ресурсів для цього?

— Так. По-перше, є безкоштовні курси української мови. По-друге, є якісні ресурси і на цифрових носіях, і на паперових. Я записав 300 експрес-уроків у мережі інтернет, будь ласка, заходьте, вивчайте українську мову.

Інша річ, що потрібне середовище. Я навчав української мови Володимира Зеленського. В нас не виходило систематично вчити мову, бо він був затребуваним актором — увесь час зйомки, я теж «гастролюю» по Україні зі своїми майстер-класами. Але я завжди говорив Володимиру Зеленському: «Ви почнете говорити легко, коли будете це робити постійно і щодня» (так звана методика занурення). За пів року спілкування українською (на посаді Президента) в його мовленні почала з’являтися легкість.  

Тому я розумію, що російськомовним людям дуже важко вивчати українську на сході й півдні, де (особливо в містах) домінує російська. Пасивна українська — читання книжок, перегляд фільмів з українським дубляжем — це добре, але не менш важливо й самому говорити. Я знаю багато російськомовних родин у Києві, які своїх діток намагаються виховувати українською. Для цього вони вводять дні або години української в своїх сім’ях.

— От ви згадали про південь і схід. Водночас, якщо подивитися статистику за ЗНО з української мови та літератури, то областями, де найбільший відсоток учнів не змогли подолати поріг, є Закарпатська (26,92%) і Чернівецька (20,4%). Так само й минулого року (32,71% й 23,06% відповідно), позаминулого. До речі, останні місця вони посідають і за загальними результатами ЗНО...

— Через те Лілія Гриневич (гарний спеціаліст з тестових технологій, одна з тих, хто впроваджувала ЗНО в Україні й стояла біля його витоків) одразу зрозуміла, що треба обов’язково в школах, де висока концентрація нацменшин, навчатися державною мовою. Через це в закон про освіту і внесли зміни.

Кілька років тому (в складі робочої групи Міністерства освіти і науки) я побував в українських селах, де компактно проживають угорці. Діти в тамтешніх школах узагалі не розуміли, про що я з ними намагався говорити. Пам’ятаю, була така дивна ситуація, коли запитував: «Діти, ви вивчаєте українську мову?». Вони кажуть, що так. Я запитую потім: «Вам подобається вивчати українську?». Вони знову відповідають, що так. Далі запитую: «А який матеріал вам важко дається?». А вони знову: «Так» — і мені стало сумно...

Директор школи, як потім стало відомо, теж не розуміє української. Тож, щоб не було таких складних ситуацій, треба допомогти дітям, аби вони мали рівний доступ до вищої освіти в Україні. Адже якщо діти не знають української, то є неконкурентоспроможними.

— Існує багато таких проблемних питань щодо української мови. Як вам здається, чи часто вони привертають увагу медіа?

— Залежить від того, які медіа. Наприклад, 1+1 у ранковому шоу ввів рубрику «Експрес-урок української». Їй уже п’ять років, вона найпопулярніша серед усіх рубрик «Сніданку». Шеф-редактор Юлія Жмакіна обережно її вводила — почали з одного уроку на тиждень. А коли побачила, яка реакція, який рейтинг, то одразу зателефонувала й сказала, що будемо давати уроки української щодня. Дуже приємно, що є запит на мову в суспільстві. Але, звичайно, уваги до мови недостатньо.

«Я НАВЧАЮ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ НА СУЧАСНИХ ПРИКЛАДАХ І РЕАЛІЯХ»

— За вашими книжками вчиться вся Україна. Як потрібно навчати української мови, розповідати про неї?

— Нещодавно в мене була презентація книжки «50 експрес-уроків української для дітей». Це мій перший досвід створення посібників для маленьких читачів. Книжка вже є в продажу, її гарно купують. А в чому успіх? Я навчаю української мови на сучасних прикладах і реаліях. Це аеропорт, супермаркет, спортзал, навіть те, як правильно нанести крем на обличчя (яку лексику для цього використати).

А знаєте, як у нас традиційно пишуть підручники з української мови? У найкращому разі вивчають мову на текстах з пейзажними замальовками, а здебільшого — на творах суто сільської або історичної тематики. Молодь це не дуже приваблює, іноді навіть відштовхує.

Національні маркери мають бути, безсумнівно, я в жодному разі їх не відкидаю. Але чому вчителі й учні вибирають для вивчення англійської мови британські книжки журнального формату? Бо вони сучасні — в них живе Меріл Стріп, Гаррі Поттер, представлено мовні ситуації в кав’ярні, туристичні пригоди. Коли ти навчаєш так, використовуючи гру, різні методики для мотивації, то якість засвоєння матеріалу помітно зростає.

Потрібно також розуміти, що сьогодні проблемою є й функціональна неграмотність. Через те що дітки виростають на планшетах, вони погано читають і сприймають інформацію. Тому я враховую методики науковців Європи й США, як формулювати текст так, щоб його було легко сприймати.

«КОЛИ ВИ ВИПИСУЄТЕ ЛІТЕРИ Й СЛОВА, СИНХРОННО З ВАМИ ЦЕ РОБЛЯТЬ МІЛЬЙОНИ ЛЮДЕЙ»

— Ще один приклад креативності — Всеукраїнський радіодиктант національної єдності, своєрідний флешмоб на підтримку української мови. Ви вже 14-й рік складатимете й читатимете його. Що порадили б тим, хто буде писати диктант?

— Найчастіше учасники нашої акції припускаються пунктуаційних помилок. Тому раджу орієнтуватися на мою інтонацію, паузи. Ледь помітна пауза — кома, а тривала — або двокрапка, або тире. По-друге, у цьогорічному тексті буде кілька моментів, які перевірятимуть, наскільки українці знають нову редакцію українського правопису. Тож зверніть увагу на зміни.

По-третє, зовсім нове цього року — перевіряти диктант будемо через 15 хвилин. Знаєте, борщ смачний, коли він гарячий. Раніше ми написали текст, а підсумки підбивали, аналізували його через місяць-півтора, коли вже всі забули про той диктант.

Тож проведемо експеримент: дамо 15 хвилин, щоб сфотографувати й надіслати нам диктант на електронну адресу (найкращі роботи будемо нагороджувати призами). Рівно о 12 годині радіоведуча скаже, що листи ми більше не приймаємо, і я почну аналізувати кожну орфограму й пунктограму, і так за 10—15 хвилин перевіримо увесь диктант.

Раджу обов’язково взяти участь. Як писатимете диктант, подумайте про те, що в цей момент, коли ви виписуєте літери й слова, синхронно з вами це роблять мільйони людей. Минулого року радіодиктант писали в 27 країнах світу. Це яскравий приклад того, що мова єднає.

Тоді в одному тільки Києві в школах написали диктант 100 тисяч дітей! Плюс, пишуть дорослі — держслужбовці, журналісти, митці, науковці, аптекарі, фермери... — люди різного віку, від 5 і до 96 років. Щоправда, маленькі діти не можуть подужати такий великий текст. Пишуть два-три речення, малюють квіточку, вкладають у конверт і надсилають нам на перевірку. Це надзвичайно зворушливо.

Підготувала Марія ЧАДЮК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