Шпагат по-українськи

Посол, який разом із посольством перебрався з Бонна до Берліна, приїхав до Лейпцига на запрошення газової фірми «Фербунднетц газ» та двох громадських організацій, які опікуються стосунками Німеччини зі Східною Європою. На зустріч запросили німецьких підприємців та науковців, чиї інтереси так чи інакше торкаються України, — і генерального консула Росії в Лейпцигу. І мені стало шкода українського посла...

«Шпагат номер один» панові Пономаренку довелося робити між заявами про те, що, з одного боку, Україна прагне на Захід (бо про що ж інше можна говорити в Німеччині?), а з іншого, тяжіє до Росії (щоб ненароком не розгнівати сусіда).

«Шпагат номер два» полягав у тому, щоб пояснити, чому «успішні економічні реформи» в України призводять до зниження валового внутрішнього продукту. З тексту доповіді я з радістю дізнався, що в Україні намітилася «тенденція до загального збільшення середніх доходів громадян. За останні три місяці (отже, з липня по вересень. — В. Т. ) доходи населення зросли на 19 відсотків». Наскільки такий статистичний злет відчули вищезгадані «громадяни», судити не мені...

Третя проблема виникала в розвитку українсько-німецьких стосунків. Пан Пономаренко ретельно перерахував поїздки українського міністра закордонних справ до Німеччини, зарахувавши їх до показника тісної співпраці, хоча, як відомо, міністр був тут у справах здебільшого не українських, а югославсько-косовських. Високо оцінив доповідач і «урядові консультації в липні нинішнього року» на найвищому рівні, хоча насправді всі знають, що приїжджав Шрьодер до Києва лише з однією метою — закривати Чорнобиль, і що ні до чого канцлер із Кучмою не домовилися.

Важко було говорити і про розвиток економічної співпраці, якщо за перші п'ять місяців нинішнього року експорт Німеччини в Україну зменшився на 44 відсотки порівняно з таким же періодом 1998 року. Пан посол пояснив такий розвиток «наслідками світової фінансової кризи минулого року», «слабким ростом і поганим фінансуванням у східній і центральній Європі», а також війною в Югославії.

Присутні на зустрічі німецькі підприємці додали згодом до цього переліку речі зрозуміліші: високі ціни на візи, на готелі, відсутність реальних законодавчих гарантій законного бізнесу. (Власне, все те, про що свого часу докладно писав «День»). А представник Лейпцигського ярмарку додав, що ціна за квадратний метр виставкової площі у Виставковому центрі в Києві у шість (!) разів вища за середню ціну на будь-якому ярмарку в Німеччині. «Це для нас дорого!» — просто сказав він. Яка вже там «фінансова криза»!

І все ж, як на мене, зустріч була важлива, потрібна й на часі. Контакти українців із новими німецькими землями занадто хирляві, хоча саме тут живуть і роблять гроші вчорашні НДРівці з їхнім знанням слов'янського менталітету й мови міжнаціонального спілкування, а також із вищою освітою, здобутою в СРСР (один із керівників газового велетня «Фербунднетц Газ» закінчив свого часу, як з'ясувалося на фуршеті, Київський університет). Україна для них могла б стати (але поки що не стала) непоганим ринком, так само як вони могли б допомогти українцям стати на ноги не лише німецькими грішми, а й німецькими ноу-хау та менеджментом. Сьогодні східна Німеччина розвивається динамічніше, ніж західна.

Висновок після зустрічі з послом: треба зустрічатися частіше. Прохання від німців до українців: присилати на семінари, симпозіуми та конференції, які час від часу відбуваються, менше науковців і столоначальників, а більше заохочувати до них підприємців. Чи прислухаємося?

Лейпциг