Чому росіяни й досі бояться «перебудови»?

Екс-президент СРСР Михайло Горбачов вважає, що в Росії необхідно відновити «перебудову». «Зараз ми дійшли до такого етапу, що обірвали перебудову. Політика все більше перетворюється на імітацію. Нам потрібна нова система управління країною», — заявив Горбачов у Москві, виступаючи на «відкритій лекції» в РИА Новости. За його словами, необхідно, щоб в Росії «були вибори, а не їх імітація».

Російська влада досить хворобливо відреагувала на слова першого президента СРСР. Зокрема Секретар генеральної ради «Єдиної Росії» Сергій Нєвєров у відповідь на заяву Горбачова сказав, що «Михайло Сергійович вже був ініціатором однієї перебудови, внаслідок чого ми втратили країну». Тим часом прес-секретар президента Дмитро Пєсков відзначив: «...хочется сподіватися, що перебудови у нас вже не буде. У нас досить перебудов».

А політолог Гліб Павловський в інтерв’ю російській службі «Голос Америки» сказав, що пропозиції Горбачова «відновити перебудову звучать одночасно комічно і безвідповідально». Досить дивна заява від людини, яка допомагала Путіну прийти до влади, працювала на Кремль, а тепер в принципі теж не задоволена режимом. І до того ж, як йому не знати, що у всіх країнах постійно проводяться реформи, що і малося на увазі під словом «перебудова».

З іншого боку, пропозиція Горбачова знаходить підтримку в російській опозиції. «Не має значення, як називати повернення до демократії в Росії, — вважає опозиційний політик Борис Нємцов. — Називати це перебудовою або якимось іншим словом? Це справа смаку. Для Горбачова ця назва органічна, тому що він її автор. Без політичної реформи, без змінюваності влади, без обмеження всевладдя президента, без посилення ролі парламенту і регіонів, без відновлення виборів губернаторів і мерів, а також незалежного суду Росія не має майбутнього.

У Росії немає майбутнього без політичної реформи, а вмирати з Путіним Росія не хоче».

А щодо того, хто втратив країну, кожен має свою думку. Наприклад, Андрій Колесніков у статті «Тінь перебудови», пише: «країну втратили не через Горбачова, а через Сталіна і Брежнєва. А хтось її зовсім навіть і не втратив, а знайшов.

І непогано живе без старшого брата, якого спалює зсередини ностальгія по Героях Праці і мучать ночами фантомні болі імперії, де ніколи не заходило сонце».

За його словами, основні зусилля зараз спрямовані на самозбереження влади. «І тому, — вважає автор, — перебудова в цьому контексті не потрібна Путіну, який знімає політичну ренту із застою. Зрозуміло, вона не потрібна і його команді, яка знімає політичну ренту вже з Путіна. Перебудова потрібна російському народові, тій самій новій історичній спільності, яку нині шукають під ліхтарем на Уклінній і під танком на Уралвагонзаводі і все ніяк не можуть знайти. Вона потрібна, щоб вийти зі стану, який одні називають рецесією, інші стагфляцією — і «обоє мають рацію». Щоб розірвати коло неймовірної брехні довкола виборів, а значить, легітимності влади. Щоб зупинити абсурд в ідеології з її рядженими козаками і вічно ображеними віруючими зі знаком ГТО на грудях, що співають гімни на міхалковські слова з частим вживанням багатого слова «Сталін». Щоб зупинити репресії у суспільній сфері — від «лісових братів» Бастрикіна до переслідувань усього живого, зокрема НКО. Якби Михайло Горбачов не розпочав перебудову, Радянський Союз розвалився б ще до 1991 року. Просто біологічно прогнив би. Якби Єгор Гайдар не провів ліберальні реформи 1992-го, Росія вже зараз була б Білорусією. Перебудова і реформи не були закінчені. Піночета з Путіна не вийшло. Однак вийшов імператор Австрії Франц I, який всіляко перешкоджав індустріалізації країни: передбачаючи Маркса і маніпуляторів з сучасної нам адміністрації президента, він бачив у робітниках носіїв революції/«помаранчевої зарази».

