Не можуть вести когось за собою ті, що не мають ніяких внутрішніх даних на те, щоб самих себе повести.
В’ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист

Про переваги та недоліки ОБСЄ

Пал ДУНАЙ: Якби ЄС концентрував більше зусиль на Україні, то і привабливість Заходу була б сильнішою
6 грудня, 2013 - 11:52
ФОТО SOCPORTAL.INFO

Вчора в Києві відбулося 20-те засідання Ради міністрів ОБСЄ, яке фактично завершило головування України в цій організації. Напередодні саміту міністрів закордонних справ ОБСЄ в українській столиці відбулася Паралельна конференція «Громадянське суспільство ОБСЄ». «Дню» вдалося поспілкуватися з одним із учасників цієї конференції угорським політологом, транзитологом, директором програм із міжнародної безпеки Женевського центру політики безпеки (Швейцарія) Палом ДУНАЄМ, який часто буває в Україні. В ексклюзивному інтерв’ю він пояснив свою присутність на цьому форумі тим, що хоче бути в курсі подій, які відбуваються в нашій країні. Угорський політолог вважає, що громадянське суспільства є важливою частиною ОБСЄ із самого початку заснування цієї організації і фактично є її доповненням. Тому цікавим є його погляд зі сторони на стан українського суспільства та його роль, зважаючи останні масові акції в Україні на підтримку європейського курсу країни, зокрема тиск на владу з вимогою підписати Угоду про асоціацію.

«...ПРОПОЗИЦІЯ СІКОРСЬКОГО НЕ ПРОВОДИТИ МІНІСТЕРСЬКИЙ САМІТ ОБСЄ У КИЄВІ НЕ ОТРИМАЛА ОДНОСТАЙНОЇ ПІДТРИМКИ СЕРЕД ЗАХІДНИХ КРАЇН, БО ВОНИ РОЗУМІЮТЬ — ЦЕ БУДЕ ДУЖЕ ШКІДЛИВО Й ПРИНИЗЛИВО. І В ЦЬОМУ НЕМАЄ ЖОДНОЇ ПОТРЕБИ.
...ЗАВОРУШЕННЯ МАЮТЬ БУТИ ВИКОРИСТАНІ УКРАЇНСЬКИМ КЕРІВНИЦТВОМ, ЩОБ ВИКЛИКАТИ УВАГУ ВСЬОГО СВІТУ ДО ТОГО, ЩО УКРАЇНА ПОТРЕБУЄ І ЗАСЛУГОВУЄ БІЛЬШОЇ ПІДТРИМКИ. І ЩО ЦЕ — В ДОВГОТРИВАЛИХ ІНТЕРЕСАХ УКРАЇНИ»

 

— Дуже складно говорити про роль українського громадянського суспільства, не знаючи його глибше. Але я можу сказати напевне, що воно не може звільнитися від головних політичних трендів. Тому, коли політичний спектр є дуже розділеним, то дуже важко для громадянського суспільства навести містки і представляти різноманітну політичну культуру, яка є більш об’єднуючою та спрямованою на пошук консенсусу. 

Звісно, дуже доброю новиною є існування в Україні енергійного громадянського суспільства, тому що, зрештою, можуть статися зміни і громадянське суспільство може допомогти вирішити проблеми, чи, принаймні, прискорити їх вирішення, попри такі гострі антагоністичні розходження, які зараз спостерігаються.

І чи сприяють його становленню масові протести, які зараз відбуваються в Україні?

— Я вважаю, що ці масові акції демонструють одне: розподіл в українському суспільстві, економіці та політиці  є не штучним, а справжнім. Справді існує реальний неприємний для всіх розподіл всередині суспільства, бо це не відображає політичну культуру, яку всі ми були б раді бачити. Ви бачите: Захід вітає тих, хто хоче йти на захід, і Схід — відповідно тих, хто йде на схід. Це не обов’язково перемога демократії. Ми повинні слухати один одного, ми повинні розуміти один одного. Коли прем’єр-міністр виступає у Верховній Раді, і люди просто не хочуть його слухати, це не допоможе нікому. Ви повинні зрозуміти один одного. Атмосфера могла б змінитися, якби ми зрозуміли, що обидві сторони працюють в інтересах країни. А бачення інтересів країни може бути різним і в цьому головна проблема.

І як Захід і зокрема ОБСЄ можуть допомогти Україні в становленні громадянського суспільства?

