Людський вимір співробітництва

Новий посол України в Японії, який до цього обіймав посаду Директора Дипломатичної академії при МЗС України, Сергій КОРСУНСЬКИЙ 12 жовтня відлітає у Токіо для виконання своєї місії. Тому розмову, яка відбулась 9 жовтня, ми розпочали з питання: з якими відчуттями, пане Сергію, ви збираєтесь ступити на японську землю?

«ЦЯ КРАЇНА – НАДЗВИЧАЙНО САМОБУТНЯ З ТОЧКИ ЗОРУ ЇЇ ФІЛОСОФІЇ І КУЛЬТУРИ»

- Це, перш за все, відчуття серйозної відповідальності, тому що ця країна – третя економіка світу, яка входить у G7. Ця країна – надзвичайно самобутня з точки зору її філософії і культури. У нас з Японією відносини добрі, товарообіг сягнув 1,2 млрд. доларів. Відбувся візит президента Зеленського на інавгурацію імператора.

Японія реалізовувала в Україні такий проект як аеропорт Бориспіль, який побудований за кошти Японського банку розвитку.

Під час пандемії я детально ознайомився щодо можливостей співпраці. І вони свідчать, що ми все ще дуже незначною мірою використовуємо їх.

Тому у мене є серйозні економічні, культурні плани. І я бачу розвиток відносин по всіх напрямках, особливо в контексті того, що в сьогоднішніх реаліях, в умовах пандемії, японці теж мають проблеми з цим, у них зростає кількість інфікованих.

Але водночас японці працюють і над ліками від коронавірусу, і над вакцинами, економіка не зупиняється.

Я мав зустрічі в Україні практично зі всіма присутніми у нас найбільшими японськими холдингами. Ми домовились про те, що будемо активно розвивати двосторонні відносини.

Я говорив про напрямки, але конкретніше я бачу можливість лібералізації торгівлі та візового режиму з Японією.

Я із теплою і приємною заздрістю дивлюся на Угоду, яка вчора була підписана із Британією. І фактично таку саму угоду ми можемо розробити з Японією, яка стосуватиметься у тому числі питань безпеки та військово-технічного співробітництва.

Японія зараз знаходиться в ситуації невирішеного територіального спору з Росією, є загрози від інших країн. І тому Японія, я знаю напевне, буде розвивати і розширювати спектр взаємодії з іншими країнами у тому числі у галузі безпеки. І я сподіваюсь, що це буде стосуватись і України.

«ЯПОНІЯ ВИМАГАЄ ОФОРМЛЕННЯ ВІЗИ НАВІТЬ ДЛЯ ДИПЛОМАТІВ У ЗВ’ЯЗКУ З COVID-19»

- Пане Сергію, вас було призначено послом Указом президента 14 квітня, а ви відбуваєте в Японію через п’ять місяців. Чим обумовлена така пауза?

- По-перше, це було викликано тим, що фізично не літали літаки і тому не було можливості здійснити цю ротацію. Японія була повністю закрита і мій попередник Ігор Харченко повернувся лише в серпні.

І серпень-вересень було витрачено на те, щоб підготуватись. І я провів зустрічі з першими особами всіх структур, що причетні до зовнішніх зносин, бізнесу. Сьогодні Японія вимагає оформлення візи навіть для дипломатів у зв’язку з COVID-19 і окрім того, після приїзду мені доведеться 14 днів перебувати там на карантині.

- І що карантин стосується навіть послів?

- Так, всіх. Будь-який іноземець по приїзду в Японію здає тест в аеропорту і незалежно від результату має бути два тижні на карантині. Єдине послаблення для дипломатів – це те, що не треба чекати в аеропорту результатів цього тесту, який забирає три години. Тим не менше, мені видано спеціальний документ, який дозволяє їхати одразу в самоізоляцію, яка в Японії здійснюється вдома.

- А як щодо візиту викопосадовців з інших країн? Їх теж тестують?

- Візитів немає. До речі, затримка з моїм приїздом також пов’язана з тим, що лише в серпні імператор Японії поновив прийом вірчих грамот. І це був сигнал, що вже треба завершувати оформлення і їхати. І зараз вручення вірчих грамот здійснюється у масках.

«Я ГОТУВАВСЯ ДО МОЖЛИВОГО ВІДРЯДЖЕННЯ В ЦЕЙ РЕГІОН, НЕ ОЧІКУЮЧИ БУДЕ ЦЕ КИТАЙ ЧИ ЯПОНІЯ»

- Пане Сергію, чи достатньо, на вашу думку, п’ять місяців послу, щоб підготуватись для виконання місії в країні призначення? Бо, наприклад, як нинішній посол Британії до України так і її  попередниця за рік знали про нове призначення і тому мали час для вивчення мови країни, у даному випадку української, ознайомитись з нашою культурою…

- Це залежить від людини, від країни. Я в Японії побував чотири роки тому після повернення з Туреччини і початку роботи в МЗС. У мене тоді були відрядження і в Японію, і до Китаю.

