Навальний і міражі
З минулого не вибратися
Отже, Олексій Навальний і Петро Офіцеров, слава Богу, не лише з чистою совістю, але й на волі. При цьому незрозуміло, якою монетою розплатяться з Навальним за участь у виборах. Що якщо це лише канікули? З нашої влади станеться: ми тебе, звичайно, повісимо, але спочатку сходи по хліб і винеси помийне відро.
Причому ми не знаємо, за який результат «жаба, яка сидить на трубі» потягне Навального назад до свого сморідного підвалу. Чомусь більшість вважає, що чим більше голосів Олексій Навальний набере, тим швидше його відпустять продовжувати протестну діяльність, скасувавши каторжний термін, який висить над ним. Але ж Путін — це Отелло, і він вже не одну Дездемону задушив, ревнуючи їх всіх до своєї диктаторської влади. Пригадайте Ходорковського! А Навальний уже і хусточку впустив: заявив, що піде брати участь у президентських виборах, а Путін сидітиме. Ходорковського посадили почасти зі страху. Бідного Прохорова висувають і засувають, як пішака на шахівниці, теж зі страху. Путін знаходить свій аналог у «Руслані і Людмилі»: «Там цар Кощей над златом (і владою!) чахнет». Учені коти всіх мастей вже засумнівалися в тому, що наші вибори московського мера — це не міраж, а демократична процедура.
Агресивно-слухняна більшість (хай 50%) завжди проголосує за синицю в руках, а не за журавля в небі. Дива не повторюються. За Єльцина і Собчака голосували багато в чому по невіданню, не передбачаючи ні Гайдара, ні Біловезьку Пущу, ні виведення військ із країн Балтії. А синиця в руках завжди в чайничка-начальничка, тобто в Собяніна.
Але уявімо собі неймовірне: О. Навальний стає мером. Ну що ж, Путін посадить його за те, що він краде ліс у Сокольниках, адже кіровське звинувачення настільки ж правдоподібне. І стає ясно, що за автократії ми в Москві обираємо собі не мера, а старосту табірного барака. Або камери. Так хунта розуміє самоврядування. Може, спочатку вийти за зону? Тобто зігнати жабу з труби? Змінити режим, повернутися під солодкий покрив Конституції, зробити західний вибір, відкинути радянське минуле, піти в учні до США і Великої Британії...
Що диктує нам владу, причому грубо, відверто? Ідіть на ділянки, створіть масовку, дайте явку для західних спостерігачів, легітимізуйте наше шоу, забезпечте клонові Путіна — Собяніну — законну владу прикажчика хунти в Москві... А стратити вашого Навального чи помилувати — це Кощій вирішить потім.
Працювати на них у кайданах? Чи потрібно заохочувати підневільну працю? Та пропади вони всі пропадом, з їхніми пісочницями, дитячими майданчиками, пробками, парковками і двірниками, представники московської більшості! Вони вічно юрмляться довкола Собяніна на виїздах із подяками або виканючують яку-небудь подачку. Раніше вони голосували за «кандидатів блоку комуністів і позапартійних», а потім юрмилися в їхніх приймальнях зі своїми жалюгідними потребами. Для них після серпня нічого не змінилося, Собянін їм якраз до речі.
Міраж буває дуже реальним. Якісь мутанти підуть голосувати за ЛДПР і КПРФ. Бідний Навальний! Колись він пропонував віддати голоси за будь-яку партію, окрім «партії шахраїв і злодіїв». Тобто і за цих нелюдів із КПРФ і ЛДПР, які зраділи його арештові. Хтось приколеться за Павука. Протестанти підуть голосувати за Навального. Тихушники з дулею в кишені віддадуть голоси Митрохіну (який і не збирається поступитися лижнею гнаному арештантові).
Я не можу влитися в цей натовп і своїм тілом закривати амбразуру незаконності московської влади. Неважливо, скільки в Путіна і Собяніна відсотків. Вони вихідці з братської радянської могили, вони з минулого разом зі своїм гімном, своїм Мавзолеєм, своїм Сталіним, своєю Червоною армією. Минуле до Серпня — нелегітимне. Легітимна Конституція, що відклеїлася від країни, як рекламна етикетка.
До речі, вибори не є рятувальним колом для потопаючої у власній тупості країни. Як лампочка, не введена до мережі. Як цю лампочку не крути, вона не дасть світла. Вибори в рабській, неписьменній політично і морально, невиправно понівеченій комуністами країні — це та ж сама окремо взята лампочка. Холодна, темна і непотрібна.
Як у Єгипті, якому краще було б бути з Мубараком, бо перші ж вільні вибори привели до влади фанатиків-ісламістів. Освічена меншість апелювала до військових, які самі вчилися на Заході і ненавиділи Мурсі та його братів-мусульман. Військові повалили «народного президента», виступивши як страхувальний механізм («захист від дурня»). І в чому ж сенс тих, хто колись вийшов на Тахрір? У п’ятикратному падінні економіки? У порожніх готелях? У крові і трупах? Не вмієш жити за демократії — живи за стерпної диктатури. Шах у Ірані, Мубарак у Єгипті, Батіста на Кубі, Кемаль Ататюрк у Туреччині були стерпними диктаторами. У Туреччині Ердоган заздалегідь пересаджав військових — страховий поліс країни.
А в нас немає такого полісу, в нас спрацьовує інший механізм: «захист від розумника». Розумники йдуть по шосе Ентузіастів, тобто Владимиркою. І Путіна ніяк не можна вважати стерпним диктатором, він нестерпний диктатор. На нещастя, у Єльцина не було армії, щоб забезпечити нам реформи і великодушну, гуманну диктатуру без в’язнів совісті, з повною свободою ЗМІ і правом виходу на будь-який майдан. Що ж, цей шанс ми втратили. Іншого, схоже, не буде.
Великий Некрасов зовсім не був популістом. Він передбачав крах 1917 року, він передбачав і наш крах 2000—2013 рр. «Покорись, о ничтожное племя, неизбежной и горькой судьбе, захватило нас трудное время неготовыми к трудной борьбе. Вы еще не в могиле, вы живы, но для дела вы мертвы давно, суждены нам благие порывы, но свершить ничего не дано».
Проте руки опускати не можна. Руки нам дано на те, щоб тримати плакат: «У країні немає законної влади». Немає і, мабуть, не буде.