— У Заходу, зокрема в ЄС, останнім часом накопичилось багато проблем. І якщо говорити про східне сусідство ЄС, то тут є очевидною одна річ: Україна є найважливішою. Білорусь не збирається йти далеко, Грузія залишається там, де вона є, а решта країн Східного партнерства раді тим, що вони не потребують підтримки, бо у них є газ і нафта, а Вірменія твердо вирішила залишатися на місці. Як наслідок, ЄС може зробити багато у трансформації і економічному розвитку, але не зосереджує ресурси достатньою мірою на Україні. І це становить виклик. Якщо ви подивитесь на економіку ЄС, розмір якої сягає 15 трлн доларів, то це в шість раз перевищує російську економіку. Якби ЄС концентрував більше зусиль на Україні, то й привабливість Заходу, мабуть, була б сильнішою, але євроспільнота не може цього робити, бо має інші проблеми, що потребують вирішення. Що стосується ОБСЄ має одну істотну перевагу: тут усі сидять за круглим столом. І звісно, ОБСЄ становить зразок своєю системою цінностей. Але останнім часом після відставки Козирєва з посади міністра закордонних справ РФ наприкінці 1995 року перебуває в стані боротьби за свій вплив.

А що ви скажете про заклик колишнього посла в Україні Стівена Пайфера бойкотувати проведення міністерської зустрічі в Києві, що фактично є підтвердженням заяви польського міністра Сікорського, який сказав, що Київ — це не те місце, де можна проводити цю зустріч?

— Я вважаю, що це поганий сигнал для країни, яка головує в ОБСЄ, і головування якої не відзначилось якимось особливими успіхами і, звісно, не було проблематичним. Воно проходило доволі добре, починалось з великими амбіціями і завершилось менш амбіційно. Я не думаю, що це добра ідея. Справді існували чутки про перенесення засідання до Відня, що не відповідає нічиїм інтересам, і це було б дуже серйозним перебільшенням проблем, які існують в Україні. Не можна позбавляти країну, що головує, в легітимності проведення міністерської зустрічі.  Зрештою, всі погодились, що така міністерська зустріч має відбутися в Києві.

Я вважаю, що намагання скасувати засідання в Києві було виявом непорозуміння на Заході, свого роду перевірка, як інші відреагують. Але пропозиція Сікорського не отримала одностайної підтримки серед західних країн, бо вони розуміють, що це буде дуже шкідливо і принизливо. І в цьому немає жодної потреби. І голосування вчора (інтерв’ю записувалось 4 грудня. — Авт.) продемонструвало те, що у Верховній Раді існує більшість, яка підтримує політичний курс нинішнього уряду та Президента. Я переконаний, що нинішні заворушення мають бути використані українським керівництвом, щоб привернути увагу всього світу до того, що Україна потребує і заслуговує більше підтримки. І що це — в довготривалих інтересах України».

До речі, яким ви бачите майбутнє ОБСЄ, зважаючи на те, що в США і Росії різні погляди на розвиток цієї організації: Вашингтон виступає за її вдосконалення, а Москва — за повну заміну нових юридично зобов’язуючим договором, який фактично закріпить сферу впливу РФ над пострадянському просторі?

— Справді, ця проблема тісно пов’язана з так званою ініціативою Медвєдєва про Договір з європейської безпеки, що його на папері було запропоновано в 2009 році. ОБСЄ насправді є нішевою організацією, яка заповнює певні прогалини. Вона може бути більш гнучкою, рішучою і активнішою у деяких країнах. ОБСЄ — це повністю демократична організація, яка має свої недоліки і переваги. До недоліків відноситься те, що рішення ухвалюються консенсусом. Зате вигодою є те, якщо рішення ухвалено консенсусом, то воно має високий рівень легітимності.

Тому я гадаю, питання зараз стоїть у тому, щоб активізувати, а не закривати ОБСЄ, бо нам у Європі потрібна організація з усіх питань європейської співпраці. Ця організація пережила випробування часом і саме через це розчарування Росії пов’язано з тим, що вона не отримує достатньо легітимності для таких організацій, де Росія грала б провідну роль, як Організація договору про колективну безпеку (ОДКБ). Тому вона хотіла почати щось нове. Але дуже скоро росіяни зрозуміли, що немає підстав починати щось нове.

І зараз ми бачимо, що США, РФ і ЄС демонструють більше єдності, професіоналізму та прагматичні відносини. А це означає, що в ОБСЄ є майбутнє.

Микола СІРУК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