Це був мій свідомий інтерес до цього регіону. Адже моя специфіка роботи в МЗС незалежно від країни – це економіка. І для мене було абсолютно очевидним, що Азія стає центром світової економіки і розвитку. Тому мені було дуже цікаво подивитись. Окрім того, я відвідав Фукусіму – у нас є проект Фукусіма-Чорнобиль. Я також відвідав агентство розвитку Jika (Japan International Cooperation Agency) і МЗС Японії.

Тому, можна сказати, що я давно маю серйозну зацікавленість до регіону. Трохи більш детально ніж Японію, я вивчав Китай, це правда. Тим не менше не можливо оминути ні другу, ні третю економіку світу. Так чи інакше я готувався до можливого відрядження в цей регіон, не очікуючи буде це Китай чи Японія. Це особливого значення немає. У Китаї у нас дуже досвідчений посол і, дай Бог, йому здоров’я підняти відносини з цією країною. Вона заслуговує на це.

Водночас, що стосується Японії, то тут, мені здається, потрібні будуть додаткові зусилля для того, щоб ми відчули, що ця країна надзвичайно важлива в регіоні і важлива як частина світової демократичної спільноти. Вона на відміну від Китаю, скажімо, застосовує санкції по відношенню до Росії. І звичайно, Японія однозначно без жодних умов підтримує нашу територіальну цілісність, але водночас це країна, яка має своє бачення, свою філософію. Будемо розвивати відносини.

«ВСІ В УКРАЇНІ ЗНАЮТЬ, ЩО ПОСОЛ ЯПОНІЇ В УКРАЇНІ КУРАІ ТАКАШІ ВЖЕ ВИСТУПАЄ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ.  І Я МАЮ НАМІР ДОТРИМУВАТИСЬ ПРИНЦИПУ ВЗАЄМНОСТІ»

- Але чи збираєтесь ви опанувати японську мову на базовому рівні чи лише вживатиме фрази вітання: добрий день (Kon'nichiwa) і дякую (Arigatō) або дуже дякую (arigatōgozaimashita)?

- Так, я це можу і потихеньку вивчаю японську мову. Звісно, це надзвичайно складно. А вивчати мову треба системно. Так сталося, що в посольстві працюють дипломатами дві співробітниці, які фактично викладали японську мову і ми вже з ними домовились, що там на місці ми приступимо обов’язково до вивчення мови. І я знаю, що в Японії це дуже високо цінюється. Всі в Україні знають, що посол Японії в Україні КУРАІ Такаші вже виступає українською мовою.  І я маю намір дотримуватись принципу взаємності. Тобто вивчити не реально за короткий період. Для цього потрібен рік-два. Але так, я маю такі плани і поки що роблю це через інтернет, але в Японії, думаю, буду робити це живцем.

«МОЄ НАДЗАВДАННЯ, ЗРОБИТИ ТАК, ЩОБ УКРАЇНУ ПОЛЮБИЛИ НЕ ЯК ЯКЕСЬ ВІДЛУННЯ РОСІЇ, А ЯК НЕЗАЛЕЖНУ ДЕРЖАВУ, ЯКА ТОГО ЗАСЛУГОВУЄ»

-  Японія в Україні є впізнаваною, як через технологічні досягнення, авто і робототехніку тощо, зокрема і через сакури, які посольство Японії висаджувало у нашій країні декілька років… Як нам збільшувати впізнаваність України в Японії, у вас є ідеї з цього приводу?

- Це не те слово, саме це стане центральним моментом моєї діяльності в Японії. Справді, у нас є парк Кіото, де висаджені сакури. А в Кіото не має парку Києва, хоча ці міста побратими. Краще дещо виглядає ситуація з Одесою і Йокогама. Буквально зараз посольство України в Японії разом з мерією Йокогами проводить фотовиставку віртуально, на жаль, але це реальність. Дуже цікаво відзначити, що архітектура Йокогами і Одеси у багато чому є спільною. Це два порти величезні.

У Японії були і українські фільми, і вишиванку нашу вони знають. І більше того, мені було дуже приємно дізнатись, що у Японії є наші жінки-бандуристи, які там живуть.

В Японії є асоціація українознавців. Люди, які прекрасно говорять українською мовою і специфічно вивчають Україну не через призму Росії.

Водночас мені говорять фахівці, які в Японії бували, особливо які займаються бізнесом, що наша присутність в інформаційному полі Японії все ще дуже обмежена. І що найбільш дивно в Японії багато крупних бізнес-компаній продовжують сприймати Україну крізь призму Росії. Тобто якщо їм потрібна якась аналітика про Україну, то вони це замовляють через Росію.

Для мене це є неприйнятним і я буду з цим боротися позитивним чином. У мене є план масштабної інформаційної кампанії через соціальні мережі щодо підвищення впізнаваності України в країні Вранішнього сонця. В Японії Facebook непопулярний, але є Twitter і Youtube.     