«День» попросив прокоментувати ситуацію довкола заяв екс-президента СРСР головного редактора Коммерсантъ FM Костянтина ЕГГЕРТА.

«ВІН ЯСНО ГОВОРИТЬ ПРО НЕОБХІДНІСТЬ ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ СУЧАСНОГО РОСІЙСЬКОГО ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ...»

— Я особисто не вважаю, що «перебудова» знищила країну. Я не вважаю «перебудову» якоюсь катастрофою. Я думаю, що Радянський Союз був приречений у будь-якому разі. Що стосується того, про що говорить Горбачов. Він ясно говорить про необхідність демократизації сучасного російського політичного життя, відтворення медійної конкуренції, а також довіри до інститутів влади. Тут не йдеться про повторення того, що було в кінці 80-х років.

Природно, що у звичному для нього стилі він формулює це у зрозумілих для нього термінах. Він вважає себе фігурою історичною, вважає справедливо. І загалом він екстраполює досвід кінця 1980-х років на сьогоднішню Росію. Певною мірою — справедливо, але якоюсь мірою просто сьогодні умови зовсім інші в порівнянні з Радянським Союзом. Ніхто не говорить про те, що відбувається крах російської держави.

— Чим, на Вашу думку, пояснюється різка реакція на слова Горбачова з боку російської влади?

— Така реакція пояснюється тим, що уявлення про 1980 і 1990-х роки, зокрема довкола «перебудови», сьогодні в Росії переважно негативні. Завдяки суб’єктивним переживанням частини населення Росії. А значна частина населення Росії важко пережила крах Радянського Союзу. Але й суб’єктивно останні 13 років державна пропаганда Росії говорить постійно про катастрофу, яка спіткала Радянський Союз, про те, яким жахом були роки перебудови і частково роки Єльцина. Це відклалося в суспільній свідомості і стало частиною сьогоднішнього політичного дискурсу.

— Але реформи, називай їх перебудовою або іншими словами, необхідно робити, що і відбувається в інших країнах. І тому реформи потрібні й у Росії. Чому російська влада проти реформ?

— Я думаю, що йдеться про те, що владні структури побоюються, що ці реформи їх цієї влади позбавлять. От і все.

— А як тоді розглядати останні ініціативи президента Путіна: встановлювати пам’ятники героям Праці й повернути шкільну форму в школи?

— Очевидно, що сьогодні влада вирішила спертися на тих людей, які багато в чому позитивно ставляться до радянського періоду минулого, на людей досить консервативних у своїх поглядах. У цьому немає нічого дивного. І, до речі, в цьому не було б нічого страшного, якби це була частина вільної конкуренції на політичному ринку, а не результат домінування однієї політичної сили у вигляді «Єдиної Росії» і власне одного політичного лідера. Мені здається, що в цьому сенсі абсолютно очевидна орієнтація влади на людей, скажімо так, які не бажають змін, для людей, для яких головне у цій владі, — стабільність. У цьому сенсі, звичайно, в найближчій перспективі тут існують ризики, тому що без перетворень, без модернізації власне навіть соціального життя буде дуже важко собі уявити якийсь прогрес у соціальному й економічному плані.

— Справді, ще за президента Медведєва було багато розмов про партнерство із Заходом заради модернізації Росії. А чи можливо буде за президента Путіна уявити такий варіант модернізації країни за допомогою Заходу?

— Ні. За Путіна такі розмови припинилися однозначно. Треба про це прямо сказати. І при цьому принципова позиція президента Росії, що в окремих випадках Захід може бути партнером, в інших — суперником, а в якихось випадках — можливо навіть противником. Але партнерство має визначатися лише загальними інтересами. Як, наприклад, партнерство Росії з Міжнародними силами в Афганістані.