Кібер-війна і світ

Два роки тому частина несправного комп’ютерного коду заразила ядерну програму Ірану і знищила багато центрифуг, використовуваних для збагачення урану. Деякі спостерігачі назвали цей очевидний саботаж передвісником нової форми війни, а міністр оборони США Леон Панетта попередив американців про небезпеку нападу на США типу «кібер Перл-Харбора». Але що ми насправді знаємо про кібер-конфлікт?

Кібер-галузь комп’ютерів та пов’язаних з нею електронних видів діяльності є складним штучним середовищем, а супротивники-люди діють цілеспрямовано й осмислено. Гори та океани важко пересувати, але частини кібер-простору можна вмикати й вимикати, натискуючи кнопки. Набагато дешевше і швидше рухати електрони по всій Земній кулі, ніж переміщувати великі кораблі на великі відстані.

Вартість розробки подібних суден — великих авіаносців та підводного флоту — створює величезні бар’єри для участі, що забезпечує панування ВМС США. Але бар’єри для участі в кібер-просторі настільки низькі, що тут за незначних коштів важливу роль можуть грати недержавні суб’єкти і невеликі держави.

У своїй книжці «Майбутнє влади» я стверджую, що розосередження влади від урядів є однією з найбільших політичних змін нашого століття. Кібер-простір є чудовим прикладом на підтвердження цього. Великі країни, такі як США, Росія, Великобританія, Франція та Китай, володіють більшим потенціалом, аніж інші держави і недержавні суб’єкти для контролю над морським, повітряним і космічним простором, але говорити про переваги в кібер-просторі майже немає сенсу. В усякому разі, залежність від складних кібер-систем для підтримки військової й економічної діяльності створює для великих держав нові слабкі місця, з чого можуть скористатися недержавні суб’єкти.

Сорок років тому міністерство оборони США створило Інтернет; сьогодні, за більшістю оцінок, США залишаються провідною країною в плані його військового та суспільного використання. Але більша залежність від мережевих комп’ютерів і комунікацій робить США більш уразливими для атак, ніж багато інших країн, і кіберпростір став одним з основних джерел небезпеки, оскільки на цьому етапі технологічного розвитку атака в ньому розвинута сильніше за захист.

Термін «кібер-атака» охоплює широкий спектр дій, починаючи з простих засобів пошкодження веб-сайтів і закінчуючи виходом із ладу устаткування, шпигунством і знищенням. Термін «кібер-війна» також використовується досить розпливчасто, охоплюючи широкий спектр дій, які включають словникові визначення війни, що варіюються від збройного конфлікту до будь-яких зіткнень, наприклад «війна статей» чи «війна з наркоторгівлею».

Деякі експерти, які дотримуються іншої крайньої точки зору, використовують вузьке визначення кібер-війни: «безкровна війна» між державами, суто електронний конфлікт у кібер-просторі. Але тут не беруться до уваги важливі взаємозв’язки між фізичним і віртуальним шарами кібер-простору. Як показав вірус Stuxnet, що заразив ядерну програму Ірану, комп’ютерні атаки можуть мати абсолютно реальні фізичні ефекти.

Правильніше визначення кібер-війни звучить так: ворожі дії в кібер-просторі, наслідки яких підсилюють основні види фізичного насильства чи еквівалентні їм. У фізичному світі уряди володіють практично повною монополією на великомасштабне застосування сили: той, хто обороняється, добре знає місцевість, а напади припиняються через втрати або виснаження. І ресурси, і мобільність дорого коштують.

У кібер-світі, навпаки, активні сторони різноманітні (а інколи й анонімні), фізична відстань не має значення, а деякі види атак дуже дешеві. Через те, що Інтернет був розроблений, радше, для простоти використання, ніж для безпеки, атакуючі зловмисники нині мають переваги над тими, що обороняються. Технологічна еволюція, в тому числі зусилля, спрямовані на «перебудування» деяких систем із метою підвищення їхньої безпеки, може, зрештою, змінити наявний лад речей, але поки що відбувається саме так. Сильніша сторона володіє обмеженими можливостями роззброєння або знищення супротивника, захоплення його території чи ефективного використання стратегій протидії.

Кібер-війна, яка лише зароджується на теперішньому етапі, є найістотнішою з потенційних загроз. Лідируючі держави з розвинутими технічними й людськими ресурсами можуть, у принципі, здійснювати масову дезорганізацію і здійснювати фізичні руйнації шляхом кібер-атак військових та цивільних об’єктів. До видів реакції на кібер-війни належать форми міждержавного стримування шляхом заборон та обмежень, наступальні можливості й засоби швидкого відновлення комп’ютерних мереж та інфраструктури в разі безуспішності стримування. У певний момент буде можливим підкріпити ці кроки деякими рудиментарними нормами і контролем над озброєннями, але світ перебуває на ранній стадії цього процесу.

Якщо зараз так званий хактивізм ідеологічних груп розглядається переважно як деструктивна перешкода, то для національної безпеки існують чотири основних категорії кібер-загроз, кожна з яких характеризується різним тимчасовим горизонтом: кібер-війна та економічне шпигунство, пов’язані, як правило, з державами, а кібер-злочинність і кібер-тероризм зазвичай пов’язані з недержавними суб’єктами. Для США найбільший збиток пов’язаний нині зі шпигунством і злочинністю, але протягом наступного десятиліття або близько того війна і тероризм можуть стати реальнішими загрозами, ніж сьогодні.

Крім того, в міру розвитку різних союзів і тактик зазначені категорії можуть стати дуже схожими. Як сказав адмірал Майк Макконнелл, колишній директор американської національної розвідки: «Рано чи пізно, терористичні угруповання набудуть досвіду в кібер-навиках. Це нагадує поширення ядерної зброї, тільки це набагато простіше».

Світ лише починає бачити проблиски кібер-війни — в комп’ютерних атаках з метою виходу з ладу устаткування, що супроводжували війну із застосуванням звичайних озброєнь у Грузії 2008 року, або в нещодавньому саботажі іранських центрифуг. Держави володіють колосальними можливостями, але найімовірнішими організаторами катастрофічного нападу є недержавні суб’єкти. «Кібер 9 вересня» є вірогіднішим, аніж часто згадуваний «кібер Перл-Харбор». Настав час для держав серйозно обговорити, як можна обмежити цю загрозу для миру в усьому світі.

Джозеф С. НАЙ — колишній заступник міністра оборони США, професор Гарвардського університету й автор книжки «Майбутнє влади».