Цікавим є те, що корпорація Міцубісі зробила фільм про нашу дзюдоїстку Білодід - фантастичну красиву жінку і спортсменку, двічі чемпіонку світу. Бо йдеться про дзюдо, але, як з’ясувалось, він чомусь не дуже відомий в Японії. Я зроблю його відомим.

Так само вже листопаді у мене заплановані зустрічі в тих місцях у Токіо, які відповідють за збірну України для участі в Олімпіаді. 

Я вже познайомився з главою асоціацій карате та айкідо в Україні, які мають серйозні контакти в Японії. Не буває асоціації карате і айкідо, щоб видавати пояси і кваліфікувати спортсменів без ліцензії з Японії.  

Це ті люди фанатично знають і люблять Японію, але чомусь усі ці можливості не використовуються.  Я з цими людьми зустрічався і обговорював як провадати інформкампанію через спорт, культуру, соціальні мережі, мультики.

У них в їхньому традиційному стилі в мультиках є бандуристи, є українські воїни. Все це є, але масштаб невеличкий і присутність не дуже велика.

Моє надзавдання, яке я собі ставлю, зробити так, що це було впізнавано, щоб Україну полюбили не як якесь відлуння Росії, а як незалежну державу, яка того заслуговує. І щоб паралельно політичним і економічним рівнем розвивались людський вимір, академічний обмін.

Я дуже серйозно налаштований щодо співробітництва на рівні університетів.

Для когось може бути дивно, але в Японії є значна кількість українських фахівців, професорів, які працюють у різних японських університетах. Треба все це використовувати, це елементарно наш потенціал, який має бути задіяний. Він і буде задіяний.

«КОНЦЕПТУАЛЬНО САМЕ У СФЕРІ ТЕХНОЛОГІЙ Я БАЧУ ВІЙСЬКОВО-ТЕХНІЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО»

- А як щодо залучення японських технологій в Україну, адже президент Зеленський у своїй інавгураційній промові відзначив, що Україна братиме приклад у технологіях з Японії?  А наразі ми бачимо велику присутність в Україні корейський компаній Samsung, зокрема їхніх техноцентрів. Що ви скажете на це?  

- Ви маєте рацію. Технології це також той напрямок, який недопрацьований у наших відносинах. Я буду обов’язково цим займатись і у першу чергу це стосується фармокології і ліків, які нам можуть сьогодні допомогти вирішити проблему з пандемією. Але в принципі, концептуально саме у сфері технологій я бачу військово-технічне співробітництво. Японія та країна, в якій дуже вміють створювати фантастичної якості електроніку, але там менше знають матеріалознавство.

Вони дуже добрі в зеленій енергетиці, але скажімо як поводитись з радіоактивними відходами вони теж знають менше.

Такі речі ми знаємо краще. І мене приємно здивувало, що новий представник JICA, з яким я буквально в кінці вересня зустрічався двічі теж сказав ті слова, які для мене є рідні і за моєю освітою і за моїм фахом: технологія, наука, університет, академія. Тому так, ми все це будемо робити обов’язково.

«В УКРАЇНІ ВЖЕ Є ДВА ЗАВОДИ, ЯКІ ЗБИРАЮТЬ ПЕВНІ ЕЛЕМЕНТИ АВТОМОБІЛЬНОЇ ТЕХНІКИ ДЛЯ ЯПОНІЇ І ДЛЯ ЇХНЬОЇ РЕМОНТНОЇ БАЗИ»

- А як нам, наприклад, зацікавити компанію Toyota, найбільшого у світі виробника авто, чи інших відомих японський автокомпаній прийти в Україну, наприклад перенести виробництво з Китаю?

- Говорити з ними треба і пропонувати їм треба. Я вже у декількох статтях писав, що, дійсно, зараз є така можливість. Водночас, я хочу сказати, що це не така проста річ. У Toyota базове виробництво у регіоні - в Туреччині. Ми звідти отримуємо Corrola і Yarus.

Туреччина свого часу проходила той шлях, який ми зараз проходимо. І на своїй території сконцентрувала значне виробництво авто багато марок  Renault, Hyundai, Toyota, Ford. Ці авто виробляються там.

Що стосується інших японських автомобільних компаній, то Honda, я працював в Америці, і стовідсотково скажу, що на тому ринку авто виробляються у США.

Скрізь є певні бази для японських автомобільних гігантів. Треба віддати належне, вони ведуть себе мудро і не витісняють один одного з ринку, а його ділять. І якщо хтось, наприклад обрав Туреччину відповідно туди не заходить інший, але він заходить у сусідню країну.

Я питав японців про перенесення виробництва, то про збірку машин навряд чи мова йтиме, а про узли чи запчастини - так. В Україні вже з два заводи, які збирають певні елементи автомобільної техніки для Японії і для їхньої ремонтної бази.

