Полеміка з естонським публіцистом
Російське МЗС вирішило висловитися стосовно публіцистичної роботи естонського прем’єр-міністра Сійма Калласа. У тексті, опублікованому провідною талліннською газетою «Постимээс», естонський прем’єр пояснював читачам, чому його кабінет підтримує позицію Сполучених Штатів в іракській кризі. І, пояснюючи, вирішив вдатися до умовного способу — естонцям потрібен захист у тому випадку, якщо на сході Європи станеться що-небудь непередбачене — наприклад, візьме і прийде новий Сталін. Російські дипломати вирішили з цим умовним способом посперечатися, обурені самим припущенням про те, що у новій Росії може з’явитися новий Йосип Віссаріонович. І побачили в цьому припущенні небажання розвивати добросусідські відносини.
Не знаю, наскільки добросусідські відносини визначаються статтями в газетах. Але в тому, що естонська політична еліта ставиться до східного сусіда з настороженістю — аж ніяк не тільки її провина. Зрештою, війська, які забирали в Естонії незалежність, приходили з Москви та Берліна. І той факт, що сьогодні Москва і Берлін налаштовані миролюбно і не хочуть війни з Іраком, з історії цієї події не викреслює. Адже народам, правителі яких посилали війська до інших країн, набагато легше позбутися історичних забобонів, ніж народам, на територію яких ці війська приходили. Довести це нескладно — небагато росіян, які пережили Другу світову війну в діючій армії або на окупованій території, довіряють Німеччині, чи не так? Примиритися і довіритися — різні категорії. Звичайно, добре, що з того часу виросло вже кілька нових поколінь і президент нової Росії може дозволити собі виступ у парламенті нової Німеччини німецькою мовою. Але війна в Європі завершилася в 1945 році. А незалежність Естонії відновлено тільки в 1991 році. При цьому російській політичній еліті чомусь здається, що це естонці повинні прагнути до довіри Росії, виправдовуючись за свій вихід. Але ж насправді це Росія повинна претендувати на довіру Естонії. Тому що це Естонія — маленька країна з негативним історичним досвідом. І аж ніяк не одному Сійму Калласу може бути страшно, подібні почуття присутні у багатьох людей його покоління, не кажучи вже про людей старших. Звичайно, через кілька десятиріч виросте нове покоління естонців, громадян Євросоюзу, що успішно співпрацюватиме з Росією, — і президент Естонії дозволить собі виступ у парламенті нової Росії російською мовою. Але це коли ще буде? А поки варто замислитися, що зробила Москва для того, щоб Таллінн їй довіряв? Чи сприяє цій довірі ігнорування Естонії впродовж останніх років? Адже росіяни Естонії і сусідньої Латвії стануть першими росіянами нової Європи. Але що зробила Росія, щоб полегшити їм адаптацію в нових умовах, якщо не зважати на постійне прагнення поставити балтійську дипломатію до ганебного стовпа на кожній міжнародній конференції? Звичайно, можна не погоджуватися з багатьма законодавчими ініціативами балтійських країн — але чи зміцнює довіру публічне биття? Тим більше, що в Балтії бачать: Росія просто ігнорує видавлювання російського населення з Центральної Азії, виступаючи швидше адвокатом своїх південних сусідів...
Естонія стала частиною нової «атлантичної» Європи — це факт, що вже відбувся. Для того, щоб ця «атлантична» Європа повернулася обличчям до Сходу, потрібні передусім російські зусилля.