Я обіцяю, що обов’язково проведу зустрічі з керівництвом усіх п’яти найбільших корпорацій великої п’ятірки. Посольство вже працює над цим. Наступного дня, коли я виходжу з карантину, у мене вже запланована зустріч з заступником міністра сільського господарства. Це номер один тому що це величезний потенціал експорту. Я мав декілька грунтовних зустрічей з українським бізнесом, який хоче експортувати продукцію сільського господарства в Японію і це буде першим кроком у цьому напрямку. Треба буде полегшити фітосанітарний режим, розширювати, якщо є обмеження по квотах.

Там вимоги до якості неймовірні, але в нас є така продукція. У нас є м’ясо курки, мед, органічна соя, вже перероблені овочі та фрукти, які японців дуже цікавлять.

До речі, найближчим часом буде відкрито експорт нашого вина в Японію, і я дуже цьому радий,. Японці вино не дуже п’ють, але знайшлась компанія, яка з Одеси везтиме наші марки Шабо, Колоніст. Це - прекрасно.

«…РОЗМОВИ ПРО БІЗНЕС-КЛІМАТ ВКЛЮЧАЮТЬСЯ ТОДІ, КОЛИ НЕ ХОЧУТЬ ШУКАТИ ШЛЯХІВ, А ЗНАХОДЯТЬ ПРИЧИНИ»

- Справді, можна вітати заклик міністра Кулеби, що азійський напрямок має стати пріоритетним для України, а раніше мені про це постійно в інтерв’ю говорив екс-міністр Костянтин Грищенко. Але водночас посол Кореї в Україні мені відзначав, що для приваблення великих інвесторів з Азії потрібно поліпшити бізнес-клімат і забезпечити верховенство права і  справедливе судочинство, щоб інвестори могли захистити свої інвестиції…Що скажете на таке зауваження ваших колег?

- Ви знаєте, на Сході є така поговірка: хто хоче шукає шляхи, а хто не хоче – причини. Так ось розмови про бізнес-клімат включаються тоді, коли не хочуть шукати шляхів, а знаходять причини.

З одного боку ми всі прекрасно знаємо, що дійсно, не може бути мало зусиль по покращенню нашого бізнес-клімату, у тому плані, що особливо стосується захисту інтелектуальної власності, захисту виробництва від рейдерських атак і справедливого вирішення судових спорів.

Водночас, я скажу вам так, що японська модель пристуності в Україні є дуже виваженою.

«ЯПОНЦІ ДУЖЕ БОЛЯЧЕ СТАВЛЯТЬСЯ ДО НЕЧЕСНОСТІ, НЕПОРЯДНОСТІ І ФАКТИЧНОГО ІГНОРУВАННЯ ЕЛЕМЕНТАРНИХ ПРАВИЛ ПРОЗОРОГО БІЗНЕСУ»

- Поясність, що ви маєте на увазі?

- Наприклад, п’ять років тому японці виділили кредитні ресурси на реалізацію проекту по Бортничівської станції аерації. Інша країна вже давно б їх забрала, бо ми їх не реалізуємо, а вони - ні. Вони чекають поки нарешті відбудуться тендери і почнуться роботи.

Але поки це не станеться вони не підуть далі. І як була ситуація з бориспольським аеропортом, який будував турецький консорціум за японські гроші, але ви подивіться, японці дуже ретельно слідкували і не лінилися це робити за кожним кроком,  за кожним елементом проекту, за кожним виробником і я знаю, наскільки вони були жорстко прискіпливі до того, як цей проект реалізовувався.

Це ж саме буде з аерацією і те саме буде з мостом у Миколаєві.

Те саме буде зі всіма іншими проектами. Якщо Японія виділяє ресурси, вона обов’язково дуже ретельно слідкує, хто буде робити. У них не може просто так бути тендер. І не може бути так, щоб у тендері перемогла компанія, яка немає бездоганної репутації.

У чому краса бізнес-культури японської, там не буває такого, як колись, у минулому, мені казали певні наші можновладці, скажи хай дадуть гроші і не питають як їх витрачають.

Такого не буде. В Японії вони реалізують проект слідкуючи, щоб ніяких проблем не було. Японці дуже боляче ставляться до нечесності, непорядності і фактичного ігнорування елементарних правил прозорого бізнесу.

Тому я думаю, що вони зайдуть обов’язково, і посилання на бізнес-клімат їх не зупинить, хоча над цим треба працювати день і ніч і його поліпшувати. Це абсолютно очевидно.

- До речі, як, на вашу думку, наступного року відбудеться Олімпіада в Токіо?

- Японці кажуть категорично, що буде. І що вони зроблять усе можливе в людських силах, щоб вона була на найвищому рівні, Для них це дуже важливо і престижно і ми всі дуже сподіваємось, що на той час, принаймні, основна хвиля цієї пандемії буде збита. Найгірші прогнози, що весною буде вакцина перевірена, не російська, а справжня. І японці в цьому теж беруть участь. То будемо сподіватись і я очікую на велику делегацію України, на візит Президента обов’язково. Може ще до того буде візит на рівні міністра.

Дійсно, я двома руками підтримую і те, що ви казали і Костантин Іванович казав, і те, що міністр Кулеба казав і чітко визначив, що пріоритет Азія – абсолютно вірний напрямок.

«Я МРІЮ ПРО ТАКУ КАМПАНІЮ ПІД УМОВНОЮ НАЗВОЮ В ЗМІ, СОЦМЕРЕЖАХ: НОВІТНЯ УКРАЇНА»

- А ще в продовження культурного виміру співпраці хочу відзначити, що у Японії популярна наша опера…

- та балет. …У нас навчається три японські балерини, які виступають у театрі опери та балету. До речі, японці звернули мою увагу на те, що ми недостатньо використовували це досі. Ви абсолютно праві. Мені про це було сказано. І я це занотував собі. Свого часу у США, хочете вірте хочете ні, але я брав участь у відкритті школи балету у штаті Південна Кароліна, куди приїхала наша сімейна пара балерина і балерон, які в нас танцювали і викладали в київському хореографічному училищі. І вони приїхали в Америку і відкрили школу в Південній Кароліні для дітей саме балету, який перестав там сприйматись як російський. Вони зрозуміли, що є і наш балет.

Тому малесенький досвід у мене є і це безумовно цікаво. І дуже я чесно кажучи, я цього не знав, що вони тут є, але японці звернули мою увагу на те, що є японські танцівниці тут і треба поширювати. Бо це в Японії страшенно популярно.

Я абсолютно позитивно налаштований у цьому плані. Я мрію про таку кампанію під умовною назвою в ЗМІ, соцмережах: Новітня Україна.

Тобто ідея полягає в тому, щоб продемонструвати японцям, що є історія, є козаки, вони про них знають, є такі речі, які коріняться у минулому, але водночас є новітня Україна. Ось нещодавно була виставка українських дизайнерів, які роблять дуже красивий одяг з японською вишивкою. Абсолютно унікальний одяг. Я спеціально пішов на це відкриття, щоб підтримати її і ми збираємось таке принести в Японію.

Є компанії, які готові теж вийти на японський ринок з унікальними продуктами, розробленими дизайнерами ювелірних виробів. Це правильний, з моєї точки зору, напрямок, який не тільки традиційну українську культуру (борщ), не тільки народні мистецтва (петраківку) туди просуває, хоча це все це буде обов’язково, але і сучасну Україну. Ви правильно кажете, це балет, опера, класична музика. Японці фанстастично грають на піаніно, є відомі світові музиканти екстракласу і в нас. В Європі нас уже знають, а нам треба, щоб про нас знали і в Азії.

Тому це є абсолютно напрямок та інші речі, які сучасну Україну відрізняють, ті самі нові фільми, які отримують престижні премії на Венеціанському та Берлінському фестивалях…

Ми маємо їх показувати і в Азії, в Японії обов’язково. Мені приємно, що Андрій Курков там перекладається, є переклади Шевченка, я також бачив переклади сучасних українських письменників. Усе це треба  розширювати, питання як. Я зараз не можу сказати стовідсотково, але я сподіваюсь, що крок за кроком ми обов’язково все це зробимо як найкращим чином.

«АБЕ ЗНАЙШОВ МЕХАНІЗМИ СЕРЙОЗНОЇ АКТИВІЗАЦІЇ ЯПОНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ НА ТЛІ ДУЖЕ СКЛАДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СИТУАЦІЇ У СВІТІ»

- Пане Сергіє, що ви думаєте про спадщину Сіндзо Абе, який за станом здоров’я покинув посаду прем’єрміністра Японії? 

- Перше, Сіндзе Абе зробив дуже багато з точки зору економіки і знайшов механізми серйозної активізації японської економіки на тлі дуже складної економічної ситуації у світі. Він прийшов до влади в 2007 році і потім у 2012 році повернувся, коли Японія постраждала від кризи. Японська економіка залежить від багатьох зовнішніх ризиків і тому країна потребувала стабілізації ситуації. Абе це вдалося. 

Друге, Абе був відомий і через його дружні відносини з президентом Трампом, який з усіх лідерів «великої сімки» був чи не найближчий партнер японського прем’єра. Це пояснюється не лише особистими дружніми стосунками, а й контекстом безпеки. Адже США мають з Японією договір про оборону тому для Абе не могло бути альтернативи, щоб з Трампом налагодити добрі відносини і отримати його підтримку.

Третє, головне що з відходом Абе залишилась партія і зокрема нинішній прем’єрміністр Суге, з яким Абе працював багато років. Я не бачу ніяких заяв, які б стосувались зміни курсу Японії.

Четверте, Абе залишив свій вагомий внесок у зміцнення Японії на світовій арені. Нам з вами здається трохи дивним, що, скажімо, до досягнень Абе відносять внесення у законодавчому полі Японії такого поняття як участь у багатосторонніх оборонних альянсах.

Для нас це виглядає очевидним, а для післявоєнної Японії, для її ментальності та філософії – це абсолютно новий розвиток подій. Абе взагалі ставив питання про те, щоб Японія повернулась до формування повноцінних збройних сил. Адже зараз у них виключно оборонна доктрина, а там йшлося про те, щоб змінити це. Поки що цього не вдалося зробити, бо для Японії це дуже принципове і ключове рішення. Але мені здається, що воно до того йде.

П’яте, є експерти, які критикують Абе і звертають увагу на певні проблеми під час його правління, зокрема на трохи перебільшені очікування вирішення питання Північних територій. Адже він поклявся на могилі батька це питання вирішити. А це такий крок, який у японській філософії був звичайно важливим. Це не просто слова в Японії, це дуже символічно. І йому це не вдалося. Він мав десять самітів з Путіним…

«ДО УХОДУ АБЕ В ЯПОНІЇ ВИХОДИТЬ «БЛАКИТНА» КНИГА ДИПЛОМАТІЇ, ДЕ ВПЕРШЕ ЯПОНЦІ НАПИСАЛИ, ЩО РОСІЯ І КИТАЙ – ЦЕ ЗАГРОЗА»

- Експерти кажуть навіть про 27 зустрічей між ними на різних форумах…

- Так, ви праві, він мав удвічі більше зустрічей на різних майданчиках, дуже намагаючись вирішити це питання. І мені японісти, з якими я зустрічався, розповідали, що був момент певний, що ось-ось здавалось питання буде вирішено. І в останній момент росіяни не пішли на це. Для нас це не сюрприз. Ми до цього звикли, а для японців це стало певним глибоким розчаруванням. І як наслідок цього року ще до уходу Абе в Японії виходить «блакитна» книга дипломатії, де вперше японці написали, що Росія і Китай – це загроза. Якщо раніше японці уникали чітко називати Північні території однозначно японськими, постійно шукали мистецтво знайти таку мову, щоб з одного боку показати, що це японські території, а з іншого боку не дратувати росіян, то зараз вони однозначно написали, що це японські території і ніяких компромісів. Росіяни там поставили ракети «Іскандер», які орієнтовані на Японію. Це японців дуже турбує, але новий прем’єрміністр сказав, що він готовий зустрітись з Путіним і продовжити ці дискусії, але вже такої відвертої символічної заяви про те, що за будь-яких обставин обов’яково треба вирішити проблему Північних територій, вже не прозвучало. Я розумію, що в японському суспільстві існує розчарування тим, що питання не було вирішено і я так розумію, що Абе сам особисто цим дуже розчарований. Тому що для нього це було дуже важливо. Але у цілому я розцінюю спадщину Абе як позитивну.

Треба звернути увагу і на іншу ініціативу Абе – входження Японії у новий чотирикутник США-Японія-Астралія-Індія, який має серйозну безпекову складову. Власне Абе є творцем такої філософії під назвою арка співробітництва і процвітання, яка починається в Японії і закінчується в Чорному морі.

В Абе були інші ініціативи стосовно свободи  судноплавства в Індійському океані і Південно-Китайському морі.

Якщо дивитися не лише на останні роки і на всю історію правління Абе, то можна побачити, що він був дуже послідовний і просував багатосторонні ініціативи і в регіоні, і в світовому масштабі, які були в інтересах усього людства без того, щоб за цим йшла якась ідеологія або насилля або якесь приниження.

Абе була така людина, яка з пошаною ставилась до власної історії і водночас чітко усвідомлюючи всі проблеми, які були пов’язані з Друго світовою війною. І з одного боку намагаючись розвивати відносини з Росією, Абе значно більшого досяг у розвитку відносин з Заходом і зміцнення позиції «сімки» і «двадцятки».

- А як щодо оцінки «абеномікс»?

- Те, що називають «абеномікою», були позитивними кроками, шанобливою назвою. Економіка Японії вийшла з цієї кризи. І зараз незважаючи на коронавірус, досить стабільна і єна, і в принципі рівень життя там не падає. І зараз Японія більше відкривається. Там усе більше говорять про те, що треба залучати зовнішні трудові ресурси. І треба виходити з Китаю і створювати виробництва в інших країнах. Тобто йдеться про  розвиток. Чудово. Все це нам тільки на користь.

«У НАС Є ЧОМУ НАВЧИТИСЬ У ТОМУ ЧИСЛІ СТРАТЕГІЧНОМУ БАЧЕННЮ ЯПОНІЇ. БУДЕМО ВЧИТИСЬ!»

- А я читав в журналі Economist, що Абе зробив дитячі садки безкоштовними, щоб жінки могли працювати…

- Так, Абе дуже великий прихильник залучення жінок до роботи і щоб гендерне питання було вирішено, у тому плані, щоб жінки грали значно більшу роль в економіці. І це виправдовує себе. Середній рівень чи тривалість життя у Японії один з найкращих і дуже цікаво, є такий рейтинг американський країн, які мають стратегічне бачення майбутнього. Японія в цьому списку номер один. І це дозволяє нам говорити про те, що у нас є чому навчитись у тому числі стратегічному баченню Японії. Будемо вчитись!

«Я дуже пишаюся тим, що ми стали не просто корисними, а працюємо пліч-о-пліч у щоденному контакті з МЗС на потреби дипломатичної служби»

- Пане Сергіє, оскільки це ваш останній робочий день в Дипакадемії, хотілось почути з якими почуттями ви покидаєте це робоче місце? Що для вас означав цей заклад за часи керівництва ним?

- Справді, у мене є почуття дещо суму і дещо радості. Тому що все було складно три роки назад. Для того щоб відбулась трансформація університетського формату навчального закладу в сучасну модель дипломатичної академії, звичайно, потребувалась у першу чергу довіра колективу, який зі мною працював, і спільні зусилля.

Я б нічого не зміг зробити якби не було підтримки – і з боку МЗС, і Уряду, і, власне, колективу. Я радий, що залишилась значна кількість кадрів, які раніше працювали. А сьогодні це вже налагоджений принципово механізм.

Я дуже пишаюся тим, що ми стали не просто корисними, а працюємо пліч-о-пліч у щоденному контакті з МЗС на потреби дипломатичної служби. Ми створили Центр вивчення мов і тестування по більше ніж 20 мовам за абсолютно європейським зразком. Нам довіряють інші органи влади, також силові структури, які є наші партнери.

Уряд нам довірив підвищувати кваліфікацію не лише дипломатів, але й державних службовців. Але головне, що ми стали інструментом додатковим залучення політики.

Тому що наші фахівці читають лекції для закордонних слухачів. Тільки нещодавно в онлайн я читав лекцію про геополітику більше ніж ста слухачам Дипломатичної академія у рамках Національної академії державного управління Казахстану при президенті Казахстану.

Наші фахівці читали лекції у Відні, в США, Китаї, Кувейті, Берліні,  по всій Центральній Європі. Найтіснішими для нас партнерами є Естонія, Польща, Туреччина.

Все це означає те, що ми самі фактично несемо наше українське бачення зовнішньої політики в світ. Тому, оце мені здається той фактор, який нас принципово відрізняє від попередників.

Так, час стандартного класичного навчання фактично минає і зараз увесь світ шукає нові форми. В Україні, я вже боюся цю цифру називати, більше ста вишів мають ліцензію на міжнародні відносини. Хай вони роблять свою роботу. Я вважаю, що є потенціал для розвитку безпежний. Але в принципі система працює.

У дипакадемії буде новий директор, з понеділка буде оголошено конкурс і за новим законом про дипслужбу це має надзвичайний і повноважний посол обов’язково. Це буде дипломат. Це гарантія того, що все тут буде відбуватися в тісному контакті і тільки за замовленням МЗС та інших органів державної влади.

Ми зараз учимо народних депутатів України, 45 членів парламенту фракції «Слуги народу».

У нас проходить зараз навчання онлайн практично весь апарат Офісу Президента України. І буквально щоденно до нас звераються інші державні структури з проханням у тих елементах, які корисні для цих організацій. Нещодавно ми підписали угоди з Офісом генерального прокурора, Державним бюро розслідувань.

Ми проводимо навчання і для обласних держадміністрацій, і для бізнесів.   Все це означає, що ми відбулися і це мені дуже приємно.

«СКІЛЬКИ Я ПРАЦЮЮ В МЗС, Я ЗАЙМАЮСЬ ЕКОНОМІКОЮ, ЕНЕРГЕТИКОЮ І НАУКОВО-ТЕХНІЧНИМИ ПИТАННЯМИ»

- Пане Сергіє, ви доктор фізико-математичних наук, заслужений економіст України, поясніть, а як ви стали дипломатом?

- (сміється) Все дуже просто насправді. Я працював з 1991 по 1994 рік в державному комітеті України з питань науки і технологій, обіймаючи посаду начальника управління і в мене був пятий ранг державного службовця.

Я вільно володів англійською мовою і я отримав запрошення МЗС перейти на роботу в зовнішньополітичне відомство у національну комісію у справах ЮНЕСКО.

Тобто я займався науково-технологічними речами в Україні. Я дуже добре знав цю сферу, а була потреба в тому, щоб співробітник працював на ЮНЕСКО, займався міжнародною освітою, наукою тощо.

Я був стипендіатом ЮНЕСКО перед цим і трохи знав цю сферу. Я перейшов на роботу і в 1994 році пройшов перенавчання у Інституті міжнародних відносин. А рішення про створення Дипакадемії було створено у 1995 році.

Саме тоді не було фактично інструменту перенавчання інших спеціалістів з освітою і знанням іноземних мов на дипломата. І до речі, моє перше відрядження в Посольство України в Державі Ізраїль, яке відбулося у 1995 році я саме поїхав туди як радник з питань науки і технологій. Але потім з’ясувалось, що радник з політичних питань Майданник Олександр Іванович був призначений послом і всю мою каденцію три роки у посольстві не була радника з політичних питань. Я фактично був другою фігурою у посольстві. Тому я займався і економікою, і політикою, і науковотехнічною, освітою і медициною.

На цьому моє навчання як дипломата перейшло в іншу сферу. С тих пір скільки я працюю в МЗС, я займаюсь економікою, енергетикою і науковотехнічними питаннями. Я займався цим дуже ретельно у США, в Туреччині. Так що, я думаю, зараз можна взятися за Японію.

«…Я БАЧУ ЯКИМ КАРДИНАЛЬНИМ ЧИНОМ ТРАНСФОРМУЄТЬСЯ НЕ ТІЛЬКИ НАША ДИПЛОМАТІЯ, А Й СВІТОВА»

- Зараз багато старих дипломатів уходить з МЗС. То в мене питання до вас, яким зараз має бути український дипломат у сучасних умовах?

- Дійсно, відходить ціла плеяда, ціла генерація видатних дипломатів, які були моїми вчителями у тому числі. І це трохи шкода. З іншого боку, перебуваючи на посаді директора Дипломатичної академії, спілкуючись з колегами з інших країн, я бачу яким кардинальним чином трансформується не тільки наша дипломатія, а й світова.

Я наприклад пам’ятаю в рамках щорічних зборів керівників дипломатичних академій ми дискутували стосовно того, як використовуються соціальні мережі. І тоді я дізнався, що в Австралії заборонено дипломатам мати власні сторінки в соціальних мережах. А в Британії при тому, хоча це співдружність, не просто не заборонено, а навпаки категорично вимагається, щоб вони були і щоб вони їх вели.

«…СЬОГОДНІ АБСОЛЮТНО ІНША ЯКІСТЬ ПОТРІБНА В ГАЛУЗІ ВИКОРИСТАННЯ ІНСТРУМЕНТІВ СОЦМЕРЕЖ»

- Я це бачу по двох послах Британії в Україні Мелінда Сіммонс і її попередниця, як вони активно використовують Twitter і Facebook…

- Я так і кажу. Тому ми все це включили в наше навчання. І я знаю точно, що серед наших послів є ті, хто дуже активно користуються і вони помітні і на це звертають увагу. І я дуже радий, що зараз у МЗС створено дуже потужний департамент публічної дипломатії, який зараз займеться тим, щоб МЗС вийшло на якісно новий рівень.

Тобто окрім класики, знань фундаментальних і окрім мов, окрім усіх якостей, які має мати класичний дипломат, сьогодні абсолютно інша якість потрібна в галузі використання інструментів соцмереж. Треба мати значно ширші знання технологічні. Світ уступив у гонку технологій.

І тепер треба розуміти, що таке штучний інтелект. Не можна без знання того, що квантовий комп’ютер сьогодні бути присутнім у провідних країнах світу.

Той самий Китай, Японія, США, Росія. Подивіться. Путін розуміє, що він не може конкурувати і дуже нервується з цього приводу. І  як може дипломат, який працює в такій країні не розуміти про що президент цієї країни приймає рішення. Те ж стосується Британії, Німеччини, Франції, лідерів світового масштабу - «сімки». Усі зараз живуть у світі науки і технологій і дипломати мають це знати.

У нас до речі, з’явився такий курс – наукова дипломатія. У нас була  можливість отримати запрошення від наших партнерів у Віденській академії, найстарішій у світі, направити на навчання спеціалістів саме в галузі наукової дипломатії.

Це про щось говорить. Ми тепер маємо наших фахівців, які це вміють. І до речі, номер два – у нашого партнера Естонської школи дипломатії рік навчалась наша співробітниця і тепер ми маємо курс, який називається цифрова дипломатія. І все звучить дуже нетрадиційно, дуже може трохи незвично для класичного вуха дипломата. Але без цього сьогодні нема чого робити на дипломатичній арені.

Треба дуже чітко розуміти, яким чином через всі ці інструменти ви можете впливати на те, щоб просувати інтереси вашої держави і її представляти, поширювати інформацію. Тому що це тепер значно ефективніше, ніж стандартні ЗМІ, через які все це робилось. Так усе ще є телевізор, все ще є дуже впливові газети і журнали, ми їх читаємо, але поряд з цим існує абсолютно інша сфера, якою треба займатися. Тому дійсно сьогоднішній дипломат - це трішки інший дипломат, ніж були наші класики, вчителі. Але порядність, професіоналізм і патріотизм ніхто нікуди не відміняв і все це продовжує бути у нас як центральне гасло.

- Але як щодо такої риси дипломата як вміння на особистому рівні впливати під час спілкування,  цьому теж напевне треба вчити?            

- Звичайно, усе це у нас є. У нас є курси по психологічній підготовці і курси, які навчають проводити переговори, як будувати діалог, як будувати міжкультурну комунікацію, так щоб не ображати і не створювати негативний фон при тому досягати результатів. Подивимось, будемо сподіватись, що нам це вдалося і наші нові покоління дипломатів покажуть свій клас уже найближчими роками.

- Дуже дякую, пане Сергію за інтерв’ю і бажаю успіху.

-Дякую. Мені дуже приємно, що в газеті «День» останнім часом було декілька публікацій про Японію. Сподіваюсь на постійне і активне співробітництво.